В українських кінотеатрах стартував дивовижний фільм Річарда Лінклейтера Юність, який знімався лише 39 днів, проте протягом майже 12 років, пише Анна Давидова у №28 журналу Корреспондент від 18 липня 2014 року.
Запитуючи у дітей «Ким ти будеш, коли виростеш?», дорослі зазвичай не розраховують отримати наближену до реальності відповідь. Ну, дійсно, наївно вважати, що шестирічна дитина може прогнозувати свої інтереси на десяток років наперед.
Хоча, якби у 2002 році це запитання задали життєрадісному сіроокому американському хлопчикові на ім'я Еллар Колтрейн, він би з упевненістю відповів: «Актором» – і це зовсім не було б фантазією.
Тому що на той момент з ним уже був підписаний контракт, згідно з яким кожен рік з найближчого десятиліття Колтрейн повинен приділяти кілька днів зйомок в одному й тому самому фільмі, де його партнерами є справжні голлівудські зірки Ітан Хоук і Патрісія Аркетт. Втім, нічого особливого грати хлопцеві не довелося – йому потрібно було просто дорослішати.
Подорож у часі
«Моєю метою було показати життя не якоїсь проблемної, а звичайнісінької сім'ї», – каже Лінклейтер, який отримав за свою роботу Срібного ведмедя Берлінале-2014 як найкращий режисер.
Навіть більше, його фільму, українська прем'єра якого відбулася 13 липня в рамках Одеського кінофестивалю, вже активно пророкують Оскар. До речі, спочатку Лінклейтер планував назвати стрічку 12 років – саме стільки пішло на зйомки. Але через нинішнього оскарівського тріумфатора, картину 12 років рабства, вирішив вибрати іншу назву – Юність. І вона ще буквальніше відбиває суть того, що відбувається на екрані.
Що саме там відбувається? Просте людське життя. Батьки (Хоук та Аркетт) в розлученні. Двоє дітей (Колтрейн і донька режисера Лорелей Лінклейтер) живуть з матір'ю. У сімейному мікрокосмі ротуються нові чоловіки мами і нові дівчата тата, калейдоскопічно миготять однокласники й приятелі їхніх дітей, а у великому світі президента Джорджа Буша змінює президент Барак Обама, планета сходить з розуму по Гаррі Поттеру, звичайні мобільні поступаються місцем смартфонам і т. д. , і т. п. Що розповідати – ми всі жили в цьому часі, і зараз нам випав шанс немов поглянути на нього з боку.
Фільму, українська прем'єра якого відбулася 13 липня в рамках Одеського кінофестивалю, вже активно пророкують Оскар
«Чи викликає фільм у мене ностальгію? Безумовно, – каже Колтрейн, якому в серпні виповниться 20 років. – Багато вже забулося ... Ми губимося в повсякденній рутині. Але бути гармонійною особистістю означає знайти баланс між своїм минулим, сьогоденням і майбутнім. І те, що моє приватне минуле – ось воно, поруч, на екрані, дуже допомагає знайти рівновагу».
Якщо герой Колтрейна, юний Мейсон, в кадрі дорослішав, то його батьки – так само природно старіли.
«Рік [Лінклейтер] забороняв нам будь-яким чином втручатися у свою зовнішність і робити пластику: не дай бог ми б виглядали на 15 років молодше», – сміється Аркетт.
Втім, це єдина жорстка вимога, яку режисер висував своїм дорослим акторам. Не було і чітко фіксованого сценарію: Лінклейтер окреслив основні сюжетні повороти, але постійно вносив зміни. Адже це справжнє життя, а хіба воно може йти за чітким планом?
Без драми
Чого зазвичай чекають від фільмів про дорослішання? Стандартний набір пікантних моментів – перший поцілунок, перший алкоголь ... Так от, усього цього в нестандартній картині Лінклейтера немає. Не робити акцент на таких епізодах було його принциповою позицією, з якою згоден і виконавець головної ролі.
Речі, які традиційно вважаються важливими, – на кшталт випускного, першої п'янки або втрати невинності – вони насправді занадто переоцінені
«Я багато над цим думав. І мені здається, що речі, які традиційно вважаються важливими, – на кшталт випускного, першої п'янки або втрати невинності – вони насправді занадто переоцінені», –каже Колтрейн.
«Коли вперше займаєшся сексом, зазвичай виходить казна-як, ну а випускний – це ж просто нудно. Як мені здається, головна особливість нашого фільму полягає саме в тому, що він не намагається зробити з усього цього якусь особливу драму. Адже в кінцевому підсумку те, які ми є, визначається не подібними точками відліку, а всім тим, що відбувається з нами між ними», – резюмує актор.
Сперечатися з не за роками мудрим хлопцем важко. Та й по суті нема чого, – можна лише доповнити: окрім «що відбувається між» нашу долю також багато в чому визначають вихідні дані – де ми народилися, в яких умовах. Колтрейн з богемної родини, і, «пророкуючи» у сценарії майбутнє його персонажа Мейсона, Лінклейтер виходив саме з цього.
«Я намагався прописати сюжет максимально близько до акторів, – пояснює режисер. – Якби Еллар маленьким захоплювався боксом, то доля його героя пішла б зовсім іншим шляхом. Але якщо у нього тато фотограф, було логічно припустити, що Еллар теж вибере творчість».
Тільки штука в тому, що життя набагато більше любить сюрпризи, ніж прораховані результати. Ось, здавалося б, що може бути логічніше: дочка режисера, яка мріяла стати актрисою, виростає і, звичайно ж, актрисою стає.
Але Лорелей Лінклейтер поламала цю схему. У дитинстві вона буквально вблагала батька взяти її на роль сестри Мейсона. А вже десь у середині нескінченних зйомок ненав'язливо поцікавилася, чи не можна зробити так, щоб її героїня померла, – дуже вже набридло грати.
Режисер знімав фільм про великі життєві зміни, які відбуваються самі собою, без грандіозних потрясінь
«Ні, це буде занадто драматично», – відповів тато-режисер, який знімав фільм про великі життєві зміни, які відбуваються самі собою, без грандіозних потрясінь.
Дочка змирилася, дограла, але з кіно вирішила зав'язати. Сьогодні 20-річна Лінклейтер бачить себе скоріше художницею і скульптором, ніж актрисою, хоча і знімається ще в одному фільмі.
На цьому прикладі, здається, найкраще видно всю суть Юності – як фільму, так і чудесного періоду, який був у житті кожного, часу, коли можливе що завгодно. Коли не треба робити один-єдиний вибір «раз і назавжди» і ще можна все переграти. Одним словом, часу, в який іноді так хочеться повернутися – хоча б у кіно.
Стоп, ще не знято!
Юність – проект унікальний: це художня стрічка у своєрідному режимі реального часу, коли справжні десять років вміщуються у 2 год 43 хв. Ми згадали ще кілька фільмів, які коштували своїм творцям значного відрізка біографії
Вгору
Це серіал класика англійської документалістики Майкла Аптеда, який показують на BBC з 1964 року, і він до цього часу не завершений. У першому епізоді показали сімох семирічних дітей з різних верств британського суспільства. В останньому на сьогодні епізоді, восьмому з 13 запланованих (вийшов у 2012-му), ці діти вже не просто подорослішали – їм по 56 років. Серії виходять з інтервалом сім років і розповідають про зміни в житті героїв: буквально все життя перед очима.
Народжені в СРСР
Стартувавши в 1990-му – спочатку радянський, а потім російський – аналог серіалу Вгору. Принцип той самий: знімати людей із семирічного віку з кроком сім років. Народжені в СРСР відрізняються великим числом учасників – 20 осіб. Щоправда, до останнього на сьогодні, четвертого епізоду (вийшов у 2012-му), їх залишилося 18: один зник безвісти, а інша учасниця з особистих причин відмовилася далі зніматися.
Дитина нашого часу
Ключове питання ще одного довготривалого проекту BBC, інспірованого вченим-медиком Робертом Вінстоном, – «Ми такими народжуємося або стаємо?». Відповідь на нього покликані дати 25 дітей, що народилися в 1999-2000 роках. Епізоди виходять з кроком один-два роки, і зараз їх уже десять (прем'єра останнього на сьогодні відбулася у 2013-м). На цей момент творці серіалу не впевнені, що доведуть справу до кінця (фінальна серія повинна була розповідати про 20-річних героїв). Але навіть на прикладі вже готового матеріалу можна простежити, як впливає на нас середовище, у якому ми народилися, і проаналізувати, чому одні домагаються успіху, а інші – ні.
Поттеріана
Кіносагу з восьми фільмів про юного чарівника Гаррі Поттера почали знімати у 2000-му, а закінчили – у 2010-му. У першій частині виконавець головної ролі Деніел Редкліфф знімався 11-річним хлопчиком, в останній – вже 21-річним чоловіком. Так само й інші актори – Емма Уотсон, Руперт Грінт та інші, – всі вони дорослішали буквально на очах глядачів і ставали справжніми зірками. І це не жарт: із загальними зборами $ 7,7 млрд поттеріана займає перше місце в списку найбільш прибуткових серій фільмів, а кожна з частин окремо входить у топ-50 найкасовіших фільмів в історії.
Важко бути богом
Знімати цей фільм Олексій Герман вирішив через чотири роки після виходу однойменної книги братів Стругацьких, у 1968 році. Але з різних причин проект безліч разів відкладався і видозмінювався. У підсумку зйомки почалися лише у 2000-му, а світова прем'єра відбулася 13 листопада 2013 року. Сам режисер помер за дев'ять місяців до цього, і фінальне технічне доопрацювання головної картини життя Германа робили без нього.
***
Цей матеріал опубліковано в № 28 журналу Корреспондент від 18 липня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.