Напередодні п'ятого ювілейного Одеського кінофестивалю його програмний директор Алік Шпилюк розповів Корреспонденту про найцікавіші події, нововведення і зіркових гостей, пише Анна Давидова у №25 видання від 27 червня 2014 року.
Майбутній Одеський міжнародний кінофестиваль (ОМКФ), який відбудеться з 11 по 19 липня, можна охарактеризувати так: скромненько, але зі смаком. З останнім в організаторів фестивалю все і завжди було гаразд. А ось до нинішніх закономірних фінансових труднощів доводиться якось пристосовуватися.
У пошуках додаткових коштів фестиваль, який залишився без держфінансування і багатьох спонсорів, навіть звернувся до модної схеми краудфандінгу. На запитання Корреспондента, наскільки вона виявилася ефективною, арт-директор ОМКФ Алік Шпилюк з іронічною посмішкою відповідає: «Як кажуть, з миру по нитці, – бідному сорочка».
Тим не менше, «по людях», які зробили 45 тис. внесків з 25 країн світу, таки вдалося зібрати близько $ 26 тис. Ці гроші підуть на підтримку Українського національного конкурсу – організаційні моменти і виплату призів переможцям.
- У головній міжнародній конкурсній програмі беруть участь відразу дві українські картини. Вони ж – і в національному конкурсі. Що за подвійний удар?
- Насправді це традиція: автоматично ставити в національну програму вітчизняний фільм, відібраний для міжнародної. Ми завжди намагалися включати Україну в основний конкурс. У попередні роки це, як правило, була одна стрічка. А зараз якість нашої кінопродукції за рік є такою, що вийшло відібрати відразу дві. Ми б і більше представили! Тільки обов'язкова умова – прем'єра на території України. Решта цілком гідних фільмів хоча б раз, але вже була показана, за регламентом не маємо права включати їх в конкурс. Тому залишилося два. Для однієї роботи – Поводир Олеся Саніна – це буде світова прем'єра. А для фільму Нани Джорджадзе Моя русалка, моя Лореляй – прем'єра національна.
- У головному конкурсі беруть участь 12 картин. Зі скількох відбирали?
- Нам надіслали близько 350 заявок. Але є ще фільми, які члени відбіркової комісії продивляються на міжнародних фестивалях. Загальну кількість не назву: напевно, більше півтисячі. Вибір був справді важким.
- Розповідаючи про його критерії, одним з головних ви назвали арт-мейнстрим. Можете пояснити, що це? Грубо кажучи, авторське кіно, яке звичайний глядач може дивитися «без анестезії»?
- Можна сказати й так. Насправді, будь-який відбір, як і будь-яке рішення журі, – процес досить суб'єктивний. Ми прагнули зробити програму різноманітною, хотіли максимально розширити жанрові рамки та географію. Що стосується арт-мейнстриму: практично все, що показують головні фестивалі світу, – це саме він. Я б сказав, що Локарно і Роттердам більше налаштовані на артхаус. Берлін – на мейнстрим із соціальним ухилом. А ось Канн і Венеція – вони, в першу чергу, орієнтуються на арт-мейнстрим. І не дивно, що в нашому основному конкурсі так багато робіт, які вже були відзначені в Берліні, Венеції, на Трайбеку в Нью-Йорку ...
- ... А ще картина Тусовщиця, яка виборола Золоту камеру в Канні, випередивши Плем'я Мирослава Слабошпицького. Не було спокуси влаштувати «матч-реванш»?
- З нашої точки зору фільм Плем'я стоїть осібно: чесно кажучи, в нашій конкурсній програмі він би сильно вибивався.
- Занадто артхаусний?
- Так. А що стосується того, чому ми взагалі не показуємо його на фестивалі, то це питання до дистриб'юторів: вони вирішили дотягнути очікування українського глядача до максимуму – до старту прокату 11 вересня.
- Від ОМКФ завжди чекають зіркових зарубіжних гостей. Скажіть чесно, вони боялися до нас їхати?
- Безумовно, були сумніви. Це посилюється тим, що багато західних диппредставництв зробили офіційне попередження своїм громадянам про небажаність візитів в деякі регіони: Донецьк, Луганськ, і до недавнього часу Одесу. Зараз посольство Великобританії вже офіційно виключило її з цього переліку. Сподіваємося, найближчим часом зуміємо й інших переконати це зробити. Ні, прямо ніхто не казав «Боюся їхати!». Інтелігентні люди надають перевагу формулюванню «Я зайнятий».
- Але «зайняті» все ж були?
- Так. Тільки вони бувають щороку. Сам факт проведення фестивалю в липні загрожує проблемами. З одного боку, влітку люди відпочивають, і їм простіше приїжджати на фестивалі. Але з іншого, для кінематографістів це найгарячіша пора: активно йдуть зйомки. Тому, щоб висмикнути людину на дев'ять днів, треба, щоб вона була абсолютно вільною. Простіше організувати короткостроковий візит – як з нашим почесним гостем, видатним режисером Стівеном Фрірзом, який приїжджає тільки на перший вікенд, щоб отримати Золотого Дюка за внесок у світове кіномистецтво, прочитати лекцію у Літній кіношколі і відкрити власну міні-ретроспективу. А з головою міжнародного журі, продюсером і сценаристом Пітером Вебером нам пощастило: у нього зараз немає проекту, яким би він активно займався. І Вебер використовує затишшя, щоб їздити по світу і давати майстер-класи. Очевидно, це його надихає.
- Ще один гість – Ейдан Тернер, Кілі з Хоббіта. Чому з усіх тамтешніх гномів вибрали його?
- Ми хочемо задовольнити бажання широкої публіки, і тому запрошуємо масово популярних акторів. Чому саме Тернер? Знову все впирається в зайнятість: Ейдан закінчив зйомки в третьому Хоббіті, і у нього саме невелика відпустка. І взагалі, це не просто гном, а справжній бойовий гном! Між іншим, за роль Кілі він отримав приз впливового журналу Empire як найкращий актор-дебютант.
- А як щодо представників Росії?
- Оскільки до недавнього часу у нас не було ніяких непорозумінь, на фестивалі традиційно демонструвалася програма російського кіно. Ми співпрацювали з міністерством культури РФ, і були можливості організовувати такі покази. Зараз, без участі російської сторони і враховуючи фінансові складності, це практично неможливо. Тому ми відмовилися від окремої програми, але не від російських фільмів, які у нас присутні практично у всіх міжнародних секціях. І навіть в національній: той самий фільм Нани Джорджадзе – українсько-російська копродукція. І, до речі, в спеціальній програмі Шлях до свободи, присвяченій демократичним прагненням народів, у нас буде фільм, який два російських режисери команди Gogol's Wives зняли інкогніто: зі зрозумілих причин, вони не можуть відкривати своїх імен. Це фільм про Pussy Riot, який називається Пуссі проти Путіна.
- Політика політикою, але для багатьох головне на фестивалі зовсім інше – червона доріжка. Подейкували, що цього року її не буде ...
- Буде, буде! Єдине – стане трохи коротше. Раніше ми пишалися, що на ОМКФ найдовша червона доріжка з усіх взагалі: перед Оперним театром є де розгулятися! На жаль, цього року через фінансові проблеми нам довелося відмовитися від Оперного театру, і червона доріжка у зв'язку з цим скорочується.
- На скільки метрів?
- На кілька. (Сміється). Церемонії відкриття і закриття відбудуться там само, де й головні покази: у Фестивальному палаці, або по-іншому Театрі музкомедії. Перед цією будівлею розташований фонтан, і його треба якось обігнути.
- Тобто у вас тепер, виходить, не червона доріжка, а червоне коло?
- Червоне коло – дуже кінематографічна асоціація [так називається легендарний трилер Жан-П'єра Мельвіля]. Але, в будь-якому випадку: коло, доріжка, а жінки в красивих сукнях можуть не хвилюватися – їх всі встигнуть побачити!
Топ-7 подій ОМКФ
На наше прохання програмний директор фестивалю вибрав найцікавіші покази та майстер-класи, які точно не варто пропускати
Шантаж на Потьомкінських сходах
Для традиційного опен-ейру цього разу обрали трилер Альфреда Хічкока 1929 року Шантаж. Це одночасно остання німа і перша звукова картина режисера. 12 липня покажуть німу версію, відреставровану Британським інститутом кіно. Ніч, Потьомкінські сходи, симфонічний оркестр і Його Величність Хічкок – видовище обіцяє бути грандіозним
Переможець Канна-2014
Окраса програми Фестиваль фестивалів – фільм Зимова сплячка турецького режисера Нурі Більге Джейлана, який отримав цього року Золоту пальмову гілку Канна. Правда, збираючись на показ цієї стрічки-притчі, варто запастися терпінням – картина йде ні багато ні мало 3 години 16 хвилин
10 років в одному фільмі
Фільм Річарда Лінклейтера Отроцтво, що потрапив в програму Гала-прем'єри, унікальний: свого героя режисер знімав короткими проміжками протягом десяти років – від 6-річного хлопчика до 16-річного юнака. Так само він «ростив у кадрі» і власну дочку (в картині вона – сестра хлопчини). Актори, які грають батьків, Ітан Хоук і Патрісія Аркетт, теж віддали проекту десять років життя
Остання картина майстра
На Фестивалі фестивалів також слід звернути особливу увагу на останню стрічку Алена Рене Любити, пити і співати. Режисер пішов з життя через три тижні після її прем'єри на Берлінале. Картина отримала спеціальний приз За пошук нових виражальних засобів кіномови, і це при тому, що майстру, який її створив, було вже 92 роки
На екрані – Майдан
У нову – позаконкурсну і безкоштовну для всіх охочих – програму ОМКФ Шлях до свободи ввійде добірка фільмів про формування громадянського суспільства і побудову демократії в різних країнах світу. І, безумовно, найочікуваніша українська прем'єра в цій секції – документальний фільм Майдан Сергія Лозниці, вперше показаний у Канні-2014
Онлайн з Голлівуду
Один з найбільш очікуваних майстер-класів Літньої кіношколи ОМКФ проведе автор Реквієму за мрією, Рестлера, Чорного лебедя і Ноя Даррен Аронофскі. Режисер, у якого, до слова, одеське коріння, дуже хотів приїхати в Україну, але не зміг через роботу. Проте завдяки інтернету його зустріч зі слухачами кіношколи все ж таки відбудеться 17 липня
Лорд-продюсер
Ще один майстер-клас онлайн 18 липня проведе британський продюсер і педагог лорд Девід Паттнем. Фільми, у створенні яких він брав участь, завоювали 10 Оскарів, 25 премій BAFTA і Золоту пальмову гілку Канна. Наприкінці 90-х Паттнем відійшов від кіновиробництва, і тепер він – авторитетний педагог у справі кінематографії
***
Цей матеріал опубліковано в №25 журналу Корреспондент від 27 червня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.