Точка зору: Від любові до ненависті – один прапор

Після того як Земфіра попросила прибрати українські прапори на своєму концерті, приправивши це матом, вона перетворилася на "вату"

ЧЕТВЕР, 22 БЕРЕЗНЯ – у Росії виносять вирок Савченко, у Брюсселі серія терактів. В Україні тим часом продовжують гризтися "технократи" і не дуже за місця в Кабміні. Нерви як струна від усіх цих новин, а тут ще в ніч на 22 березня удар під дих – Земфіра попросила прибрати українські прапори на своєму концерті. І додала "бл...дь", пише Юліана Скібіцька, кореспондент інтернет-газети Strana.ua, у колонці, опублікованій у №11 журналу Корреспондент від 25 березня 2016 року.

Мені було складно почати писати цей блог, тому що я абсолютний фанат Земфіри, який тиждень тому повернувся з її концерту в Мінську. Коли я побачила перші новини про прапор і "бл...дь", перша думка саме була "бл...дь". А потім я знизала плечима і ввімкнула пісні Земфіри – я не побачила в цьому вчинку нічого такого, що змусило б мене її розлюбити. Але український сегмент Facebook вважає інакше. Точніше, найбільш "патріотична" його частина.

Протягом останніх двох років Україна живе у суцільних подвійних стандартах. Ми то називаємо Росію "Мордовія" та ненавидимо кожного проклятого "ватника", то розчулено постимо концерти Макаревича в Україні і міркування Саші Сотника. Вони росіяни хороші, правильні. Не говорять, що люблять свою країну (бо там Путін), підтримують Україну, ненавидять "ватників". Земфіра до 22 березня теж входила до переліку "правильних" росіян: під час розстрілів на Євромайдані опублікувала на своєму сайті пісню Вакарчука Відпусти, не підписалася за анексію Криму і, як вишенька на торті, – взяла у фаната український прапор у Тбілісі і прив'язала на стійку мікрофона. Ось тільки від "правильного" до "ватника" в Україні один крок. І у вівторок Земфіра його зробила.

Немає нічого поганого в тому, що на концерті українці захотіли підняти свій прапор. Земфіра до нас, на жаль, не їздить, і показати своєму кумиру, що ти подолав сотні кілометрів заради його концерту, – нормальна практика. Якби Земфіра не була російською виконавицею, прапор не був би українським, а між нашими країнами не було б взаємної ненависті. Без останнього пункту взагалі б простіше жилося всім, але ми вже два роки в цих реаліях, а змін усе немає, і навряд чи вони будуть. І кожен сам робить свій вибір – відокремлювати зерна від плевел чи ні. В даному разі – музику від політики. Я не живу в голові у Земфіри і не знаю достовірно, чому українські прапори викликали таке прохання. Думаю, що, коли Земфіра взяла той самий прапор у Тбілісі, навряд чи вона очікувала подальшої реакції. І справа навіть не в цькуванні, що почалося в її рідній країні, яку вона, до речі, любить не менше, аніж ми – свою.

Саме тому багато російських виконавців не хочуть приїжджати до нас – навіщо, якщо говоритимуть не про твій концерт, а про те, що ти фанат України? Ми занадто часто бачимо те, чого немає, і цьому є пояснення – війна оголила нерви так, що не доторкнешся. Але це не означає, що всі навколо повинні бачити те саме. Після Євромайдану Україна занадто зміцнилася у своїй особливості, та так, що будь-яка критика чи невдало сказане слово поруч з українським прапором – це вже серйозна зрада.

У ніч на вівторок в українській жовчі на адресу Земфіри можна було потонути, і після прочитання стрічки Facebook залишилося стійке відчуття, що впав у смітник.

Те саме "бл...дь" поблякло за кількістю матів і образ на адресу співачки, де "конченная вата" –найбільш м’яке. Боязкі спроби пояснити, що нічого, власне, не сталося – Земфіра кілька разів просила прибрати прапори і мат став реакцією на ігнор, натикалися на нові потоки бруду. І якби не вирок Савченко і теракти в Брюсселі – вуха у Земфіри горіли б ще довго.

Ми вимагаємо, щоб нас підтримував ЄС, і влаштовуємо побоїща на ЛГБТ-фестивалях, а ще кричимо чорношкірим футболістам: "Мавпа!". Ми хочемо, щоб Земфіра підтримувала Україну, але, коли вона просить її не підставляти, називаємо її "ватою"

Ми пишемо, що Росія тоталітарна країна, але при цьому впевнені, що нас зобов'язані там публічно підтримувати – інакше ти боягуз. Ми любимо свою країну, і вважаємо, що її повинні любити всі, а любити Росію – ганьба. Ми говоримо, що готові прийняти до себе біженців з Росії, але, коли заарештовують москвичку Анастасію Леонову, у соцмережах пишуть – а чого ти взагалі до нас приперлася, вали за «поребрик». Ми вимагаємо, щоб нас підтримував ЄС, і влаштовуємо побоїща на ЛГБТ-фестивалях, а ще кричимо чорношкірим футболістам: "Мавпа!". Ми хочемо, щоб Земфіра підтримувала Україну, але, коли вона просить її не підставляти, називаємо її "ватою" і демонстративно оремо в аеропорту Вільнюса: "Слава Україні!". Ми ділимо світ на біле і чорне і кажемо, що у нас війна. Чудове виправдання для подвійних стандартів.

***

Цей матеріал опублікований в №11 журналу Корреспондент від 25 березня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.