Іван Остапович і Тарас Демко з колективу Collegium Musicum борються з війною за допомогою класичної музики, яку дарують слухачам безкоштовно, пише Діана Єрьоменко у №28 журналу Корреспондент від 18 липня 2014 року.
У гарнізонному храмі Петра і Павла на Театральній вулиці Львова звучить музика. Але це не церковний спів – у переповненій церкві грають віолончель і скрипка. Віртуозний віолончеліст Денис Северін приїхав зі Швейцарії, а скрипаль Кирило Шарапов – з Києва, щоб зіграти Баха. Цей концерт, як і сім інших з циклу Дні музики Баха, організував колектив однодумців Collegium Musicum. Вони роблять дивні з точки зору сучасної людини вчинки – проводять концерти академічної музики та поезії, причому абсолютно безкоштовно для слухачів.
Ідея дарувати мистецтво людям прийшла в голову двом хлопцям зі Львова – диригентові Івану Остаповичу і перекладачеві Тарасу Демку – у 2012 році. Остапович працює в Івано-Франківській філармонії, мешкає у Львові і вчиться в Київській консерваторії. Демко – аспірант Львівського університету, вивчає англійську філологію, викладає мову і займається перекладами англійської та німецької поезії. До недавнього часу класичною музикою він не цікавився.
«Я був готом, захоплювався важким роком і думав, що нічого цікавішого за цю музику не може бути, – розповідає Демко. – А потім зрозумів, що в усьому цьому блеку, симфо і хард-року мене найбільше приваблюють мотиви з класичної музики».
Студент-філолог познайомився з музикантами, які захотіли поставити Еврідіку – найдавнішу оперу з тих, що дійшли до наших днів. Для постановки він спеціально переклав лібрето українською мовою.
«Оскільки ми всі були студентами, грошей у нас не було. Але думка брати за концерт плату нас навіть не відвідувала», – запевняє Демко.
А Остапович додає: «Ідея вільного доступу до високого мистецтва давно назріла в суспільстві, а ми просто втілюємо її в життя».
Collegium Musicum – так називали музичні колективи, які з'явилися в Європі в XVII столітті.
«Такі зібрання були поширені в епоху бароко, особливо популярними вони стали в Німеччині, – розповідає Остапович. – Музиканти, капельмейстер, композитори і просто любителі музики збиралися і спільно творили музику».
До Collegium Musicum належали Йоганн Себастьян Бах, Георг Фрідріх Гендель, Георг Філіпп Телеман. Концертних залів тоді не було, почути музику можна було або в церкві, або в палаці, а колегіуми робили її доступнішою для широкої публіки. Ту саму мету мають й українські музиканти.
«Ми хочемо показати, що класична культура – це не прерогатива аристократії, – пояснює Демко. – Це ідея, а ідея не має авторського права, вона доступна всім».
Скрипки проти гармат
Багато хто ставиться до проектів хлопців як до розваги, але самі вони так не вважають.
«У лютому у нас скасували кілька концертів через події на Майдані, хоча програма там була зовсім не розважальна. Навпаки, ми хотіли підтримати людей», – згадує Остапович.
Сьогодні, коли в Україні фактично йде війна, музика потрібна людям ще більше, ніж зазвичай, упевнені музиканти.
«Відомо, що люди в блокадному Ленінграді вмирали від голоду, але приходили слухати симфонії Шостаковича», – зазначає він.
Концерти проходять демократично: вхід вільний, кому не сподобалося – може встати і піти або навіть висловити свої зауваження після завершення.
«Ми завжди раді, коли є критика. Це означає, що людину зачепило», – каже Остапович.
«А я влаштовую читання своїх перекладів спеціально для того, щоб почути критику», – додає Демко.
Глядачі приходять різні. Приміром, на підсумковому концерті Днів музики Баха в майже повному залі Львівської філармонії сиділи і молодь, і літня інтелігенція, і батьки з маленькими дітьми.
У Collegium Musicum беруть участь скрипалі, віолончелісти, піаністи, вокалісти, органісти, музичні теоретики, музикознавці, читці, актори. Спільнота творчої молоді постійно експериментує. Наприклад, минулого року вірші Василя Стуса перемежовувалися творами Баха. Нещодавно поезія модерністів була представлена разом з музикою бароко у виконанні Ансамблю давньої музики.
Склад спільноти не постійний. Її кістяк складають близько десяти осіб, решта виконавців приєднується до проекту ситуативно, залежно від ідеї концерту. Пошук залу проводиться за допомогою особистих зв'язків: щоб провести концерт у соборі, потрібно домовитися з настоятелем, в кафе – з адміністратором.
Чи легко домовлятися?
«Дуже по-різному, – відповідає Демко. – Організація концерту в рідному університеті коштувала мені участі в засіданні кафедри, цілого тижня ходінь по різних інстанціях для збору підписів, а потім демонстрації цих підписів іншим інстанціям».
А в Києві часто не вірять, що музиканти готові грати безкоштовно.
«Чомусь думають, що ми хочемо на них заробити, бачать якийсь підступ», – каже Остапович.
Паростки прекрасного
Хлопці пояснюють, що на хороший концерт потрібно не так багато грошей, як здається. А от нових професій доводиться освоювати безліч – і есемемника, і дизайнера, і адміністратора.
«Виконавці нам жодного разу нічого не коштували. Піаром ми займається самостійно, переважно через соцмережі. Афіші я теж роблю сам», – перераховує Демко.
Єдине, на що доводиться витрачати гроші, – друк афіш. Але афіші у Collegium Musicum непрості.
«Вони несуть дві побічні функції, – розповідає студент-філолог. – Перша – це популяризація правопису 1927 року. Він відображає саму суть української мови: «фортепіяно», «матеріял», «видиво». Богдан-Ігор Антонич так писав, всі модерністи, навіть Леся Українка користувалася цим правописом».
Друга функція афіш – естетична. Демко використовує для фону відомі картини, літографії та гравюри. Вони зазвичай належать до тієї самої епохи, до якої і твори, які звучатимуть на концерті. Більше 30 афіш не друкують: навіть невелика їхня кількість, розвішана в потрібних місцях, має великий відгук – зали майже завжди повні.
Але Collegium Musicum не женеться за кількістю слухачів: мовляв, це не те мистецтво, що збирає стадіони. Найбільший зал, який був у їхньому розпорядженні, – Гарнізонний храм, що вміщує до 500 осіб. У Дні музики Баха він був повний. Є у спільноти і справжні фанати, які ходять на кожен їхній концерт.
Звичайно, для масштабних проектів одного ентузіазму недостатньо. На останніх концертах Collegium Musicum спробували збирати пожертви, щоб покрити витрати на поліграфію.
«Восени ми хочемо звернутися за грантом для постановки опери Генрі Перселла Дідона і Еней, яку Тарас зараз перекладає українською. Там вже потрібні будуть гроші, щоб виготовити костюми, найняти приміщення для репетицій, щось заплатити акторам, адже постановка вимагає тривалої роботи», – пояснює Остапович.
Collegium Musicum вже вийшли за рамки Львова. Концерти проводилися в Києві, Івано-Франківську, Тернополі, Черкасах, Луцьку. У планах колегіуму – зіграти цикл Баха в столиці. А ще – організувати безкоштовні лекції про музики та літературу.
«У популярній формі, щось просте, – каже Остапович. – Наприклад, музикознавець розповідає, що таке фуга, а ансамбль ілюструє його слова: ось звучить одна тема, ось друга, а так вони звучать разом».
Музиканти визнають: змінити свідомість обивателя, звиклого до попси, вкрай непросто.
«Це дуже довгий шлях, – зітхає Остапович. – Але навіть якщо на 15 хвилин у день забутися, вимкнути телевізор, ноутбук і мобільний телефон і просто послухати або почитати, воно десь відкладеться, це зерно проросте».
А якщо люди навчаться сприймати мистецтво, вони не влаштовуватимуть війни, впевнені музиканти.
«Жодне мистецтво не породжує агресії, – філософськи розмірковує Демко. – Всі конфлікти відбуваються через те, що хтось вважає когось неповноцінним. А по-справжньому освічена інтелігентна людина ніколи не думає про те, що хтось є менш цінним, ніж вона сама».
***
Цей матеріал опубліковано в №28 журналу Корреспондент від 18 липня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.