В українському прокаті стартувала картина Біля моря – перша з часів Містера і місіс Сміт, де Джолі і Пітт знову зіграли разом.
Є анекдот: Анджеліна Джолі і Бред Пітт – найнещасніші люди на світі. Чому? Тому що їм просто нікого уявити в ліжку, пише Анна Давидова у №49 журналу Корреспондент від 11 грудня 2015 року.
Жарти жартами, але, здається, після 10 років стосунків (включаючи перший рік офіційного шлюбу), результатом яких стали шестеро дітей (троє біологічних, троє прийомних), така необхідність у однієї з найкрасивіших пар планети явно виникла. Волею-неволею на цю думку наштовхує сюжет нового фільму сценариста, режисера й актриси Анджеліни Джолі Пітт (до слова, Біля моря – перший фільм, у титрах якого вона згадується під новим прізвищем).
Щоб зняти картину, восени минулого року – у свій медовий місяць – Джолі і Пітт вирушили на Мальту. У кадрі вона потім перетворилася на Лазурний берег Франції
Щоб зняти картину, восени минулого року – у свій медовий місяць – Джолі і Пітт вирушили на Мальту. У кадрі вона потім перетворилася на Лазурний берег Франції, куди тікають від нью-йоркської суєти колишня танцівниця Ванесса і її чоловік, письменник Роланд.
Те, як давно вони разом (пізніше з'ясовується точно – 14 років), розумієш з перших же кадрів. Заселяючись у готель, подружжя розпаковує речі: він звично розставляє біля дзеркала її численні тюбики з косметикою, вона – таким же, роками відпрацьованим жестом, рівняє на столі його друкарську машинку. Все звично, все знайоме, і при цьому – нестерпно нудно.
Втома один від одного, помножена на якусь темну таємницю в минулому, перетворює Ванессу і Роланда на пару депресивних людей, які живуть разом, але майже не спілкуються, сплять в одному ліжку, але не займаються сексом; він п'є, вона ковтає таблетки – суцільна ідилія ... Ситуацію розряджають сусіди – пара французів-молодят, спілкуючись з якими (і таємно підглядаючи за їхніми любовними іграми в дірку в стіні), Ванесса і Роланд намагаються знову зблизитися і знайти спільну мову.
«Цей фільм не про нас. Якби ця історія була про нас, ми, повірте, ніколи не зняли б про неї кіно, щоб розтрубити на весь світ про свої проблеми», – відповідає Джолі злостивцям. І їй віриш: як не старалися актори Пітт і Джолі показати ситуацію «все погано», крізь їхню гру весь час прориваються подружжя Пітт і Джолі, у яких усе добре. Нехай між цими двома вже немає такої ж вибухової «хімії», як у Містері і місіс Сміт 10 років тому, але зате є ѓрунтовна, стабільна «фізика» людей, які знають один одного від і до, у всьому підтримують і доповнюють свого партнера.
По-перше, це красиво
Біля моря – третій фільм Джолі-режисера. Перший, У краю крові і меду, – історія кохання сербського солдата і боснійської дівчини на тлі Боснійської війни – вийшов у 2011-му й отримав змішані відгуки критиків. Другий – військова драма-байопік про олімпійця Луї Замперіні Незломлений (2014) – виявився значно кращим: картина отримала навіть три номінації на Оскар (щоправда, технічні). А ось третя спроба вийшла сумнівною.
Фільм з бюджетом у $ 10 млн (суперзірки Джолі і Пітт явно вирішили не вписувати в кошторис власного фільму свої звичні гонорари) у перший уїкенд прокату в США зібрав лише $ 96 тис., хоча станом на сьогодні його загальні прокатні збори склали вже трохи більше $ 1,5 млн.
Не тішать і рейтинги. На порталі IMDB на основі глядацьких відгуків у стрічки скромні 5,2 бали (з 10 можливих), на Rottentomatoes – ще гірше: 4,6.
«Фільм Біля моря, ймовірно, порадує вуаєристів та деяких любителів артхаусу, але для більшості глядачів його краса не може компенсувати інертності оповіді», – резюмують оглядачі порталу.
Справедливості заради потрібно зазначити, що цілі заробити Джолі перед собою і не ставила: «Це некомерційний фільм: вперше за тривалий час у мене як у актриси була можливість поекспериментувати», – пояснює вона.
Чого ж Анджеліна хотіла домогтися цим експериментом? Ймовірно, зняти тонку європейську артхаусного драму. Для цього вона, зокрема, запросила австрійця Крістіана Бергера – улюбленого оператора лауреата Канн Міхаеля Ханеке. Й операторська робота у картині дійсно на висоті. Навіть більше – ідеально доповнює режисуру: після перегляду Біля моря мимоволі замислюєшся про те, що ще ніхто так красиво не знімав Джолі-актрису, як Джолі-режисер.
Взагалі, сам по собі фільм, дія якого розгортається на тлі залитих сонцем ідилічних пейзажів Лазурного узбережжя, красивий надзвичайно. У цьому заслуга і художника з костюмів Еллен Міройнік, натхненної ідеями Ів Сен-Лорана кінця 60-х – початку 70-х років, і Бреда Пітта, який збрив, нарешті, кошлату бороду і помолодів на 10 років, і, звичайно, самої Анджеліни, яка не соромиться демонструвати себе в кадрі у всій красі (включаючи сцени топлес).
Але чому ж всього цього виявилося недостатньо?
Терапевтичний ефект
«Я вибрала часом дії 1970-ті не тільки тому, що це барвиста і принадна епоха, а ще й тому, що тоді не було багатьох речей сучасного життя, що відволікають: це дозволяє зосередитися на емоціях героїв і тому досвіді, який вони переживають у період своєї подорожі», – каже Джолі.
Її на дві години і так не вистачило: на жаль, фільм вийшов затягнутим і ... порожнім
Дійсно, якби у Ванесси і Роланда були смартфони, в які можна втикнутися й остаточно відмежуватися від «співкамерника», їхня історія, швидше за все, закінчилася б набагато раніше, ніж дві години екранного часу. Але проблема в тому, що її на дві години і так не вистачило: на жаль, фільм вийшов затягнутим і ... порожнім.
Більшу його частину Ванесса плаче, Роланд – п'є. Вони – не вдвох, поодинці – безцільно гуляють уздовж берега моря, що грайливо плеще, але так жодного разу в нього і не заходять. Це прозоро відсилає до відомого психоаналітичного трактування моря як символу інтимної сфери (подвійно прозоро і символічно – коли, після тривалого «целібату» у пари нарешті трапляється секс, то відбувається він у заповненій водою ванні).
Усе це нагнітання пристрастей неминуче має привести до кульмінації і розв'язки. І ось, коли це, нарешті, відбувається, чомусь все одно відчуваєш себе обдуреним
Усе це нагнітання пристрастей неминуче має привести до кульмінації і розв'язки – розкриття тієї найстрашнішої таємниці, яка перетворила життя пари на пекло. І ось, коли це, нарешті, відбувається, чомусь все одно відчуваєш себе обдуреним. Начебто і причина виявляється формально вагомою, але за фактом – усе одно не виправдовує двох годин невиразних істерик.
У фіналі фільму Анджеліна-Ванесса, вкотре відридавши в обіймах Бреда-Роланда, каже: «Може, нам досить поводитися, як ідіоти?». І ось тут-то настає довгоочікуваний катарсис! Ось воно: почуття радості за двох людей, яким більше не треба щосили зображати життя нещасної пари, а можна нарешті повернутися до своєї – здається, цілком щасливої.
Та й взагалі, вийшовши з кінотеатру після сеансу, якось інакше починаєш дивитися на звичайні пари на вулиці (та й на свою власну). Не заламуєте руки, не посипаєте голову попелом, не танцюєте голі під місяцем? Уже молодці! Тому, навіть за всіх «але», певний терапевтичний ефект у фільму однозначно є.
***
Цей матеріал опублікований в № 49 журналу Корреспондент від 11 грудня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.