В український прокат виходить Трамбо – історія славного початку і безславного кінця американського «полювання на відьом».
«За силою впливу ніщо не може зрівнятися з кінематографом, і зараз він переповнений таємними зрадниками», – цими словами глава Сенатського комітету з розслідування антиамериканської діяльності Джеймс Парнелл Томасс у 1947-му дав старт сумнозвісному «полюванню на відьом». Пізніше воно отримало назву маккартизм – від прізвища особливо активного сенатора Джозефа Реймонда Маккарті, пише Анна Давидова у №10 журналу Корреспондент від 18 березня 2016 року.
Вступивши в епоху холодної війни, вчорашні союзники по Другій світовій перетворилися на ворогів. Підозра в симпатії до комуністів – а отже, до СРСР – стала у США одним з найстрашніших обвинувачень, яке могло коштувати кар'єри і репутації. В антиамериканізмі підозрювали всіх, хто давав хоч найменший привід для сумнівів.
Чищення зазнавали вчителі і професура, військові, творча інтелігенція, держслужбовці та члени їхніх сімей. Тисячі людей по всій країні втрачали роботу, ставали банкрутами, хтось навіть зводив порахунки з життям. Так тривало більше десяти років: офіційно Комісія з розслідування антиамериканської діяльності продовжувала вести розслідування аж до 1975 року, але з початку 1960-х її реальний вплив почав сходити нанівець.
Свої проти своїх
47187 – таким був номер членського квитка Комуністичної партії США, що належав голлівудському сценаристові Далтону Трамбо, однойменний байопік про якого 24 березня виходить в український прокат.
Трамбо, найбільш високооплачуваний сценарист Голлівуду, виявився одним з так званої голлівудської десятки – кінематографістів, які відмовилися в 1947-му давати показання Комісії з розслідування антиамериканської діяльності та отримали за неповагу до конгресу рік в'язниці.
Десятка стала першою жертвою чорних списків Голлівуду, які складалися студіями під впливом Кіноальянсу на захист американських ідеалів. До альянсу, зокрема, входили знаменитий режисер Сем Вуд (у фільмі його грає Джон Гетц), колишня актриса і впливовий світський оглядач Хедда Хоппер (Хелен Міррен), актор Джон Уейн (Девід Джеймс Елліот) і багато інших. Так, свої топили своїх: без активної підтримки зсередини індустрії діяльність Комісії щодо кіношників навряд чи була б настільки масовою і руйнівною.
Комунізм у баченні Трамбо і більшості його соратників був ідеалістичною боротьбою за права «маленької людини» – гідну оплату праці, підтримку діяльності профспілок
Втім, для повноти картини треба розуміти, про яких саме комуністів іде мова. Комунізм у баченні Трамбо і більшості його соратників був ідеалістичною боротьбою за права «маленької людини» – гідну оплату праці, підтримку діяльності профспілок. Але при цьому вони, безумовно, залишалися патріотами своєї країни.
Дуже показовий епізод, коли Трамбо з товаришами роздають на з'їзді Кіноальянсу брошури з текстом Першої поправки до Конституції США, намагаючись довести людям, які вважають себе захисниками своєї країни, що насправді їхня діяльність – пряме порушення її основного закону.
Перша поправка – частина Білля про права. Так називають ратифіковані ще в 1791 році перші 10 поправок до Конституції США, які закріплюють основні права і свободи людини і громадянина. Так, Перша поправка гарантує, що конгрес США не буде: підтримувати будь-яку релігію, або затверджувати державну релігію, забороняти вільне віросповідання, обмежувати свободу зібрань, обмежувати право народу звертатися до уряду з петиціями про задоволення скарг, зазіхати на свободу преси і, нарешті, зазіхати на свободу слова.
Власне, на останньому «голлівудська десятка» і наполягала – що вони мають конституційне право висловлювати свою думку і свої політичні погляди. Але буква закону стає дещо розмитою, коли погляд застеляють емоції ...
Оскар для нікого
Після виходу з в'язниці життя Трамбо і його сім'ї кардинально змінилося. Раніше найбільш затребуваний сценарист став у Голлівуді парією – так само, як і решта членів «десятки». Щоб вижити, Трамбо звертається до власника King Brothers Productions Френку Кінгу (Джон Гудмен). Його студії, що займається «клепанням» величезної кількості низькобюджетних третьосортних фільмів, постійно потрібні нові сценарії. Трамбо організовує справжній «колгосп» з опальних сценаристів, які під вигаданими іменами за копійки пишуть десятки сценаріїв а-ля Прибулець і пастушка.
Під час першої зустрічі з «колгоспниками» брат Кінга каже йому: «А всі ці письменники – вони з чорного списку? Ми, знаєш, ведемо війну з комуністами ...» - «Ні, не ведемо». - «Це новий тип війни». - «Настільки новий, що навіть не існує». - «А як же Розенберги? [Страчені у США радянські шпигуни Юліус і Етель Розенберги] - «А до чого тут Розенберги?» - «Вони вкрали ядерну бомбу». - «А ці у кого її вкрадуть? У гримера з вагончика?».
Таких епізодів – сумних, але й смішних одночасно, – у фільмі режисера Джея Роуча і сценариста Джона Макнамари безліч. Саме вони в поєднанні з блискучою іронічною грою Брайана Кренстона, який отримав за роль Трамбо номінацію на Оскар, задають специфічний настрій картині, що не дозволяє їй скотитися в непотрібний пафос або зайву меланхолію. Дивлячись на Трамбо, який ваяє «нетлінки» для Кінга в режимі нон-стоп (навіть сидячи у ванній), мимоволі посміхаєшся і забуваєш, чому він у цій самій ванні опинився.
І чому не вийшов на сцену за своїм Оскаром за Римські канікули – замість нього в 1954-му статуетку отримав Ян Мак-Леллан Хантер, який на прохання опального сценариста поставив своє ім'я на його роботі. Цей Оскар у сім'ю Трамбо потрапив лише в 1993-му – через 17 років після смерті Далтона нагороду прийняла його вдова Клео (у фільмі її грає Дайан Лейн).
Був й інший Оскар, у 1956-му, за фільм Відважний. Замість справжнього автора нагороду присудили сценаристу Роберту Річу, якого Трамбо просто вигадав. Хоча в підсумку цю статуетку Далтону все-таки вручили особисто – але тільки аж у 1975 році.
Іронія долі
Вплив чорних списків, роздуми про які волею-неволею наштовхують на паралелі із сучасною ситуацією в нашій країні, ослаб після 1960 року. Тоді режисер Отто Премінгер (Крістіан Беркель) не побоявся зазначити ім'я Трамбо в титрах Виходу, а актор Кірк Дуглас (Дін О'Горман) домігся, щоб Далтона позначили в титрах фільму Спартак. До речі, за словами Брайана Кренстона, сам Кірк фільм схвалив: щоправда, 99-річний актор трохи образився, що його не покликали зіграти самого себе.
Хоча «полювання на відьом» фактично закінчилося більше півстоліття тому, осмислення цього феномена досі хвилює Америку
Проте, хоча «полювання на відьом» фактично закінчилося більше півстоліття тому, осмислення цього феномена досі хвилює Америку. І свідчення тому не тільки Трамбо, а й Міст шпигунів Стівена Спілберга, що отримав шість оскарівських номінацій.
Обидва фільми – перший про невинуватого по суті голлівудського сценариста і другий про сьогодення радянського шпигуна – ставлять фактично одне й те ж питання: питання верховенства закону. І небезпеки, яку незмінно приховують у собі спроби перетворити його на флюгер, який змінює положення в залежності від того, куди дме вітер.
«Навіть найбільш збочена вигадка не може змагатися із сюрпризами реальності, – читає закадровий голос у фільмі листа Трамбо дружині з в'язниці. – Цього разу реальність в особі Федеральної пенітенціарної системи піднесла мені сюрприз у вигляді Парнелла Томасса, який відбуває термін за ухилення від податків».
Так-так, за іронією долі незабаром після того, як лютий політик розібрався з голлівудською «зрадою», його самого посадили за ухилення від сплати податків (щоправда, в реальному житті він зустрів у в'язниці не Далтона, а двох інших членів «десятки» – Лестера Коула і Ринга Ларднера-молодшого).
«Гарні ми двоє, парочка кримінальників», – звертаючись до Трамбо, говорить у фільмі Томасс. «Ось тільки ви дійсно скоїли злочин», – відповідає той. І нема чого заперечити.
***
Цей матеріал опубліковано в №10 журналу Корреспондент від 18 березня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.