Вміння тримати удар - риса, яка допомагає досягти успіху не лише в спорті, а й у повсякденному житті.
Ви бачили, і, напевно, не раз, як падають спортсмени. Найбільш драматично це виглядає на льоду. Хокеїсти, врізавшись в борт, насилу встають і котяться до своєї лави під овацію публіки. Фігуристи, впавши, перемагають себе, піднімаються і продовжують програму, ніби нічого не сталося. Було таке і на Олімпіаді в Сочі.
Американський фігурист Джеремі Ебботт під час виконання короткої програми впав на лід і якийсь час лежав біля бортика. Через 10 секунд він підвівся на ноги і продовжив - незважаючи на біль, страх і прикрість.
(Мільйони телеглядачів бачили, як 15-річна Юлія Ліпницька, не впоравшись з нервами і з тягарем величезних очікувань, впала в короткій програмі. Але, стиснувши зуби, продовжила виступ. Євген Плющенко спробував зробити стрибок на розминці і, не в силах приховати біль, з кам'яним обличчям поїхав до тренера. - Ред.)
Коли я бачу подібне, я думаю тільки про одне: у цих людей залізний характер.
У сфері бізнесу для цього є певне слово - resilience, вміння тримати удар. Часто наявність саме цієї якості відрізняє найбільш успішних людей від тих, хто може чудово виконувати свою роботу, але не доcягає по- справжньому видатних результатів. Якби лікарі прописували це вміння в таблетках або у вигляді ін'єкцій - хто б з нас відмовився від таких ліків?
Але справа в тому, що у кожного з нас є можливість проявляти здатність тримати удар - як на роботі, так і поза нею. Це питання нашого особистого вибору. Це нелегко. Іноді навіть взагалі неможливо осягнути, як це відбувається, але це тим більше робить нас сильнішими.
Перевірте себе: якщо ви вважаєте, що сказане в попередньому абзаці правда, то, ви, ймовірно, більш стійка людина, ніж ви до цього думали про себе. Тримати удар допомагає впевненість. Але не зайва самовпевненість, яка є згубною - особливо, коли йдеться про оцінку лідерських якостей. Переживаючи невдачу, майте сили визнати: щось пішло не так, і саме ви самі в цьому винні.
Самовдоволені і зарозумілі не хочуть брати на себе особисту відповідальність. У них винен завжди хтось інший. У Сочі ми бачили хокеїстів, які звинувачують арбітрів у помилкових рішеннях, сноубордистів, що скаржаться на те, що сніг "надто м'який", і тренерів з ковзанярського спорту, які списують погані результати своїх підопічних на нові суперсучасні, але "незручні" костюми.
За такий підхід доводиться платити високу ціну. Якщо я щось і зрозумів, багато років досліджуючи причини невдач різних організацій по всьому світу, так це те, що неупередженість в оцінці того, що сталося з тобою і неупередженість щодо причин своїх помилок - це єдиний шлях до поліпшення результатів.
Невдачі бувають у всіх. Але не всі можуть, впавши, знову підвестися на ноги. Відповідь на питання, чому так відбувається, одна: з помилок потрібно робити висновки і не звикати до ролі переможеного.
Багато людей, стикаючись з інформацією, яку вони не хочуть чути, воліють ховати голову в пісок. Наприклад, Рон Джонсон, який недовго витримав на посаді генерального директора компанії JCPenney, був настільки одержимий ідеєю перетворити мережу універсальних магазинів дешевих товарів в гігант роздрібної торгівлі типу Apple, що повністю ігнорував усі сигнали, що йдуть від співробітників і клієнтів, які попереджали його про небезпеку такої радикальної зміни стратегії. Джонсон вважав за краще не чути цей "сторонній шум", а слухати тих, хто був з ним згоден.
Але так компанією не керують. Бажання сприймати нову інформацію - або, ще краще, готовність зробити все можливе, щоб дізнатися хоч і неприємну, але правду - це помітна ознака насправді сильного керівника. А як інакше ми зможемо пристосуватися до мінливих умов і змінитися самі, якщо ми не знаємо, що саме йде не так?
З необхідністю тримати удар і долати труднощі ми стикаємося не тільки на роботі. Якщо вам близькі мої думки, то ви, напевно, не раз замислювалися про те, звідки ж береться така стійкість. Чи сприяємо ми розвитку у наших дітей цієї якості, яка буде їм такою необхідною в житті?
Я вважаю, що у нас є причини для занепокоєння. Коли батьки допомагають дітям виходити буквально з будь-якої складної ситуації, починаючи від "допомоги" при виконанні домашнього завдання і до заповнення за них заяви на вступ до коледжу, вони роблять їм ведмежу послугу. Батьки хочуть захистити своїх дітей від проблем, але тим самим позбавляють можливості набути не тільки життєвого досвіду, а й тих найважливіших навичок, які потім стануть в нагоді в роботі. Ми робимо молодих людей менш пристосованими до труднощів життя.
А далі все буде лише складніше. У висококонкурентному середовищі невдач стає все більше. Наприклад, якщо ви відстежите Fortune 100 (щорічний список найбільших компаній американського ділового журналу Fortune. - Ред.) за певний період часу, ви побачите, що частка тих, хто вилітає з цього списку, зростає. Якщо чверть століття тому після 10 років з цієї сотні випадало близько 20% компаній, то зараз ця кількість підвищилася до 30%.
Все це тією ж мірою стосується і нашої особистої кар'єри. До багатьох вже доходить, що за своє професійне життя їм доведеться не раз змінити місце роботи, причому, ймовірно, і сферу діяльності! Саме тому не можна переоцінити ступінь важливості безперервного набуття нових знань і активного підтримання ділових зв'язків і знайомств. Перше необхідно для того, щоб завжди мати можливість щось запропонувати іншим, а друге - щоб бути в курсі можливостей для розвитку кар'єри.
Суть такої якості особистості, як уміння тримати удар, не тільки в тому, щоб піднятися після невдачі, а й у тому, щоб бути готовим до різних поворотів професійної кар'єри. Навіть до найнесподіваніших.
Невдачі, провали, падіння на лід на очах мільйонів глядачів не є екстраординарними подіями в нашому житті. Це звичайна складова динамічною, висококонкурентного і надзвичайно вимогливого бізнес-середовища. Піднятися після падіння і відкатати свій номер до кінця - це вже стало неминучою частиною обов'язкової програми.
Про автора: Сідні Фінкельштейн - професор менеджменту, викладач курсу стратегії та лідерства, декан факультету професійного розвитку керівних працівників у бізнес-школі Так (Tuck School of Business) при Дартмутському університеті, автор 16 книг, включно з "Чому розумні керівники зазнають невдач".