ГоловнаШоу-бізнесКультура
 

Показ заборонено. Телеканали борються з Держкіно через чорні списки

Корреспондент.net, 15 березня 2016, 16:40
0
484
Показ заборонено. Телеканали борються з Держкіно через чорні списки
Фото: Дмитра Ніконорова
Круглий стіл на тему чорних списків лише окреслив наявну проблему, але не вирішив її

Плутанина із забороненими списками діячів культури перейшла в судову площину – телеканали проти Держкіно.

«Парадокс виходить ... Звичайнісінькі міщани, обивателі, раптом стають ворогами батьківщини. – А ви від імені батьківщини не виступайте: вона сама розбереться, хто їй ворог, а хто друг! З часом...".

Це діалог «білосписочника» Олега Басилашвілі (до слова, який назвав саму ідею складання таких списків дурістю) і покійного Євгена Леонова з фільму 1981 року Про бідного гусара замовте слово. Картина була знята Ельдаром Рязановим, який недавно пішов від нас і до останнього відкрито виступав проти нинішньої політики РФ, пише Анна Давидова у №9 журналу Корреспондент від 11 березня 2016 року.

З цього фрагмента почався ролик, який передував круглому столу Підхід до формування чорних списків акторів і персон нон грата, що минулого тижня зібрав на кіностудії Film.ua топів українських телеканалів і продакшенів, профільних чиновників, юристів, представників громадськості та одного живого класика українського кіно.

Класику, Роману Балаяну, мабуть, дивитися ролик було найсумніше (хоч він у цьому і не зізнався). Адже в нарізці, крім Бідного гусара ..., забороненого до показу в телеефірі України через участь «чорносписочного» Валентина Гафта, були і балаянівські Польоти уві сні і наяву, де режисер в 1982 році мав необережність зняти забороненого нині Олега Табакова. Взагалі, чотири фільми Романа Гургеновича зараз не можна показувати: там – вороги батьківщини.

Хотіли, як краще

У 2014-му народні депутати Микола Княжицький та Вадим Денисенко виступили з ініціативою про прийняття Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України. 5 лютого 2015-го закон (з масою правок «з голосу») був прийнятий і набув чинності 4 червня.

Згідно з ним, зокрема, заборонена демонстрація телеканалами контенту, що прославляє силові і каральні органи РФ і СРСР, а також – створеного за участю осіб, які становлять загрозу нацбезпеці країни. Крім того, закон забороняє трансляцію на нашому телебаченні всіх російських фільмів і серіалів, випущених з початку 2014-го.

Саме цей закон передбачає створення Переліку осіб, що загрожують нацбезпеці України, – того самого чорного списку, навколо якого стільки шуму (альтернативний білий список – це вже особиста ініціатива Мінкульту).

Відповідно до закону, звернення щодо внесення тих чи інших осіб до списку можуть подавати РНБО, СБУ та Нацрада з питань телебачення і радіомовлення. На практиці ж нинішній перелік складено Мінкультом тільки за результатами звернень СБУ.

Безумовно, захист свого інформаційного простору – пріоритет для держави, яка фактично перебуває у стані війни. З цим згодні всі учасники ринку. Але що ж тоді викликає їхнє невдоволення? Пекельна плутанина: в нюансах закону вже майже рік не можуть розібратися юристи провідних медіагруп.

Тонка межа

83 персони зараз включає список, представлений на сайті Мінкульту. Близько 3 тис. фільмів і серіалів – стільки, за словами керівника групи StarLightMedia (СТБ, Новий Канал, ICTV та ін.) Володимира Бородянського, на цей момент заборонені до показу.

«Для телевізійної індустрії це не є критичним, – наголосив Бородянський на круглому столі. – Ну, заборонили і заборонили – ми проживемо. Але є принципи, від яких не можна відступати. Закон може покарати тільки дії людини, а не її думки і почуття. Якщо ми будуємо нове суспільство – давайте дотримуватися законів. В українському праві чітко визначені випадки, коли думки і почуття стають поза законом – це заперечення факту геноциду українського народу під час Голодомору, заперечення злочинів комуністичного режиму, заперечення злочинів фашизму і нацизму. Згідно із законом тільки ці три висловлювання думок вважаються злочинами. Самостійно визначати будь-яке інше волевиявлення як злочин ми не можемо, і СБУ не може – інакше ми як суспільство дуже далеко зайдемо».

Втім, точку зору СБУ з цього питання, як і критерії, за якими орган визначає, кого включати до списку, а кого ні, тим, хто зібрався, дізнатися так і не вдалося: за словами організаторів, вони неодноразово запрошували представників СБУ приєднатися до дискусії, але ті вирішили не брати участі.

А критерії ці – тема болюча. «Особисто я тиждень намагався додзвонитися в СБУ й отримати відповідь про те, за яким принципом формуються списки, – заявив генеральний директор 1+1 медіа Олександр Ткаченко. – Є в них особи очевидні – Пореченков, який стріляв з автомата по українцях, Охлобистін [він неодноразово дозволяв собі висловлювання, що відкрито розпалюють міжнаціональну ворожнечу]. Зовсім інше – десятки акторів, єдина провина яких – у тому, що вони підписали чийсь лист з думкою про Україну [мається на увазі горезвісний лист «на підтримку анексії Криму» 2014 року]. Чим керується СБУ, щоб створити список? Чим Тализіна грізніше за Михалкова? [Перша в чорному списку присутня, а другий ні]. Так можна скотитися не просто до часів маккартизму [«полювання» на комуністів у США в 1950-х], а зайти набагато далі».

Російський слід

«Телефонний ентузіазм» пана Ткаченка легко зрозуміти. Починаючи з 2014 року він був активним прихильником заборони російських серіалів, які пропагують спецслужби і силовиків. Щоправда, наголошував, що такі заходи не повинні стосуватися радянської кінокласики, а також висловлював сумніви в обѓрунтованості заборони всього російського контенту, виробленого з 1 січня 2014 року.

Проте зараз «під роздачу» потрапив його канал, який демонстрував нешкідливий російський ситком Кухня, в одному епізоді 5-го сезону якого недавно знявся «чорносписочний» Йосип Пригожин. Через це Держкіно відкликало раніше видане прокатне свідоцтво, заборонивши до показу весь серіал (а не тільки той один епізод, який «Плюси» взагалі не купували).

Глава медіагрупи заявив, що канал має намір судитися з Держкіно, а також повідомив, що на наступний день запланований інший аналогічний судовий розгляд – за позовом телеканалу Україна до Держкіно щодо відновлення прокатного свідоцтва на телесеріал ФЕС.

Як повідомили Корреспонденту в прес-службі каналу Україна, засідання у підсумку не відбулося. «Зараз цю справу ведуть наші юристи і вибудовують логіку процесу. На даний момент це все, що можемо прокоментувати», – сказала начальник відділу корпоративних комунікацій каналу Сабіна Абляєва, не уточнивши причини скасування засідання.

У юридичному відділі Держкіно уточнили, що засідання не відбулося через неявку позивача, але його не відмінили, а просто перенесли. Також в управлінні розповіли, що інших аналогічних позовів офіційно до них поки що немає.

Питання до ФЕС пов'язані не з чорними списками, а з частиною закону щодо демонстрації роботи спецслужб країни-агресора. Раніше ТРК Україна з успіхом транслював російський серіал Слід про роботу співробітників вигаданої організації – Федеральної експертної служби. Потім канал запросив (і отримав) у Держкіно прокатне свідоцтво на серіал ФЕС, який незабаром звинуватили в тому, що по суті він – все той самий, але «замаскований» російський Слід, і свідоцтво відкликали.

В інтерв'ю сайту Медіаняня від 25 червня 2015 року директор зі стратегічного маркетингу Медіа Групи Україна Ольга Захарова пояснила, про який саме продукт іде мова: «Телеканал Україна, дійсно суворо виконуючи вимоги оновленого законодавства, викупив робочий матеріал і франшизу, після чого зробив новий продукт, в тому числі за допомогою додаткових зйомок і монтажу. Дія тепер відбувається в Україні, всі справи розслідуються представництвом міжнародної служби розслідувань. Усі справи побутового, не політичного характеру».

Визначимося з дефініціями

Проблемних і суперечливих моментів безліч. Що стосується чорного списку, то, за ідеєю, за порушення стосовно цього пункту канали повинні нести адміністративну відповідальність згідно з Положенням про штрафи Держкіно, але воно поки що не затверджено Кабміном. З другого боку, право штрафувати є у Нацради, але «чорносписочники» не входять у їхню компетенцію. Суму штрафу закон визначає «в розмірі від 10 до 50 мінімальних заробітних плат», а ось санкції щодо інших аудіовізуальних продуктів не згадуються взагалі.

Також, намагаючись обійти норму про заборону контенту, виробленого після 1 січня 2014-го, канали можуть «перебивати номери»: вносити зміни в титри свіжих фільмів. Ще – «заблуривати» суперечливі кокарди і погони силовиків або російські номери машин у кадрі. І незрозуміло, хто і як повинен за цим стежити, і що потім робити з виявленими порушниками.

За особистою ініціативою взяли на себе місію «відстеження» активісти громадської організації Відсіч, які також були присутні на круглому столі. За їхніми словами, вони регулярно проводять телемоніторинг і знаходять в ефірі масу порушень, ось тільки розкривати свою методологію і приводити конкретні факти і цифри чомусь не стали. До слова, ці самі активісти влітку 2015-го подали до Мінкульту список з 568 діячів культури, які представляють, на їхню думку, загрозу національній безпеці. Міністерство, у свою чергу, перенаправило його до СБУ, а потім отримало вже звідти перелік з 14 затверджених небажаних персон. До кінця минулого року список розрісся до нинішніх 83 (і може зрости далі).

Власне, мінлива природа списку – одна з ключових претензій з боку виробників і дистриб'юторів телеконтенту. Грубо кажучи, ти починаєш щось знімати (український продукт з абсолютно «легальними» в цей момент учасникам творчого процесу), вкладаєш в це десятки і сотні тисяч доларів, а потім щось відбувається, хтось щось говорить, підпадає під заборону – і весь твій продукт разом з вкладеними грошима виявляється у сміттєвому кошику. І мова йде не тільки про акторів і режисерів, людей у кадрі, а про будь-яку людину з чорного списку, якщо вона так чи інакше брала участь у створенні продукту (навіть знятого в Україні): була продюсером, писала музику, знімала як оператор та ін.

Не менш насущна і проблема з визначенням того, хто ж все-таки реально становить загрозу. Як розповів на круглому столі керуючий партнер ЮК Jurimex Юрій Крайняк, який готував законопроект, «у первісній версії проекту були дефініції персон, які створюють небезпеку для безпеки держави, але в підсумковому варіанті їх не залишилося за наполяганням одного з народних депутатів, тому сьогодні в індустрії стільки питань».

Вагнер і Пореченков

За підсумками круглого столу можна дійти висновку, що ключова проблема чорного списку – змішання в купу морально-етичних і юридичних моментів. Безумовно, прославляння в телеефірі силових структур держави-агресора неприпустимо. Адже ні в кого, наприклад, не викликає подиву «заборона на Пореченкова», який відзначився з автоматом у Донецьку: навіть якби не було це прописано в законі, навряд чи комусь спало б на думку його показувати.

Це очевидні речі, що перебувають, швидше, у моральній площині: так само, наприклад, як негласна (наголошуємо – не прописана в законі, а саме негласна) заборона на музику ярого антисеміта й улюбленого композитора Гітлера Ріхарда Вагнера в Ізраїлі.

«Вагнер надав Гітлеру ідеологічну інфраструктуру. У нас немає причини ставитися до нього з терпимістю. Хіба не вистачає іншої музики, крім Вагнера?» – цитувала The Daily Beast заступника директора ізраїльського Центру тих, хто пережив Голокост, Урі Ханоха, який сам був в'язнем концентраційного табору Дахау.

Ханох активно боровся з будь-якою пропозицією зіграти Вагнера в ізраїльських установах, що фінансуються на гроші платників податків. Але при цьому у нього були й опоненти: «Неможливо, щоб ізраїльські музиканти за всю кар'єру жодного разу не зіграли Вагнера, – у тій же статті наводить видання слова колишнього музичного директора Ізраїльської опери Ашера Фіша, чиї батьки втратили в Голокост своїх близьких. – Просто для прикладу – для мідних духових інструментів він писав так, як ніхто інший».

Пореченков – уже точно не Вагнер: без його творчої спадщини обійтися дійсно нескладно. Але от чи варто через присутність у кадрі «чорносписочного» Миколи Бурляєва (а він у свої 69 років з автоматом ніде не бігав) забороняти показ Андрія Рубльова, знятого в 1966 році Андрієм Тарковським, – це все-таки інше питання.

«Сьогодні хвалять, завтра лають – за те, за що ще вчора хвалили. А післязавтра – забудуть. І тебе забудуть, і мене забудуть. Суєта і тлін все!» – такі слова звучать у цьому фільмі. Звичайно, деякі моменти історії не забудуться довго – навіть більше, і не повинні забуватися у жодному разі, – але регулювати подібні аспекти у сфері культури і медіа потрібно з розумом: філігранно працювати скальпелем, а не розмахувати кувалдою, руйнуючи все навколо без розбору.

Власне, так можна було б сформулювати резюме круглого столу – не першого і явно не останнього. У тому, що законодавство у цій сфері потребує доопрацювання, сходяться як учасники ринку, так і держоргани, киваючи на те, що ми, мовляв, «люди підневільні». А поки ж можна припустити, що скоро жанр судової драми набуде в Україні великої популярності. Причому не стільки на телеекрані, скільки в реальному житті: через неоднозначні трактування законодавства зустрічі в суді явно відбуватимуться нерідко.

***

Цей матеріал опублікований в №9 журналу Корреспондент від 11 березня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: культураРосія
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах