В український прокат вийшов фільм Антона Корбейна Життя - історія легендарного актора Джеймса Діна.
«Чого сумуєш?» –«Ще один оргазм позаду, а смерть усе ближче... ». Цей ліниво-меланхолійний діалог у ліжку між актором Джеймсом Діном (Дейн ДеХаан) і його дівчиною, акторкою П'єр Анджелі (Алессандра Мастронарді) багато в чому відображає настрій всього нового фільму Антона Корбейна Життя, пише Анна Давидова у №14 журналу Корреспондент від 15 квітня 2016 року.
«Назва невдала. Адже цей безпристрасний фільм, з його скам'яніло-урочистим настроєм набагато ближче до смерті, ніж до життя», – вважає оглядач The Guardian. Хоча, втім, Корбейн – режисер культового Контролю й автор сотень відео-кліпів і фотосесій практично всіх найвідоміших рок-артистів планети, –не ставив перед собою планів комплексно розповісти про життя або смерть зірки.
Його фільм, який стартував в нашому прокаті 14 квітня, присвячений короткому періоду біографії Діна – буквально парі тижнів 1955 року, напередодні виходу його дебютної картини На схід від раю, – за які фотограф Денніс Сток (Роберт Паттінсон) встиг зробити легендарну фотосесію для журналу Life.
Людина у великому місті
Хлопець іде під дощем по Таймс-сквер – це сюжет одного з найзнаменитіших знімків ХХ століття, відомого навіть тим, хто не бачив жодного фільму за участю Джеймса Діна або не чув імені актора. Комір темного пальто піднято, в роті – незмінна (і даремна під струменями води) сигарета. Маленька людина на тлі хмарочосів. Маленька людина, чия важка вугільно-чорна тінь немов врівноважує її з величезним містом. Дивишся – і розумієш: ні, це місто її не роздушило, так, це місто ляже до її ніг.
Фільм Корбейна будується навколо того, як Денніс Сток зумів розглянути в тоді ще нікому невідомому акторі майбутню зірку першої величини, справжнього кумира покоління (і навіть поколінь), легендарного «бунтаря без причини».
«Це – про силу впливу одного-єдиного фото: таку силу впливу, як у знімка викинутого на пляж потонулого хлопчика-біженця, – каже режисер в інтерв'ю Film4. – У наші дні подібна [сила впливу] зустрічається рідко – навколо занадто багато зображень. Сьогодні люди не приділяють їм багато часу, але в 1950-х те фото Джеймса Діна на Таймс-сквер дійсно мало шанс вирости у щось більше».
І виросло: фотосесія – до слова, яка не мала особливого успіху безпосередньо під час виходу журналу, – поклала початок персонального міфу Діна.
Контракт Джеймса на фантастичну тоді для актора- початківця суму у майже $ 1 млн передбачав зйомки в дев'яти фільмах. Хто знає, що було б, якби він знявся у всіх. Можливо, нервовий красавчик-бунтар швидко приївся б публіці і був забутий. Або, навпаки, його життя склалося б так, як це показано в рекламному ролику Легенда (2009) одного південноафриканського інвестиційного фонду зі слоганом «Якби у вас було більше часу, уявіть, скільки можна було б зробити». Там Дін отримує Оскар, знімає власний фільм, протестує проти війни у В'єтнамі ...
Але в підсумку його історія виявилася такою, як її бачив він сам, неодноразово казавши, що не доживе до тридцяти. «Якби людина могла побудувати міст через прірву між життям і смертю ... Я маю на увазі, що якщо б людина могла жити після своєї смерті, то, напевно, це була б велика людина», – вважав актор, який сам «побудував» цей міст у рекордно стислі терміни.
Журналіст, який випадково опинився на місці загибелі актора, який у віці 24 років розбився в автокатастрофі, лаконічно відрапортував до редакції: «Джеймс Дін – зламана шия – безсмертя».
Джеймс Дін vs. Бред Пітт
«Мрій так, ніби ти будеш жити вічно. Живи так, ніби ти помреш сьогодні», – казав Дін, який встиг знятися лише в трьох фільмах. Всі вони вийшли в останній рік його життя (фінальний, Гігант, – коли Діна вже не стало). Посмертно актор номінувався на Оскар (у 1956-му і 1957-му), посмертно же був нагороджений Золотим глобусом (1956), а в 1999-му Американський кіноінститут поставив його на 18-е місце у списку 100 Найбільших зірок в історії кіно.
Грати Джеймса Діна – величезна відповідальність. Актор Дейн ДеХаан, у якого, за його визнанням, за часів навчання в коледжі портрет Діна висів на стіні кімнати в студентському гуртожитку, відмовлявся від неї п'ять (!) разів: у підсумку погодитися його вмовила дружина Анна Вуд.
Між ДеХааном і Діном немає особливої зовнішньої схожості – так, рецензент The Telegraph іронічно зауважує, що Дейн скоріше схожий на молодого Бреда Пітта, – але, за словами актора, зовнішня схожість і не була пріоритетом для нього і режисера: вони перш за все намагалися розкрити внутрішню сутність Діна, показати, що за людина він був.
Так, старалися – але навряд чи впоралися із завданням на сто відсотків.
Джеймс Дін у фільмі – ні в чому не впевнений, досить примхливий тінейджер-переросток, який всюди тягає за собою свій барабан-конго, сумує за матір’ю, яка рано пішла, і не знає, хоче він все-таки ставати зіркою чи ні. Можливо, Дін і був такою людиною, але в ньому однозначно присутнє і щось більше – той незрозумілий магнетизм, який фотограф Денніс Сток зумів розглянути в об'єктив свого фотоапарата і показати світу. І той магнетизм, який режисер Антон Корбейн, на жаль, не зміг показати у своєму фільмі.
«Астроном» з фотоапаратом
Він був обережний – можливо, занадто: намагаючись занадто сильно не вдаватися в деталі, щоб не приземляти і не опошляти історію, режисер внаслідок цієї війни ... просто не розповів. Так, наприклад, Корбейн свідомо обійшов увагою тему бісексуальності Діна, обмежившись неясними натяками на його можливу зацікавленість у Стоку не тільки як у фотографі.
Ще – покладаючись на глядацьку ерудованість, не став розписувати, що ж такого особливого в самому фільмі На схід від раю – вільної екранізації другої частини однойменного роману Джона Стейнбека, заснованого на біблійному сюжеті про Каїна й Авеля.
У підсумку фільм отримав змішані відгуки. Наприклад, оглядач The Guardian називає його «сонним», підкреслюючи відсутність екранної «хімії» між виконавцями головних ролей, а на популярних кінопорталах IMDB і Rotten Tomatoes глядацький рейтинг картини становить у середньому 6 з 10.
Не можна сказати, що Життя не вдалося. Швидше – виявилося на любителя
Проте, не можна сказати, що Життя не вдалося. Швидше – виявилося на любителя.
По-перше, звичайно, любителя красивих зйомок. Кожен кадр, як завжди у Корбайна, ретельно вибудуваний: будь-яка деталь в ньому не випадкова і грає свою роль, кожна тінь лягає не просто так, а підкреслюючи потрібний режисерові настрій або емоцію.
А по-друге, ця картина – не стільки навіть для любителів Джеймса Діна, скільки для фанатів фотографії і фотографів. І якщо розглядати її в такому ключі, то мінуси трансформуються в плюси – немов отримання позитиву з негативу в процесі друку фотографії. Адже цим фільмом Корбейн, перш за все, віддає шану своїй першій і головній професії, показуючи, як багато для людей в кадрі означають люди за кадром: свого роду «астрономи», здатні розгледіти світло зірки там, де інші бачать лише нечітке мерехтіння.
***
Цей матеріал опубліковано в №14 журналу Корреспондент від 15 квітня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.