Солдати, які повертаються з бойових дій без кінцівок, теоретично мають право на те, що держава повністю відшкодує їм виготовлення протеза. Однак волонтери кажуть, що ще не чули про такі випадки.
Понеділок, 4 серпня, став для уродженця Житомирщини Сергія Гордійчука днем, який поділив його життя на "до" і "після".
35-річний батько двох дітей воював у складі регулярної української армії на Донбасі. Того дня, розповідає він, його підрозділ стояв біля села Маринівка, за кілька кілометрів від російського кордону, коли солдатів почали обстрілювати "Градами". Пан Гордійчук каже, що стріляли з території Росії.
Осколком йому поранило ліву руку і грудну клітину. З поля бою вивозили півтори години. Спочатку відправили в мобільний госпіталь, потім – гелікоптером до Дніпропетровська.
Врятувати руку не вдалося, її ампутували по саме плече. Нині Сергій Гордійчук лікується в Києві і чекає, поки культя заживе достатньо, щоб приладнати до неї протез. На це потрібно близько трьох місяців, а на протез – 377 тисяч гривень, за умови, що долар більше не зростатиме. Більше половини цієї суми вже вдалося зібрати за рахунок пожертв.
Держава готова заплатити за Сергія лише 65 тисяч гривень, якщо він збере усі необхідні довідки, зокрема і про участь в АТО. Теоретично цих грошей теж може вистачити на штучну руку, але тоді у чоловіка буде так званий тяговий протез, сама назва якого натякає на допотопну конструкцію.
Пан Гордійчук, як і переважна більшість постраждалих на війні, розраховує на сучасніші засоби, наприклад, міоелектричний протез. Це технологія, яка зчитує з культі напруження м'язів, підсилює їх і перетворює у механічні рухи. Солдат порахував, що йому бракує ще 130 тисяч гривень.
Протези ніг зазвичай коштують трохи дешевше, але порядок сум такий самий: сотні тисяч гривень. Оксана Косова, мама 20-річного десантника Юрія Весельського, якому ампутували ногу, розповідає, що не витрачає часу на збір документів для соціальної допомоги. Розраховує лише на пожертви.
"Держава мені нічого не дала поки що. Взагалі нічого, - каже пані Косова. - Держава обіцяє 60 тисяч гривень, тоді коли одна п’ята коштує 3 тисячі євро. А весь протез дуже дорого коштує, ми ще до кінця навіть не знаємо суму".
Мама солдата розповідає, що мала нагоду особисто запитати одного з найвищих урядовців, коли саме їм зможуть виділити обіцяні гроші, однак не отримала чіткої відповіді.
"За півроку, за три роки, чи за десять років – взагалі ніяких приблизних термінів ніхто не виставив. Тому ми вирішили, що на державу зараз нема надії. Треба шукати (гроші – Ред.) вже, бо чим раніше він стане на протез, то більше шансів, що він зможе на ньому ходити", - каже жінка.
Її сина протезуватимуть ближче до Нового року.
Волонтерка Наталія Юсупова – одна з тих, хто збирав допомогу для сина пані Косової та інших поранених військових. Вона каже, що держава помагає пораненим солдатам здебільшого "в межах госпіталів і лікарів".
"Одягає армію народ, допомагає лікуватися і на протези збирає теж народ. Поки що таких випадків, щоб держава оплатила (складний протез – Ред.), я не бачила, - каже пані Юсупова. - Вони ж не просто хочуть поставити собі якусь палку, щоб пересуватися. Хлопці молоді. Вони хочуть, щоб протези були функціональні, щоб нормально себе почувати".
Бюрократія
Багато волонтерів, які допомагають збирати гроші пораненим, впевнені, що держава може і повинна робити більше.
Серед головних проблем називають бюрократію і корупцію в Міністерстві соціальної політики. У самому відомстві, куди ВВС Україна звернулася за коментарем, ці звинувачення заперечують.
Олексій Краснощоков, засновник волонтерської мережі pidmoga.info, сам користується протезом. Він каже, що аби отримати державну допомогу на складний протез, який потрібен переважній більшості поранених бійців, солдатам треба "пройти всі кола бюрократичного пекла", зібравши купу документів, серед яких статус учасника бойових дій і витяги з військових наказів.
За словами пана Краснощокова, якщо вартість протезу перевищує гранично допустиму межу, це питання розглядає спеціальна комісія при Міністерстві соцполітики. Цей орган, за його даними, очолює чиновниця міністерства Світлана Петруша.
Інший активіст, Олександр Морозов з Українського центру реабілітації ветеранів Афганістану, каже, що така комісія не передбачена ніяким законом.
"Вони самі собі замість законів видають накази в міністерстві… і змушують інвалідів і виробників протезів підкорятися цим наказам", - каже він.
Ще одна перепона для людей з інвалідністю, і не лише військових, – сертифікація комплектуючих в Україні, яка, за словами волонтерів, зайва.
Справа в тому, що багато протезів збираються в Україні, але з деталей, куплених за кордоном. Міністерство соцполітики вимагає, щоб ці деталі пройшли сертифікацію в Україні, тоді як волонтери кажуть, що відповідність цих пристроїв міжнародним стандартам гарантують самі виробники.
Додаткова сертифікація, кажуть вони, здорожчує протез і затягує процедуру його отримання.
"Клуб за інтересами"
"Законодавство, яке регулює ці процеси, більш-менш нормальне, але спосіб виконання цих законів ненормальний і корупційний", - підсумовує юрист Сергій Мокренюк з "Демократичного альянсу".
Окрім законів, каже він, чиновники керуються постановами Кабміну, наказами Мінсоцплітики, вказівками і листами. "І на підставі цих папірців створюються додаткові перепони, яких сам закон не вимагає", - стверджує правник.
З ним погоджується і пан Морозов з Центру реабілітації афганців: "Чиновники створили клуб за інтересами, де в основу системи забезпечення інвалідів протезами в першу чергу закладені їхні інтереси".
"Чиновники", уточнює пан Морозов, – це керівництво департаменту соціального захисту Мінсоцполітики, а також очільники державних установ, якими опікується міністерство – Харківського НДІ протезування та промислового об'єднання "Укрпротез".
"Як би ми не говорили про демократію, про те, що ми позбулися тих, хто заважав нам жити – ні, не позбулися. В соціальній сфері це коріння дуже глибоке", - каже активіст.
Відповідь Мінсоцполітики
Міністерство соціальної політики через свою прес-службу надіслало ВВС Україна письмову відповідь на звинувачення активістів.
Там кажуть, що від 2012 року в міністерстві діє новий механізм забезпечення людей з інвалідністю засобами реабілітації, який дозволяє пацієнтові самому вибирати модель та виробника протезів.
Новий підхід, пишуть у відомстві, "кардинально змінив ситуацію", підвищив ефективність допомоги і допоміг уникнути корупції при проведенні тендерів.
"Інваліди забезпечуються засобами реабілітації за індивідуальною заявкою, а держава надає грошову допомогу на придбання цих засобів, перераховуючи кошти підприємствам, які виконали заявки інвалідів", - повідомляють у Мінсоцполітики.
Щоб виробники протезів були в рівних умовах і відповідали кваліфікаційним вимогам, при міністерстві створили експертну комісію, яка перевіряє їхню діяльність, пише прес-служба відомства.
"Вказану комісію очолює голова, який організовує її роботу", - йдеться у відповіді міністерства, яка займає 2,5 сторінки. Там уточнюють, що зазвичай це заступник міністра, однак прізвища нинішнього керівника комісії не називають. Знайти це прізвище на сайті міністерства теж не вдалося.
Про те, чи має комісія право визначати, кому й скільки грошей виділити на протез, як про це кажуть волонтери, у прес-службі не уточнили.
У міністерстві також наполягають, що сертифікацію комплектуючих проводять згідно з 26-ю статтею закону "Про реабілітацію інвалідів в Україні". Ця стаття забороняє продавати реабілітаційні засоби без сертифіката.
"На державу і не надіявся"
У приватних розмовах волонтери попереджають, що більшість поранених солдатів не готові скаржитися журналістам на державу. Все-таки вони лежать у державних госпіталях, де їх лікують державні лікарі, а дехто з них розраховує і на державну матеріальну допомогу.
У телефоні пораненого Сергія Гордійчука, якому потрібен протез лівої руки, замість гудків виклику грає гімн України.
Пан Гордійчук розповідає свою історію не дуже охоче і не бажає вдаватися в подробиці про довгий список документів, які потрібно зібрати, щоб отримати від уряду своїх 65 тисяч гривень.
Коли солдат чує запитання про те, чи ображається він на державу, яка, пославши його на війну, тепер не готова заплатити всю суму за протез, то ніяково замовкає: "Як вам сказати… Тут виходить, що ніхто нікому не винен. Я, чесно кажучи, на державу і не надіявся. Я прийняв усе, як воно є".