Заслужений тренер України, футбольний експерт Сергій Морозов в день 19-річчя Ріната Ахметова на посаді президента Шахтаря розповів про те, чим живе донецький клуб нині і як "гірникам" вдалося вплинути на український футбол.
- Сергію Юрійовичу, Шахтар з моменту початку бойових дій у Донбасі, з моменту переїзду команди з Донецька, провів 30 матчів поза межами рідного стадіону. Але якщо подивитися на результати домашніх зустрічей, то вони майже не змінилися. Про що може говорити такий факт?
- Передусім про міцність самої ідеї створення клубу. Коли сьогоднішній клуб створювався, було багато полеміки, пов'язаної з тим, наприклад, яким має бути тренер. Українець чи іноземець? Було випробувано низку наших тренерів: Бишовець, Яремченко, Прокопенко. На цьому тлі було видно, що завдання клубу вище, ніж рівень цих фахівців. Тому був запрошений іноземний тренер, який одразу виграв чемпіонат. А потім запросили іншого тренера з-за кордону, який вивів команду на європейський рівень. Сьогодні про запрошення Луческу можна говорити багато різного, але те, що він підготував ось такий сильний склад за кілька років, незважаючи на економічні проблеми, - факт. Як і те, що за ці роки клуб продавав футболістів у топ-клуби Старого світу, в цілому заробивши понад 200 мільйонів доларів. Була одна з ідей – купівля молодих бразильців, підготовка їх через результат у Шахтарі і подальший продаж в потужні європейські клуби. Такі, як Баварія, Боруссія, Челсі, Манчестер Сіті. А ще була ідея - створення сильного європейського клубу. На жаль, нині вона гальмується через події в нашій країні. Але правильність обраного напрямку досі виправдовує себе. Не тільки клуб тримається на високому рівні, а й національна збірна, кістяк якої складається з футболістів Шахтаря.
Більше того, не треба забувати і про завтрашній день. Ось матч Кубка України проти Тернополя у цьому плані був показовим. Упевнений, що Луческу, вибравши такий склад, спробував заглянути не тільки в завтрашній, а й в післязавтрашній день. Потрібно відзначити, що сьогоднішні гравці U-19 - це пристойний результат роботи клубу. Сьогодні прізвища Коваленко, Матвієнко, Зубков і Борячук - у всіх на слуху. Ця ідея весь час реалізується. Вона може йти більш інтенсивно, або менше. Але вона настільки прогресивна, що залишити її практично неможливо. Сьогодні є хороше поєднання європейських фахівців і наших, також як і гравців - українців і бразильців. Говорячи про 30 матчів поза Донбас Ареною, хочу сказати, що якби команда провела їх на своєму стадіоні, то в глобальному сенсі результати були б кращими. Розмовляв з багатьма бразильцями, навіть вони говорять про те, що хотіли б грати в Донецьку. А Даріо Срна і його висловлювання про те, що він готовий виступати за клуб безкоштовно - показник клубної ментальності. Вона є і в Динамо, Дніпра, раніше була у Металіста. Сьогодні втрачається у закарпатському футболі і, на жаль, у Львові. Хоча Карпати повинні бути законодавчою командою українського футболу. А в Шахтарі сьогодні клубна ментальність вирівнює національності футболістів.
- Чим вам запам'яталася атмосфера на Донбас Арені?
- Не раз був присутній на матчах і єврокубків, і чемпіонату. Цю атмосферу важко передати. От якби сьогодні Шахтар грав з київським Динамо на Донбас Арені, а не на нейтральному полі, то це був би зовсім інший за напруженням матч. В останні роки Динамо побоювалося приїжджати на Донбас Арену. Це було і за Сьоміна, і за Газзаєва. Начебто хороші команди були, але відчувалося, що був присутній мандраж. Причому з самого початку, як тільки прилітали в аеропорт. Атмосфери Донбас Арени не вистачає сьогоднішньому Шахтарю.
- Як, на ваш погляд, позначився переїзд команди на її грі?
- Про це не раз говорив і Луческу. У Лізі чемпіонів у Львові добре підтримують Шахтар. Підтримка значуща, наближена до Донбас Арени. А в чемпіонаті – навпаки: або підтримують слабо, або вболівають за суперників. Але дорікнути львівським уболівальникам складно. У них є своя ментальність, свої погляди, своє ставлення до будь-якого клубу. Це їхнє право вибирати, за кого вболівати. Але для Шахтаря це не дуже комфортно.
- Не так давно Мірча Луческу озвучив таку тезу, що якби Шахтар приймав Баварію на Донбас Арені, то мюнхенці ледь забрали б звідти ноги. Ви згодні з таким твердженням?
- Абсолютно згоден з Містером. Тому що Донбас Арена - це додаткова психологічна перевага для Шахтаря. Пам'ятаю матч з Манчестер Юнайтед, який завершився внічию з рахунком 1:1. Тоді гості були бліді і не схожі на себе, хоча команда була в дуже гарному стані. Я пам'ятаю, як іспанським клубам забивали чотири голи. Солідарний і з Рінатом Ахметовим, який сказав, що сьогодні будь-яка команда, яка приїжджала б на Донбас Арену, отримувала б "трійку". Тому що він відчув на собі цю атмосферу. Як і ми з вами. У моменти, коли починають співати "вийшов у степ донецький", мурашки по спині бігають. Тому що це наша земля, наші терикони, наша обстановка. І я хочу сказати, що бразильці якось приросли до цього. Ще я розмовляв з Срною, так він каже, що в нього в Донецьку будинок, сім'я, і він хотів би повернутися. Хоча він цілком може жити в Хорватії. Так що цей момент теж показовий.
- 11 жовтня виповнюється 19 років з того моменту, як Рінат Ахметов очолив Шахтар. Які досягнення за цей період для вас найбільш значущі?
- Мені кілька разів доводилося спілкуватися з Рінатом Леонідовичем щодо якості гравців, тактики, розвитку клубу. Обговорювали минулі ігри, перспективи команди. Я був досить здивований тим, що за дуже короткий термін він осягнув величезний багаж знань про футбол. Не знаю, якими інструментами отримання інформації він користується, з якими людьми спілкується про футбол.
Я викладаю на тренерських курсах, так ось, якби хтось із фахівців мав можливість поговорити з ним про тактику, розстановку та інші внутрішні футбольні нюанси, то, не знаючи, хто такий Ахметов, вони б сказали - він тренер. Ось настільки глибоко він знає футбол. Я дивуюся, звідки в нього є стільки часу, враховуючи економічні та політичні моменти. Другий момент, який мене вразив - непохитна воля. Він ніколи не здається і не здасться. У нього є позиція, обдумана й виважена. Вона жорстко спрямована. І читаючи його інтерв'ю, я захворів ідеєю: все одно ми виграємо Лігу чемпіонів. Рано чи пізно, але це станеться.
- Якби Ринат Ахметов не очолив цей клуб, яким був би український футбол сьогодні?
- Він основоположник тих успіхів, яких домігся Шахтар у цей період. Він дуже довго шукав Мірчу Луческу, дуже довго підбирав склад, гравців. Багато з них пішли в хороші європейські клуби, всі задоволені їхньою грою і рівнем, який був досягнутий ними в Донецьку. Якби це була інша людина, то таких успіхів не було б. Можемо порівнювати з живими прикладами - Олександр Ярославський. Якби не та ситуація, яка сталася з Металістом, то це було б створення другого Шахтаря, але в Харкові. І він був близький до цього. Ідеєю футболу заразилися і Леонід Клімов в Одесі, і Петро Димінський у Львові. Більше того, якісь речі позитивні бере і Ігор Михайлович Суркіс. В Ахметова є чого повчитися. Президент Шахтаря осучаснив, з позиції напрямків розвитку клубів, весь наш футбол. Знаю, що є контакти з президентами Челсі, московського ЦСКА, Зеніту, з багатьма великими клубами пострадянського простору. Весь час є обмін думками. Вже всі забули, що Чигринський був у Барселоні. Сьогодні є ціла група здібних і сильних гравців. Вважаю, що Ракіцький сьогодні може прикрасити будь-який європейський топ-клуб. Я був на прес-конференції Лорана Блана, так він сказав, що Шахтар може піднести неприємний сюрприз будь-якому європейському гранду. І це був не пафос, не спроба підвищити рівень суперника. Бачив вираз його обличчя, тут не обдуриш. Є повага на клубному рівні в Європі, але немає поваги суддівської. Тому, я вважаю, що поява Ріната Леонідовича в нашому футболі підвищила конкуренцію, напругу в середовищі інших президентів. Є цілеспрямований шлях, є куди прагнути. Задано напрямок, і все це весь час реалізується.
_____________________________________________________________________________
11 жовтня, рівно 19 років тому Ринат Ахметов очолив Шахтар.
Під його керівництвом Шахтар став дев'ятикратним чемпіоном України, завоював вісім Кубків і сім Суперкубків країни. А в 2009 році «гірники» добилися свого найгучнішого успіху на європейській арені, здобувши Кубок УЄФА. В цілому музей «гірників» за цей період поповнився 25 трофеями.