Кореспондент ВВС Україна приїхав у Донецьк і ділиться своїми враженнями.
В аеропорту імені Сергія Прокоф'єва я одразу відчуваю донецьку відкритість та прямоту, коли таксисти пропонують довезти мене до готелю "недорого".
"Якими будете платити? Гривнями? Тоді 300 гривень! Там поки всі ці барикади пооб’їжджаєш!"
Через 30 секунд ціна падає до 160 гривень. А ще через 15 хвилин я вже їду за 50 гривень, але на таксі, яке викликала телефоном моя колега-донеччанка.
"Така влада нам не потрібна, в Києві прийшли до влади нацисти. Європа хоче забрати нашу найбільшу цінність", – розповідає мені таксист, якого звати Діма.
"А яка ж найбільша цінність?" – цікавлюсь у водія.
"В Україні - це земля, чорноземи", – впевнено каже Дмитро. Він також розповідає, що шахти Донбасу європейські країні планують використовувати для поховання небезпечних відходів виробництва.
З подивом дізнаюсь, що нібито в італійських портах вже завантажені судна з радіоактивними відходами і що везтимуть їх на Донбас.
Діма вважає, що в місті зараз спокійно, бо мешканці Донецька звикли перш за все думати про те, як зберегти свою роботу і можливість заробляти на життя. А от у Слов’янську, Краматорську, Маріуполі, каже Діма, там люди охочіше підтримують протести.
До речі, до ідеї об’єднання з Росією сам Діма ставиться негативно.
"Треба просто не влізати у всілякі блоки", – пояснює позицію співрозмовник.
В той час як зі Слов’янська надходить суперечлива інформація про проведення українською владою антитерористичної операції, в самому Донецьку мало що свідчить про напруженість. На вулицях триває звичне життя великого міста.
Бутики і супермаркети працюють.
На високій щоглі, що здіймається поблизу "Сбербанка Россия", вітер тріпоче український прапор. На бульварі Пушкіна на дитячих майданчиках в парку мами гуляють з дітлахами.
Та крізь дерева парку долинає ритмічна мелодія: "Народжений в СРСР" у виконанні російського співака Газманова. Це підказує, що барикади треба шукати там.
Будівля обласної державної адміністрації здалеку ніби схожа на протестний Євромайдан.
Периметр обнесено барикадою з автомобільних коліс. На вході до адміністрації в оточенні прапорів та транспарантів височіє сцена.
Близько двох сотень людей слухають промови. Але пісні зі сцени - або російські патріотичні, або вже місцева творчість про "відсіч бандерівцям".
Тризуб як "вилка"
Декілька людей в чорних балаклавах намагалися віддерти вмурований тризуб над адміністрацією.
Для страховки учасники цієї операції прив’язалися пожежними шлангами.
Тризуб теж обмотали шлангами, щоб він не впав на когось. Залунала пісня "Вставай, страна огромная". Але тризуб, чи як його називав ведучий зі сцени "вилка", тримається міцно.
Хтось з натовпу вигукує: зламайте його просто! Однак минуло майже двадцять хвилин, доки український державний символ під оплески завис на шлангах.
Людей за масштабами київського Майдану на цій акції мало. Хоча схожого багато.
Постійно чергує підрозділ самооборони в будівельних касках, але настрій у цих людей розслаблений.
Правило "сухого закону" не таке жорстке, як було у Києві. Бачу, як один із протестувальників, не ховаючись, піднімає пластиковий стаканчик з прозорою рідиною і залпом випиває.
На вулиці прямо на тротуарі паркується великий "джип" з українськими прапорами. За кермом жінка. Зачиняючи двері, вона передусім знімає прапори, закріплені на дзеркалах заднього виду.
Для мене поява такої геть української машини здається дивною. Тому я підходжу розпитати: чи в Донецьку небезпечно зараз так їздити?
"Це неправда. Нас багато таких, але люди мовчать", – з посмішкою каже жінка. Її звати Ліна. Але чому вона не боїться?
"Та в мене батько козацький генерал! Як я можу боятися! А хто зрадить свою країну, зрадить ще не раз!" – впевнено каже жінка.
17 квітня Ліна, як й інші її однодумці, підтримуватиме акцію проукраїнських сил у Донецьку.
Місце проведення акції не розголошують, щоб уникнути сутичок з тими, хто аплодував демонтажу тризуба.