Лідери ТНМК Фоззі та Фагот, що презентували альбом Дзеркало, дали інтерв’ю Корреспонденту.
В ньому вони розповіли, чому в кожному жителеві країни є свій маленький Янукович, і зізналися, що чекають сінгапурського дива по-українськи, пише Анна Давидова у №48 видання від 5 грудня 2014 року.
Назва нового альбому ТНМК – Дзеркало – говорить сама за себе. Жорсткі, стьобні, актуальні тексти допомагають побачити себе з боку без прикрас – і біленькими, що приємно, і чорненькими, що неминуче.
Приємний сюрприз: виявляється, охочих не просто грайливо поцікавитися у дзеркала, «хто на світі всіх миліше», а й побачити в ньому правду, у нас не так уже й мало. Вже в перший день продажів альбом очолив тoп-100 українського iTunes.
Та сама картина спостерігалася і день по тому, коли ми з Фоззі («в миру» – Олександр Сидоренко) і Фаготом (Олег Михайлюта) зустрілися для інтерв'ю в одному з київських пабів. На першому місці – Дзеркало, на другому – Rock or Bust, свіжачок від легендарних AC/DC, ну а на третьому – Сіль Бориса Гребенщикова. Непогана компанія підібралася.
Втім, скептично налаштованому Фоззі це хоч і дало привід для радості, але не завадило задатися питанням у своєму Facebook: «Дзеркало на першому місці в рейтингу продажів UA-iTunes. Знати б ще, скільки це в людях – 18 або всі 24 людини?».
- Жарти жартами, але взагалі чи реально зараз музикантам заробляти продажем альбомів – в Україні, у світі?
Фагот: - В першу чергу залежить від економічної ситуації. Завжди будуть ті, хто віддасть перевагу качати піратським способом. Колись Radiohead виклали новий альбом у Мережу і сказали: хочете – платіть, хочете – беріть так. І, наскільки я пам'ятаю, тоді відсотків 80 скачали «на шару», але знайшлися й ті 20%, хто заплатив.
- Благородні!
Фагот: - Ага, благородні. Але у цих благородних повинні бути кошти. Я вважаю так: якщо в країні працюватиме економіка, то знайдуться ті 20%, хто захоче поділитися.
- А скільки, до речі, коштує альбом?
Фоззі: - В iTunes – $ 5, в Google Play – 27 грн. Величезна різниця? Ну, Google копає під Apple – нічого дивного.
- Ще рік тому слова про те, що можна всерйоз розраховувати на ці 20%, розсмішили б. З іншого боку, тоді ніхто й уявити не міг, що модними стануть волонтерство та благодійність. Думаєте, що не красти музику коли-небудь теж стане трендом?
Фагот: - Поживемо – побачимо. Тут така тема: зараз часи, коли всі розкрилися. І з кожного полізло те, що в ньому було, – як ненависть, підлість, брехня, так і любов, доброта, взаємопідтримка. Все це енергія, яка вимагає для себе якоїсь форми. І благодійність – одна з цих форм. Але, з іншого боку, давайте будемо чесними – зараз уже багатьох починає нудити від цього слова: кожен день купа повідомлень у Facebook, безліч дзвінків – хтось щось придумав, хтось щось просить. І це все добре, звичайно, але теж йде певний перекіс. Повторюю: все зараз спливло, абсолютно все, і баланс ще не знайдений.
- Частину грошей від концерту, що відбувся в Києві, – презентації альбому ви перераховуєте на допомогу армії?
Фоззі: - Не перераховуємо, а самі закуповуємо і веземо необхідне. У зоні АТО ми ще не були – по батальйонах їздили, базах підготовки, але туди вперше.
- Фоззі, ви якось казали, що вам до душі теорія про те, що українська ідея просувається на схід зі швидкістю 250 км на десятиліття. І куди вона зараз, по-вашому, дійшла?
Фоззі: - До Дніпропетровська дійшла. Харків ще вагається. Ще трохи, і запізнилися б вони там. Але ось так от вийшло ...
- А що не так з Харковом? Все-таки це ваше рідне місто – поясніть як експерти.
Фоззі: - Там же відбулася фактична заміна населення: якщо не помиляюся, 180 ешелонів російських селян переселили в Харківську область після Голодомору. Тобто багато людей, довше двох поколінь не прив'язаних до всього цього. Зате у них є пригнічене бажання відчувати причетність до чогось великого – раніше це був Радянський Союз, тепер Росія. Ще фактор – 40 км до кордону. Плюс робота засобів масової дезінформації.
Коли суспільство сказало: «Вибачте, це ми повинні вами керувати, а не навпаки», почалася наша війна світів. Війна системи проти суспільства
Фагот: - Ще один нюанс: Харків – це юракадемія. У радянські часи вона вважалася № 2 після юрфаку МДУ. Грубо кажучи, харківська юракадемія – головний юридичний вуз країни. Тобто вуз, що поповнює систему, яка керує суспільством. І коли суспільство сказало: «Вибачте, це ми повинні вами керувати, а не навпаки», почалася наша війна світів. Війна системи проти суспільства. Повертаючись до того, що зараз все розкривається: так ось, системі це не треба – вона не любить, коли людяність раптом проявляється в людях. Навпаки, потрібно її придушити, чим її представники і займалися весь час. І так вийшло, що в Харкові зосередження всього цього.
- Чому ж тоді він вистояв?
Фагот: - Напевно, кулуарно вирішувалося. Але навіть у цій кулуарності, мені здається, є одвічна харківська обережність. Місцева традиція – постаратися всидіти однією дупою на двох стільцях. Таке собі «поміж крапельками» – а я тут домовлюся й ось тут домовлюся. І тому воно все трималося до останнього. Але люди там у владі все-таки розумні: вони усвідомили, що ще трохи, і отримали б те, що зараз у Донецьку та Луганську.
Фоззі: - Є такий сором'язливий евфемізм – консенсус еліт. Контора домовилася з бригадою, і вийшов консенсус еліт.
- Фоззі, ви написали книгу Winter sport – про Харків 1990-х. А про Харків 2013-2014 взялися б?
Фоззі: - Та я взагалі поки що не планую писати. Харків ... Іноді він лякає, іноді дратує, іноді тішить. Але про те, що там зараз, думаю, [письменник, поет і теж харків'янин Сергій] Жадан чудово сам все напише. Я фактично вже погано знаю Харків-2013: ми там наїздами буваємо. Можу розуміти мотивації якісь, але без деталей – час і місце багато чого вирішують.
- До речі, про час: зараз кажуть, що 1990-ті повертаються. У вас, здається, багатий досвід виживання в ті роки?
Фоззі: - Ой, який там досвід! Батьки виживали, а ми ... Це називається «проїзний на метро – гарантія від банкрутства»: вистачило б до мами доїхати, а мама нагодує.
Коли бабуся розповідає, як вона ходила в Харкові під час окупації під дулами автоматів картоплю красти, – ось це виживання. А те, що ми на базарі «алясками» намагалися торгувати, – просто життя
Фагот: - Коли бабуся розповідає, як вона ходила в Харкові під час окупації під дулами автоматів картоплю красти, – ось це виживання. А те, що ми на базарі «алясками» намагалися торгувати, – просто життя.
- І як бізнес йшов?
Фоззі: - Якби йшов, невже ми б займалися музикою! (Сміється.) Ми тоді ночами писали альбом у консерваторії – де, до речі, і перетнулися з Фаготом, який там навчався. А з ранку з баулами їхали на метро на базар. У нас там був сусід один по базару. Він нас помічав ще здалеку, коли ми йшли втрьох – я, Діля [екс-учасник ТНМК Едуард Приступа] і Котя [бас-гітарист групи Костянтин Жуйков], і починав: «Га-га-га, музикантики! Ну що сьогодні – шкарпетки продали?».
На чому бізнес здувся? Та ні на чому. Просто всі тоді були на базарі: спроба вписатися в систему координат. У нашого тодішнього клавішника вийшло, до речі, – цеховик вже. А нам відверто пощастило: фестиваль Червона рута – 1997, програма Реп-обойма на Приват-ТБ [перша на території СНД передача про хіп-хоп-культуру, яку вели Фагот і Фоззі] – і понеслося.
- Ви «донеслися» вже до шостого студійного альбому. Один з його потенційних хітів – Війна світів: аналогії з подіями в країні читаються дуже чітко. Але ж ці «червоноокі потвори без сердець», про які ви співаєте, – вони ж не тільки ззовні прийшли, але й зсередини спровокували.
Фоззі: - Тому ми і говоримо про «дзеркало». Тому і зірка червона на обкладинці.
Фагот: - Тому і є пісня Українська мрія, в якій розповідається, що в кожному є щось від Віктора Федоровича Януковича. Був би хтось із нас на чолі країни, теж би всюди своїх поставив: ти займаєшся цим, ти – цим, і будемо керувати тепер! Інша справа – від рівня культури залежить, як керувати.
Фоззі: - Загалом, ми за корупцію – тільки сучасну: корупцію 2.0. (Сміється.)
Фагот: - Я завжди кажу: нам потрібен [екс-прем'єр Сінгапуру, один з творців економічного дива] Лі Кван Ю! Диктатор, але розумний, просунутий, тонкий. Потрібен мозок у поєднанні з високою культурою. Знаєте, я дивився інтерв'ю [російського режисера Олександра] Сокурова, в якому він буквально передбачав все те, що ми зараз бачимо. І це у 2008-му, ще навіть до грузинського конфлікту. І ѓрунтуючись на чому? На тому, що в Росії в загальній масі дуже знизився культурний рівень і через це до влади так само дориваються люди з дуже низькою людською культурою. У нас відгомони того самого.
- У роботі над Дзеркалом брала участь грузинська група Mgzavrebi. Спілкуючись з грузинами, чи не прояснили для себе суть «грузинського дива», про яке у нас стільки говорять? І чому їхні реформи так бадьоро почалися, але так само швидко закінчилися?
Фоззі: - Там особлива внутрішня ситуація. Було невдоволення [президентом] Михайлом Саакашвілі. Так, корупція у них викоренена, от тільки викорінена «до полковника». Ми були в Грузії – там все зачаровує, правда. Але сідаєш у таксі, і будь-який водій починає: «Ось прийде [Бідзіна] Іванішвілі, і все буде добре». Ми своїх грузин запитуємо, чому таксисти його так люблять, а ті відповідають: «Так вони всі збиті льотчики!». У таксі пішли ті, кого вигнали з поліції та інших держорганів.
Були дослідження на тему, чому в Грузії стався такий відкат. Здавалося б, ось вам чесна поліція, ось вам відсутність корупції на низовому рівні – прекрасно! Але приходить людина, яка на прикладі свого підшефного села обіцяє, що в усій країні хліб ростиме на деревах, і люди відразу припиняють думати: вірять у халяву. А коли вона не настає, їм починають розповідати: ось, злі вороги заважають. І вони продовжують вірити, що ще трохи, і він таки виросте. Загалом, якщо у тебе немає повноважень Лі Кван Ю – небезпечне це справа, реформи.
- Фоззі, ви не тільки музикант, а й журналіст, колумніст, футбольний експерт. В одній з ваших недавніх колонок, про феномен українських ультрас, ви пишете, що за цей рік наші вболівальники точно увійшли в історію.
Фоззі: - Так і є. Такого ніхто не міг собі уявити: у всьому світі від уболівальників всіх охороняють, а тут фани, які самоорганізувалися, щоб відбиватися від тітушек і захищати мирні мітинги!
Чому так сталося? По-перше, виросло нове покоління, для якого Україна – це вже апріорі держава, а не УРСР. По-друге, футбольні вболівальники в усьому світі від початку заточені на конфлікт із системою. І тут вони відчули загрозу своєму світу – ще й тому, що для них наша країна – це і чемпіонат України. І ось – вони молоді, добре організовані, ненавидять систему, а тут їм випав шанс самим стати системою. Навіть більше, з ідеєю: у нас свята місія, з нами бог! Вони отримали унікальну можливість стати альтернативою ненависним їм «ментам» і радісно нею скористалися. Відчули свою силу.
Те, як себе виявили ультрас, – це для мене головне відкриття останнього року. Дуже багато всього відбулося завдяки вузенькій соціальній групі
Хоча так, іноді уболівальників заносить. Якщо правда, що київські ультрас залізли в цю ситуацію з Ані Лорак [спробу силового зриву концерту], то даремно ... Але в будь-якому випадку те, як себе виявили ультрас, – це для мене головне відкриття останнього року. Дуже багато всього відбулося завдяки вузенькій соціальній групі, яка у всьому світі є лякайлом. А тут це лякайло розквітло в прекрасного Страшила. (Усміхається.) А взагалі, от чесно: нехай це буде нашою найбільшою проблемою – концерт Ані Лорак або там скандал з футболками Шахтаря.
- Фоззі, а навіщо вам взагалі ці колонки?
Фоззі: - До речі, щось їх давно не замовляють: мабуть, у зв'язку з кризою усе самі пишуть. Знаєте, коли я був редактором трьох смуг у Теленеделе, діяла заборона на те, щоб штатні співробітники писали за гонорари. І я писав сам, а у відомість заносив Фагота. Це саме був час дефолту – я переїхав до Києва, і відразу трапився серпень 1998-го. Зараз, я так розумію, історія повторюється. Але колонки – це, насамперед, дисципліна. Ну і щоб навик не втрачати – якщо є думка, потрібно її довести хоча б до якогось логічного напівфабрикату. Дивишся серіал – будь спроможним передати людям, що тобі в ньому сподобалося.
- Треба дисциплінувати? Начебто ж не хлопчик вже.
Фоззі: - Треба. Інакше я гратиму в комп'ютерні ігри і нічого не робити. Я себе мотивую: напишеш колонку – можеш зі спокійною совістю дві години вбивати комп'ютерних персонажів. Так я їх теж вбиваю, але з неспокійною совістю. (Сміється.)
- До речі, про совість. Під час запису Дзеркала ви зіткнулися з дилемою, чи робити традиційний для всіх альбомів ТНМК скит з харківським актором Гошею Арнаутовим, з яким, як це сформулював Фоззі, у вас «дещо різняться погляди на події в країні». Фаготе, ви були проти?
Фагот: - Та не те щоб. Просто не розумів: якщо людина настільки щира у своїх переконаннях і вони повністю суперечать твоїм, то як вона може нести той посил, який потрібен тобі? Хоча стосунки все одно залишилися, і тут Фоззі, звичайно, має рацію: треба бути вище забобонів.
Фоззі: - Ми немов помінялися ролями: зазвичай я імпульсивно б'ю горщики, а Фагот потім наводить мости заново. А тут я зрозумів, що через все це постраждає продукт. Скит [інтермедія] від Гоші – це традиція. А традиції треба берегти, бо з традицій і виходить людство.
- Історія групи теж за великим рахунком складається з них. Ви анонсували новий концерт із симфонічним оркестром. Такі проекти можна вважати новою традицією ТНМК?
Фоззі: - Чому б ні? 14 лютого ми виступаємо з харківським симфонічним оркестром у київському театрі ім. Франка і презентуємо концертний альбом, записаний на попередньому такому шоу рік тому. Що далі? Показуємо всякі таємничі проекти, над якими працюємо. А потім ... Потім намагаємося вижити. Ви зі свого боку, ми зі свого боку, всі разом.
***
Цей матеріал опубліковано в № 48 журналу Корреспондент від 5 грудня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.