Вибір глядачів Одеського кінофестивалю виявився символічним. Гран-прі вони віддали ізраїльському фільму Мотивації нуль – чорній комедії про дівчат-солдатів, які борються не з реальним ворогом, а з нудьгою та армійською бюрократією, пише Анна Давидова у №29 журналу Корреспондент від 25 липня 2014 року.
Зі зрозумілих причин п'ятий, ювілейний ОМКФ виявився зовсім не схожим на попередні фестивалі – світська складова була зведена до мінімуму. У програму ввели серію безкоштовних спецпоказів Шлях до свободи, що складався з восьми документальних стрічок про революції різних народів, організували благодійний аукціон на підтримку поранених, а церемонії відкриття і закриття почалися з хвилини мовчання.
Проте без скандалу все одно не минулося. Фінал кінофоруму група активістів вирішила відзначити перформансом – пронести на територію фестивалю труну з хлопцем в камуфляжі, який періодично викидав на землю шматки м'яса.
Акція викликала великий резонанс у соцмережах: культмасові заходи зараз – бенкет під час чуми? Напевно, відповідь на це запитання кожен дає собі сам. Легендарна одеситка, режисер Кіра Муратова, яка отримала Золотого Дюка за внесок у кіномистецтво, сказала просто: «Це не бенкет під час чуми. Така властивість людської натури – коли немає ліків від чуми, потрібно показати, що ми живі і можемо радіти».
А от як, наприклад, висловився у Facebook завсідник ОМКФ, одесит Олександр Ройтбурд: «Фестиваль цього року був найбільш скромним і патріотичним за всю свою історію. Він показав, що ми не зломлені. Прем'єра [фільму Поводир режисера Олеся] Саніна, показ Майдану [Сергія] Лозниці, благодійний сеанс на користь [затриманого ФСБ українського режисера Олега] Сенцова. Хвилини мовчання перед сеансами – все було правильним».
У наступному пості знаменитий художник продовжив: «Рік тому на одеському фестивалі на це кіно [Поводир про розстріл кобзарів у 1934 році] прийшла б третина залу, з якої дві третини б пішли через півгодини. Цього року – аншлаг, всі квитки розпродані. З сеансу ніхто не пішов, люди плакали і довго плескали стоячи. Звичайно, це не фільм і не фестиваль за півтори години перевиховали Одесу. Але саме фестиваль показав Одесі, як вона змінилася. Подорослішала. Замислилася про те, про що раніше думати не хотіла».
Втім, хоча з «виховною» місією Поводир – один з найбільш очікуваних фільмів нинішнього ОМКФ – впорався на відмінно, але багато призів не зібрав. Виконавця головної ролі Станіслава Боклана відзначили як Найкращого актора національного конкурсу, а оператору Сергію Михальчуку вручили спеціальний диплом за візуальне рішення картини.
Правда, в боротьбі за Гран-прі, який на ОМКФ традиційно вручають не рішенням журі, а за результатами глядацького голосування, стрічка Саніна лише зовсім трохи поступилася роботі ізраїльського режисера Тальї Леві Мотивації нуль.
Остання роль
Після перегляду Мотивації хтось із глядачів пожартував: «Як же ж вони з такими вояками стільки тримаються?!». Дійсно, фільм Леві (до речі, як і будь-яка військовозобов'язана ізраїльтянка, сама режисер теж відслужила) показує ЦАХАЛ (Армію оборони Ізраїлю) не з найкращого боку – він не про передову, а про бюрократію в тилу. Хоча, напевно, взагалі не про армію або війну, а про людей не на своєму місці, про боротьбу з рутиною, про гарних дівчат у негарній мішкуватій формі.
У національному конкурсі найкращою стала документальна картина Сутінки Валентина Васяновича, що розповідає про стареньку жінку і її сліпого сина, які доживають життя в глухому селі. А в міжнародному перемогла грузинська стрічка Побачення наосліп Левана Когуашвілі про закоренілого холостяка, який намагається все таки знайти особисте щастя.
Тим часом ОМКФ – це не тільки конкурс уже знятих фільмів. У програмі фестивалю традиційно присутні секції Найкращі проекти пітчингу і Work in Progress, в яких представляються роботи, що перебувають на різних стадіях втілення в життя.
Як розповіла Корреспонденту виконавчий продюсер ОМКФ Юлія Синькевич, цього разу сума призу в пітчингу була збільшена вдвічі (проект Коли падають дерева режисера Марисі Никитюк і продюсерів Ігоря Савиченка і Даріуша Яблонського отримав 50 тис. грн), а Work in Progress, де раніше грошових нагород зовсім не було, обзавівся відразу двома.
Картині Моя бабуся Фанні Каплан Альони Дем'яненко і Дмитра Томашпольського дісталися $ 17 тис. на рекламну кампанію, а Тарас Ткаченко за свій повнометражний дебют Гніздо горлиці отримав сертифікат на $ 3 тис. для здійснення авіаперельотів. Він режисерові явно згодиться – зйомки стрічки планується продовжувати в Італії.
Ось тільки що тепер буде з цим проектом, незрозуміло: буквально наступного дня після нагородження стало відомо про трагічну загибель виконавця однієї з ключових ролей, видатного українського актора Віталія Линецького.
«Наскільки мені відомо, наша частина зйомок, де переважно був задіяний Лінецький, вже закінчена. Але, як мені сказали продюсери, є ще одна важлива сцена, в якій він повинен був грати. Можливо, братимуть дублера, зніматимуть зі спини», – поділилася з Корреспондентом Синькевич.
Закордон нам допоможе?
Масштабний міжнародний фестиваль – це, крім усього іншого, ще й місце зустрічі фахівців кіно і телебачення; не тусовочний, а робочий майданчик.
«Знаєте, Зимовий кіноринок ОМКФ ми проводили 11-12 грудня – коли ще не було найтрагічніших подій, але Майдан вже стояв, – і вже тоді виникали питання: доречно – недоречно. Але у нас як фестиваль загалом, так і кіноринок проходить швидше у режимі робочих секцій: щоб зустрітися, поспілкуватися, навчитися чомусь новому. Це необхідно галузі», – пояснила виданню позицію форуму директор кіноринку Олена Турлова-Осипенко.
Один з найбільш гострих моментів, що обговорювався на панельній дискусії з приводу виходу української кіноіндустрії з кризи, стало питання копродукції: зі зрозумілих причин, перспективи раніше домінантних проектів українсько-російського виробництва бачаться дуже туманними.
Як розповіла Синькевич, одним з виходів для України може стати Eurimages – фонд підтримки кіно, який фінансує фільми, які знімаються в Європі: членство в ньому стало для нас можливим з підписанням Асоціації. А також ще одна програма ЄС – Креативна Європа, яка передбачає фінансування культурних проектів, зокрема кіно.
«Але тут все залежить від того, яку стратегію прийме наша держава, які умови створить: у приватному порядку це складно вирішити», – наголошує Синькевич.
Також на цей час активно ведуться переговори між телевізійниками України та їхніми європейськими колегами – зокрема поляками і німцями – щодо співпраці, нових форматів, які могли б стати альтернативою наявному контенту.
Взагалі, кіноєвропейці на ОМКФ виявили незвичайну сміливість – незважаючи на численні попередження диппредставництв щодо небажаності візитів у деякі регіони України, до фестивалю доїхали майже всі заявлені гості.
«Кілька людей скасували візит, коли почули про авіакатастрофу. Також деякі фонди та організації пояснювали: «Ми хочемо їхати, але просто не маємо права». Адже багато що пов'язане і зі страховкою, і з відповідальністю, яку вони несуть за своїх співробітників», – ділиться Синькевич.
За її словами, одними з найбільш хоробрих виявилися швейцарські продюсери, які проігнорували попередження і прилетіли на свій страх і ризик, як незалежні громадяни, а не організація.
«Насправді було багато тих, хто казав: саме тому, що зараз у вашій країні відбуваються такі страшні події, ми зобов'язані приїхати і вас підтримати. Це і поляки – Польський кіноінститут, кілька фестивалів (Варшавський, Краківський). А також британці – у них попередження скасували лише тижні за три до фестивалю», – резюмувала виконавчий продюсер ОМКФ.
ОМКФ у цифрах
Наступний, шостий Одеський кінофестиваль, відбудеться з 10 по 18 липня 2015 року. Хочеться вірити, що він запам'ятається більш радісними подіями, ніж його ювілейний попередник
105 тис. глядачів
відвідали покази ювілейного кінофестивалю
130 заявок
у національній конкурсній програмі було подано в нинішньому році – це рекорд за весь час існування ОМКФ
170 незрячих акторів
приблизно стільки було задіяно в зйомках найгучнішого фільму національного конкурсу – Поводир
15 секунд
за стільки, за словами голови міжнародного журі Пітера Веббера, місцевий таксист домчав його від готелю до Фестивального палацу. «Він, напевно, професійний гонщик», – пожартував режисер
20 тис. грн
зібрав благодійний показ фільму Олега Сенцова Гамер – гроші будуть передані рідним режисера, який перебуває в московському СІЗО
298 свічок
запалили перед Фестивальним палацом у пам'ять про загиблих пасажирів і членів екіпажу лайнера MH 370 Malaysia Airlines
***
Цей матеріал опублікований в № 29 журналу Корреспондент від 25 липня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.