В українському прокаті стартував Багряний пік – класична британська готична історія очима латиноамериканського кіноказкаря.
Гільєрмо дель Торо вперше вступив у контакт з привидом у віці 12 років, пише Анна Давидова у №41 журналу Корреспондент від 16 жовтня 2015 року. Надприродне заворожувало майбутнього режисера з раннього дитинства – настільки, що, коли його літній дядечко перебував на межі смерті, хлопчина спеціально попросив його подати знак з того світу. Що, власне, відповідальний дядечко незабаром і зробив: коли маленький Гільєрмо був один у кімнаті покійного, він раптово почув голос старого. Хоча дель Торо і сам просив про це, але до такого повороту виявився не готовим.
«Я страшенно злякався і втік», – зізнається він у недавньому інтерв'ю американському журналу Variety.
З часом нерви у дель Торо стали міцніше, а інтересу до містики не поменшало – навпаки, режисер, який зняв Не бійся темряви і Лабіринт Фавна, методично переносив на екран свою одержимість потойбічним світом, заробивши репутацію темного чарівника кіно. Ось тільки примари до нього більше не приходили, хоча він їх і всіляко вишукував: у режисера навіть з'явилася звичка – зупиняючись у готелях, завжди просити номери «з дивацтвами» (якщо такі, звичайно, у готелі є).
У 2008-му, коли через конфлікт зі студією Пітер Джексон перестав бути режисером проекту Хоббіт, цю роботу запропонували дель Торо. Підготовка до зйомок закинула кіногрупу в новозеландську місцевість Уейтомо, де спеціально для них відкрили покинутий готель. Дель Торо традиційно взяв собі «номер з привидами» й отримав що хотів.
«Я був один, дивився серіал Прослушка на DVD і раптом почув, як прямо в моїй кімнаті відбувається вбивство: жінка кричала, чоловік плакав. Це тривало хвилин 15-20, і було дуже страшно. Мене немов паралізувало. Я надів навушники, зробив голосніше і дивився Прослушку до самого ранку, поки сонце не встало», – згадує дель Торо.
Втім, цей страхітливий досвід тільки вкотре переконав режисера у вірності одного разу обраного рішення – робити красиве і страшне кіно, яке могло б передати глядачам частину пережитого ним містичного досвіду. Таким замислювався і Багряний пік.
Жахливо красивий
На жаль, замість страшного і красивого фільму цього разу фільм вийшов просто страшенно красивим. Для когось уже одне це могло б вважатися величезною режисерською вдачею, але для дель Торо замало буде. І ніхто не скаже, що він не старався. Навпаки – навряд чи ще якийсь проект в його кар'єрі зажадав стільки часу і сил.
Основна дія Багрового піку розгортається в напівзруйнованому готичному будинку, на створення якого у команди художників-постановників, будівельників і декораторів пішло близько півроку. Так-так, цю приголомшливу будівлю збирали в натуральний розмір, а не малювали на комп'ютері. У підсумку будинок з привидами за розмірами вийшов еквівалентним десяти звичайним знімальним майданчикам.
«Це найбільший знімальний майданчик, який я бачив у своєму житті», – зізнається Том Хіддлстон, який зіграв у Багряному піку загадкового британського баронета Томаса Шарпа, який привіз у свій похмурий будинок юну дружину-американку Едіт (Міа Васиковська).
За задумом режисера те, що приміщення будинку з'єднані між собою коридорами і сходами, дозволило мінімізувати використання монтажних склейок, а отже – посилило ефект присутності і «справжності» того, що відбувається на екрані.
Зрозуміло, що такий розмах – задоволення не з дешевих, але фільми жахів жанр малоприбутковий, і солідні бюджети на них виділяються не надто охоче. Дель Торо відчайдушно бився зі студією і в підсумку вибив $ 55 млн замість запропонованих йому спочатку $ 35 млн.
Один з його аргументів: Багряний пік – це ж не звичайний хоррор. Свій фільм режисер визначає як готичний роман.
«Справжніх готичних романів не знімали вже років 30-40. Це дуже непростий жанр – мікс кохання і смерті. Це не страшилка, бо тут недостатньо жорстокості. Але водночас не романтична оповідь із серії Коли Гаррі зустрів Саллі, – пояснює дель Торо в бесіді з оглядачем Interview. – У готичному романі занадто мало сентиментального і занадто багато темного. Його головний посил: кохання може вирости з болю».
У центрі сюжету – юна безневинна Едіт, що стала мішенню (і не першою) нещадних мисливців за спадщиною, Шарпа і його сестри Люсіль (Джесіка Честейн), які живуть в тому самому будинку з привидами. Але дель Торо відійшов від канонів.
«Зазвичай в центрі такого сюжету – слабка жінка-фіалка, але я хотів, щоб моя героїня була іншою, – каже режисер. – Щоб і сексом займалася, і в гонці на виживання могла взяти участь, і себе захистити в разі чого. Така повноцінна особистість. А зараз спойлер: я і фінал збирався зробити нетиповим для готичного роману. Там же як? Якийсь Фабіо з натхненним обличчям несе на руках врятовану дівчину, спускаючись з пагорба або виходячи з величезного будинку. А тут дівчина сама рятує хлопця. Така сильна і красива дівчина, неважливо причому, кохана чи ні».
Лабіринт без Фавна
Дель Торо, який починав свою кар'єру як творець гриму і спецефектів, особисто працював над ескізами примар для Багрового піку. Кажуть, джерелом його натхнення став знаменитий альбом малюнків-страшилок Франсиско Гойї Відьми й баби.
Погляд не просто режисера, а справжнього художника відчувається буквально в кожному кадрі. Так, криваво-червоне плаття перетворює Честейн на таку собі прекрасну і хижу квітку, що розпустилася посеред вітальні, заповненої безбарвними світськими «рослинами». А жовто-чорні метелики відтіняють витриманий у таких само тонах капелюшок Васиковської і немов є пророкуванням загрози, яку вже скоро відчує дівчина: «Ти прекрасний метелик, а я чорна міль, і я сильніше. Ти красива і дурна, я зруйную тебе в один дотик».
Багряний пік – це справжній бенкет для візуалів, але, на жаль, не для любителів полоскотати нерви
Так, Багряний пік – це справжній бенкет для візуалів, але, на жаль, не для любителів полоскотати нерви. Як не прикро, але у картини немає якогось другого дна – чіпкої історії та глибини занурення в підсвідомість, до первісного, споконвічного жаху, що живе в ній. Тобто немає всього того, що зробило Лабіринт Фавна справжнім шедевром.
Але, можливо, вся справа в тому, що режисер і ставив тут собі завдання простіше – не зміксувати Алісу в Країні чудес з жахами Другої світової війни, стираючи межу між реальністю і фантазією, як у Фавні, а просто закрити дитячий гештальт.
Як зізнається дель Торо, сцена, що відкриває стрічку, – коли до головної героїні приходить примара матері, яка намагається попередити її про майбутню небезпеку, – має безпосереднє відношення до його сім'ї.
«Коли померла моя бабуся, мама чула її кроки, відчувала запах її парфумів і навіть відчувала її дотики – ці розповіді назавжди застрягли в моїй уяві. Для мене ідеальні примари – це жахливі матері. Може, тому що я мексиканець. Мати і Мексика – дві фігури, яких ми боїмося і любимо одночасно», – каже режисер.
У Багряному піку мексиканський кіноказкар, безумовно, виклався на повну. Не просто зняв чергову страшилку, а звернувся до теми, що лежить в основі всіх таких страшилок, темі єдино важливих речей – кохання і смерті
У Багряному піку мексиканський кіноказкар, безумовно, виклався на повну. І, здається, просто ... перестарався: так буває, коли хочеш зробити щось якнайкраще. Наприклад, як можна краще розповісти історію про дуже особисті й важливі речі. Не просто зняти чергову страшилку про прекрасну діву, підступного лиходія і примар, а звернутися до теми, що лежить в основі всіх таких страшилок, темі єдино важливих речей – кохання і смерті.
«Я вважаю, що справжнє кохання тільки те, де кожен встиг виявити темний бік своєї натури, а партнер це прийняв, – каже дель Торо. – У фільмі мій улюблений момент ось цей: «Ти отруїв мене! Ти мені брехав! Сказав, що кохаєш мене!» – «Так, кохаю!». Справжнє кохання приходить з дуже темних матерій. Пам'ятаєте казку Красуня і чудовисько? Для мене ідеальний хепі-енд був би таким: чудовисько у фіналі не перетворюється на принца, а красуня приймає його таким, яким він є, і каже: «Милий, та ти нормально виглядаєш».
Що ж, залишається тільки перестати порівнювати і просто застосувати цей принцип до Багряного піку: виглядає, врешті-решт, він нормально. Навіть більш ніж.
***
Цей матеріал опубліковано в №41 журналу Корреспондент від 16 жовтня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.