Сьогодні українське кіно – немов той замкнений в ящику кіт зі знаменитого парадоксу австрійського фізика.
Воно ніби як і є, і водночас його ніби як і немає. І 2015-й навряд чи внесе в ситуацію ясність, пише Анна Давидова у №50 журналу Корреспондент від 19 грудня 2014 року.
На перший погляд усе досить оптимістично. За підсумками 2015-го так і хочеться сказати «кіна буде!». У ситуації, коли скінчилася не тільки електрика, а й взагалі практично все, найважливіше з мистецтв у нашій країні напрочуд почалося.
Цього року один вітчизняний фільм «порвав» світові фестивалі, інший – побив рекорд українського бокс-офісу. І обидва опинилися в центрі справжнісінького гучного кіношного скандалу – ну коли таке було!
Картина Мирослава Слабошпицького Плем'я почала тріумфальну ходу в травні на Каннському кінофестивалі, де вона взяла відразу три призи престижної програми Тиждень критики. З того часу число нагород стрічки – першого у світі фільму, знятого мовою жестів, – чи то досягло трьох десятків, чи то вже за них перевалило: творці фільму і самі втомилися рахувати.
Найсвіжіший і дуже престижний приз – нагорода за найкращий повнометражний дебют Європейської кіноакадемії, яку ще називають європейським Оскаром, – Слабошпицький отримав буквально минулого тижня. А крім того Плем'я продано для прокату у тридцять з гаком країн світу.
З іншого боку, Поводир Олеся Саніна, який не здобув фестивальних нагород, уже побив рекорд касових зборів для українського фільму. На сьогоднішній день картина заробила майже $ 828 тис. (за даними авторитетного сайту Box Office Mojo, що відстежує прокатні збори по всьому світу). Для порівняння: каса попереднього рекордсмена, торішніх Тіней незабутих предків, – $ 614 тис.
Відповідь на головне питання українських кінопаралімпійскіх ігор, – кого ж варто було висувати на Оскар: фестивальних "глухих" або обраних у підсумку глядацьких "сліпих", – ми отримаємо в середині січня, коли Американська кіноакадемія спочатку визначить з 83-х претендентів дев'ять учасників шорт-листа, а потім сформує п'ятірку фіналістів-номінантів.
Тоді ж, до речі, стануть відомі остаточні результати пітчингів Держкіно, що відбулися на цьому тижні, – презентацій проектів, що претендують на участь держави в їхньому фінансуванні.
Шкура невбитого бюджету
У проект бюджету на 2015 рік Держкіно закладало 300 млн грн, але вольовим рішенням Мінкультури ця сума була зменшена до 74,3 млн. Скільки залишитьсяу підсумку, і вже тим більше буде виділено в реальності, а не на папері, – велике питання. У кожному разі, більша частина коштів, швидше за все, піде на дофінансування вже запущених проектів.
В інтерв'ю Корреспонденту відразу після вступу на посаду глава Держкіно Пилип Іллєнко визнавав: "Ми не можемо проводити пітчинг, якщо нам нічого розподіляти, потрібно робити конкурс на реально наявні гроші". І, тим не менш, все-таки вирішив ризикнути.
Цього року система пітчингів зазнала певних змін. Тепер проекти подаються на розгляд експертної комісії в дев'яти категоріях: ігрові фільми, розраховані на широку аудиторію, національне виробництво і копродукція, ігрові авторські фільми (спільне виробництво), дитячі фільми, анімація, дебюти, неігрові фільми, а також ігрові та неігрові фільми на тему подвиг героїв, які віддали життя за Україну, та вшанування їхньої пам'яті.
Як розповів Корреспонденту Пилип Іллєнко, метою цих змін було домогтися більшої чіткості у розподілі проектів у тематичному і виробничому аспектах. «Наприклад, є проекти артхаусної спрямованості та комерційної. Тепер шанс є і в тих, і в інших, адже вони не могли б конкурувати один з одним», – зазначив глава Держкіно.
Серед проектів, поданих на пітчинг, можна відзначити Бабин Яр (Pronto Film) Сергія Лозниці – зйомки цього спільного проекту Франції, Німеччини, України та Росії повинні стартувати наступного літа. Ще – Люксембург (Garmata Film Production) Мирослава Слабошпицького.
Незважаючи на назву, картина – не про чистеньке князівство, а про брудну зону: стрічка розповість про життя людей у сьогоднішньому Чорнобилі. Нещодавно, до речі, проект отримав грант на розробку і міжнародне просування від фонду Хуберта Балса при Роттердамському кінофестивалі: він став одним з 10-ти переможців, відібраних серед 316-ти поданих заявок. А також – відразу два фільми Ахтема Сейтаблаєва: драми Червоний (ІнсайтМедіа) та Її серце (УТВ).
Крім того, своєрідним ноу-хау нинішнього пітчингу можна назвати проект Олексія Шапарева Гвардія (Президент фільм Україна) – повнометражний фільм за мотивами серіалу, що зараз знімається (звична практика: спочатку фільм – потім телеверсія). Прем'єра перших чотирьох серій художнього патріотичного телепроекту про бійців АТО запланована на березень-2015.
У центрі сюжету – добровольці Національної гвардії: головну роль Діда виконує Олексій Горбунов. Є ще одесит Дюка – Дмитро Ступка, колишній беркутівець Лейтенант (Богдан Юсипчук), дівчина-снайпер, хлопця якої вбили на Майдані (Ганна Топчій), хлопець із Закарпаття на прізвисько Вуйко (Дмитро Тубольцев), грузин дядько Гурам (Вано Янтбелідзе) і прибулий з Криму доброволець Татарин, якого зіграв Ахтем Сейтаблаєв.
"Океани", Ленін і ведмідь-утікач
Якщо на пітчингах Держкіно йшлося про проекти, які тільки планують запускати, то на секції Work in Progress Зимового кіноринку Одеського кінофестивалю, що відбувся минулого тижня, були представлені фільми, які перебувають на різних стадіях виробництва.
«Це локальна подія, орієнтована на наш кіноринок. Учасники – українські кінотеатри та дистриб'ютори, зацікавлені, в тому числі, й у вітчизняному продукті», – розповіла Корреспонденту PR-директор ОМКФ Ганна Бурдіна.
На кіноринку знімальними групами було представлено 10 картин. Це Побачимось Валерія Кочергана (ІнсайтМедіа) – драма про батька, який мстить за загибель дочки під колесами автомобіля «хлопчика-мажора». Ще – мелодрама про останнє кохання колишнього рок-музиканта Іволга Євгена Морозова (ІнсайтМедіа), сімейна драма Це я Ганни Акулевич (Контакт), казка про втечу з віртуальної реальності у справжній світ Чарівні історії. Еліксир добра Лілії Солдатенко (Carrot Cake Studio) і Толока Михайла Іллєнка (IllienkoFilm), знята за мотивами поезії Тараса Шевченка.
За словами Бурдіної, найбільше інтересу і запитань із залу викликали п'ять проектів. Перший – картина Альони Дем'яненко Моя бабуся Фані Каплан (Гагарін Медіа): історія про журналістське розслідування, в центрі якого – щоденник Фані Каплан, де розповідається про її таємне кохання. Творці фільму відповідально підійшли до деталей: навіть провели спеціальне розслідування, щоб з'ясувати, як правильно писати ім'я головної героїні. Їм вдалося відшукати особисту справу, де Каплан своєю рукою вивела «Фані» з одною «н», – на тому і зупинилися.
Її роль дісталася одеситці Катерині Молчановій, а партнерами актриси стали Мирослав Слабошпицький, який зіграв молодшого брата Леніна, і російський актор Олексій Девотченко (Ленін), який трагічно загинув у листопаді цього року. Картину планують випустити в листопаді 2015-го.
Другий фільм – Урсус. Кавказький бурий ведмідь Отара Шаматави (FreshProduction), фантасмагорія про грузинського режисера, який на початку 90-х тікає з охопленої громадянською війною країни до Німеччини в костюмі ... ведмедя. З моменту написання сценарію історія цього спільного проекту України, Грузії, Болгарії та Німеччини налічує вже вісім років, але, здається, виходить потихеньку на фінішну пряму: прем'єра запланована на осінь 2016 року.
Також учасників кіноринку дуже зацікавили відразу два проекти про гурт Океан Ельзи. Це кінотеатральна версія концерту до 20-річчя колективу, що зібрав цього літа на НСК Олімпійський рекордну кількість глядачів – 75 тис. осіб: OE.Live in Kyiv Енді Хорнера (Film.ua; реліз передбачається в лютому-2015).
А ще – повнометражна картина про гурт ОЕ 20. Backstage Сергія Буковського (Film.ua; реліз восени 2015-го). «Ми знімали все те, що надавало нам вельми регламентоване життя гурту: репетиції, технічні перевірки звуку перед концертами, залаштункові приготування, – розповів Корреспонденту Буковський. – Мені було цікаво: життя багатше і вимислу, і задуму, і всіляких очікувань».
«Все і до цього концерту розуміли силу «океанів», але після нього група просто зміцнилася як безсумнівний національний лідер, – каже продюсер проекту Андрій Ризванюк. – Ми використовували систему запису звуку, яка дозволяє створити для глядача в кінозалі повноцінний ефект присутності на стадіоні. Після перших монтажів саме концертної частини фільму стало зрозуміло, що є ресурси відразу для двох продуктів. Чи можна назвати все це першим українським фільмом-концертом – не знаю. Мені це поняття не подобається. Але я впевнений у затребуваності глядачем проектів нового формату. Це повинно стати вихідною точкою для приходу на кіноринок нових продуктів некласичного характеру».
А ще учасників Work in Progress зацікавило Гніздо Горлиці Тараса Ткаченка (ІнсайтМедіа) – драматична історія української «заробітчанки», яка повертається додому, будучи вагітною від італійського коханця. Їй потрібно вирішити складну моральну дилему – або зробити аборт, або залишити дитину і зруйнувати свою українську родину. Вихід фільму, в якому одну зі своїх останніх ролей зіграв загиблий у цьому році Віталій Лінецький, запланований на 2015-й.
Остання битва
Є й ще один гучний проект за участю Линецького, прем'єра якого планується навесні 2015-го. Це – Незламна (Film.ua): історія легендарної українки з Білої Церкви – Людмили Павличенко, яка з університетської лави КНУ ім. Тараса Шевченка йде на фронт, б'ється нарівні з чоловіками і стає найкращою жінкою-снайпером в історії.
Бюджет фільму рекордний для України – $ 5 млн (для порівняння: у поводиря – $ 2 млн). Картина знята в ковиробництві України та Росії, з розподілом 79% і 21% відповідно. Тим не менш, багато сайтів зазначає "громадянство" стрічки як російське, а в прокаті РФ вона виходить під своєю початковою назвою Битва за Севастополь.
«Проект був запущений два роки тому, і зрозуміло, що тоді ніхто не міг передбачити тих подій, які відбулися зараз, – розповів Корреспонденту продюсер стрічки Єгор Олесов. – Українською стороною в підсумку було прийнято рішення про фінальну назву Незламна для релізу в Україні. Щодо назви на інших територіях – рішення приймає компанія дистриб'ютор 20-й Століття Фокс. У світовій практиці дистриб'ютори неодноразово випускали фільми під різними назвами на різних територіях. Незважаючи на те, що ситуація з назвою може бути сприйнята неоднозначно, головною для нас залишається мета познайомити українського та світового глядача з цією неймовірною історією».
Резюмуючи, можна сказати, що станом на зараз пацієнт «українське кіно» явно швидше живий, ніж мертвий: до виходу готується багато цікавих проектів. Але всі вони були запущені у виробництво до нинішньої кризи, яка з кожним днем стає лише глибшою і більш непередбачуваною. А чи стартуватиме щось у 2015-му – велике питання.
До виходу готується багато цікавих проектів. Але всі вони були запущені у виробництво до нинішньої кризи, яка з кожним днем стає лише глибшою
На панельній дискусії, що відбулася в рамках Зимового кіноринку, топи українських медіагруп і глава Держкіно обговорили туманні перспективи вітчизняного кіновиробництва. Канали в цілому декларували свою зацікавленість, але при цьому закономірно просили податкових пільг або, приміром, компенсації збитків від заборони певного, вже закупленого ними, контенту виробництва РФ. Іллєнко у свою чергу закликав до об'єднаного фінансування проектів – з боку держави і з боку телеканалів: не тільки художніх повнометражних фільмів, але і їхніх телеверсій.
«Слід підтримувати співвідношення, щоб артхаусних фільмів було набагато менше, ніж кіно, орієнтованого на широкого глядача. Тому що буває так: режисер отримав фінансову підтримку від держави, продюсер розуміє, що у нього є гроші, і до нього не прийдуть з банку і не заберуть усе майно, усі почуваються вільно, і режисер починає втілювати свої амбіції – вкладає у фільм весь біль українського режисера. Потім це навряд чи можна показувати на телеканалах», – пояснив свою позицію глава Держкіно. Бо що ж: часи настільки артхаусні, що якось не до артхаусу ...
***
Цей матеріал опубліковано в № 50 журналу Корреспондент від 19 грудня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.