Фото: Дмитра Ніконорова
Виставка триватиме до 13 березня
9 лютого в Мистецькому Арсеналі відкрилася виставка Марії Примаченко. Неосяжне.
Це наймасштабніша ретроспектива української художниці, яку по праву відносять до десятки найкращих примітивістів світу, пише Анна Давидова у №5 журналу Корреспондент від 12 лютого 2016 року.
У Мережі жартують, що тепер у Києві з'явиться своя «черга на Сєрова». Дійсно, Примаченко викликала справжній ажіотаж: за словами директора Мистецького Арсеналу Наталії Заболотної, тільки на відкритті очікувалося до 3 тис. відвідувачів, а за весь час роботи виставки, яка триватиме до 13 березня, її, за прогнозами директора, побачать близько 80-100 тис. людей.
В основі експозиції – колекція Національного музею українського народного декоративного мистецтва: найповніше з наявних зібрань Примаченко. «Але її творчий спадок настільки величезний, що 651 робота, яка зберігається у нас у музеї, – це лише невелика його частина. На сьогоднішній день ми не знаємо, скільки загалом картин вона написала, і ми ще тільки маємо скласти їх повний список», – наголошує генеральний директор музею Адріана В’ялець.
Зараз, посеред сумної і сірої зими, на стінах Арсеналу розцвіли буйним цвітом яскраві квіти і ожили барвисті фантастичні звірі, які якимось абсолютно магічним чином відганяють холод і заряджають енергією.
Але, вибачте за тавтологію, було б занадто примітивно зводити творчість геніальної примітивістки до одних лише «веселих картинок».
«Що означає занурення в епоху Марії Примаченко? – каже начальник відділу розвитку музейної справи Мистецького Арсеналу Ольга Мельник. – Ця жінка прожила майже 90 років – тобто, практично все ХХ століття: революція, дві світові війни, Чорнобильська трагедія. І, звичайно, багато подій, які відбувалися не в Україні, але про які Примаченко знала – завдяки «брехунцю», як називали в селі радіоточку, – і які інтерпретувала у своїй творчості: чисто, наївно, десь по-дитячому. Переважно мова йде про події 60-80-х років. І сьогодні ми хотіли не тільки показати чарівний світ художниці, а й акцентувати, що існує певний парадокс. З одного боку, Марія Примаченко – абсолютно законослухняна радянська людина. Навіть більше – її роботи дуже активно використовували для пропаганди радянського способу життя. Але з іншого боку, всією своєю творчістю вона заперечувала цю систему. І сьогодні, розглядаючи її фантастичних звірів і дивлячись на дати створення цих робіт, ми думаємо про те, що насправді мала на увазі художниця – що диктувала, що показувала їй її підсвідомість. Узяти, наприклад, картину Звірі судяться [що виконана в темних тонах і представляє трьох дивних створінь, які обговорюють щось за столом «голови»]. Вона написана в 1937-му, за часів «трійок» НКВС – і, дивлячись на картину, про них просто не можна не згадати».
***
Цей матеріал опублікований в №4 журналу Корреспондент від 5 лютого 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.