Фото: dailymail.co.uk
Такі виверження належать до відносно рідкісного класу вивержень
Виверження зафіксували на супутнику Юпітера ще у 2013 році, проте знімки оприлюднили лише недавно.
Обсерваторія Gemini, розташована на Гавайських островах, опублікувала захоплюючі фотографії серії вулканічних вивержень, зафіксованих на супутнику Юпітера Іо, пише The Daily Mail.
Одне з найпотужніших вивержень відбулося 29 серпня 2013 року, йому передувала серія дрібніших протягом декількох тижнів. Проте вчені лише зараз оприлюднили знімки. Крім того, на їхню думку, це було одне із найсильніших вивержень за всю історію Сонячної системи.
Перші великі виверження були виявлені у південній півкулі супутника Юпітера 15 серпня 2013 року.
Але найбільш яскраве і велике виверження було зафіксоване за допомогою телескопа Gemini North та інфрачервоного спектрометра NASA SpeX, який розташований поблизу на вершині вулкана Мауна-Кеа на однойменному гавайському острові.
За підрахунками вчених, це виверження більше ніж у 10 тисяч разів потужніше від знаменитого виверження ісландського вулкана Ейяфьятлайокудль у 2010 році - енергія виверження склала близько 20 терават.
"Ці нові виверження належать до відносно рідкісного класу вивержень на Іо - через їхні розміру і дивно високу термальну емісію", - заявляє вулканолог, співробітник Лабораторії реактивного руху Ешлі Дейвіш.
Іо - найбільш вулканічно активне небесне тіло у Сонячній системі. Крім Землі, це єдине місце у Сонячній Системі, на якому відбуваються виверження вулканів із гарячою лавою. Завдяки низькій гравітації на Іо внаслідок цих вивержень утворюється величезний вулканічний "зонт" речовини, яка піднімається високо у простір. Довжина шлейфів речовини, що вивергається вулканами місяця Юпітера, досягає висоти 330 км і радіусу 700 км (патери Тваштара), а потоки лави розливаються на відстань до 330 км (вулкани Амірані та Масубі). Вулкани на Іо були вперше виявлені у 1979 році.
Як повідомляв Корреспондент.net, на дні Мексиканської затоки у США через діяльність людини цього літа утворилася так звана "мертва зона" площею близько 13 тисяч квадратних кілометрів, у межах якої у воді залишається занадто мало кисню для життя морських мешканців.