Кореспондент ВВС намагається відновити хронологію і з'ясувати причини подій, що відбувались на Майдані Незалежності рік тому.
"Рано вранці прийшов до барикад мужик в пальтечку. Дістав рушницю і став заряджати. Його хотіли відправити до групи прикриття відходу, а він каже: вибачте, хлопці, але я тут не для цього; ці ... вчора вбили мого сина. І пішов стріляти в ментів. Ось це і був перелом, перелом у мисленні пацанів біля сцени. Всі зарядили і пішли валити".
Ця майже фольклорна розповідь, почута кореспондентом ВВС від одного з бійців Майдану - одна з версій того, що сталося на палаючому Майдані Незалежності в Києві вранці 20 лютого 2014. Тим ранком, коли міліція після неймовірного вуличного бою, який тривав майже дві доби з перервами, здригнулася і побігла, відстрілюючись з автоматів Калашникова.
Є й інші версії. Конспірологічна про "третю силу" - таємничих снайперів, які стріляли в обидва боки, яка не цілком підтверджується фактами. Або версія, що перелом був "спровокований" стрілками, яких озброїли деякі з лідерів Майдану.
У суперечках щодо цих версій навіть сумлінні сперечальники часто поволі, "заради стислості", малюють дещо викривлену картину. Бійня на Інститутській - найважливіший, переломний момент, але коли обговорюють тільки її, у людей, які не бачили тих подій, може заднім числом скластися враження, ніби до того сторони трималися в зіткненнях в рамках пристойності, і лише 20-го почалася взаємна стрілянина на ураження.
Однак, навіть якщо "залишити за дужками" Сергія Нігояна і Михайла Жизневського, застрелених 22 січня на Грушевського, а також викрадених і вбитих протягом січня-лютого активістів Євромайдану і Автомайдану, все одно 53 загиблих 20 лютого були зовсім не першими жертвами протистояння.
Вирішальний бій почався 18 лютого - після ходи Майдану до Верховної Ради.
Перші вбиті - біля Ради
Вже вдень 18 лютого в зіткненнях в Маріїнському парку біля Верховної ради і в районі Кріпосного провулка вбили п'ятьох протестувальників: трьох - картеччю, одного задавило автомобілем, ще одного - забили фактично до смерті, хоча формально причиною записана ішемічна хвороба серця, перераховує Сергій Горбатюк, заступник начальника Головного слідчого управління Генпрокуратури України, що розслідує події на Майдані.
Ще 65 протестувальників отримали вдень 18-го вогнепальні поранення, але поки ще не з нарізної зброї, а картеччю, дробом або пластиковими кулями. Ще понад 300 осіб були побиті міліцією та "тітушками", яких влада у великій кількості зібрала біля Верховної Ради.
"Стали кидати масово з парку ось ці ось люди в спортивному, закидати камінням, звідти почали стріляти - не можу сказати, що це було, травматика або якісь бойові патрони, але стріляти почали звідти, сильно. З цього боку теж були молоді люди, так би мовити, неврівноважені, і звідси теж стали кидати", - згадує початок зіткнень в районі Кріпосного і метро Арсенальної учасник Майдану, 56-річний підприємець Олександр Булькін.
"А потім міліція пішла в атаку, це була така дуже жорстка атака. Люди стали тікати, їх наздоганяли, добивали лежачих. Добивали вже ось ці, цивільні, абсолютно відв'язані. Били всім, чим попало", - продовжує пан Булькін.
Перші вбиті в формі - солдати ВВ
Потім, за словами Сергія Горбатюка, з'явилися перші вбиті люди у формі: двох солдатів внутрішніх військ на початку штурму Майдану, близько 5 години вечора 18 лютого, застрелили з пістолета Макарова біля барикади на Хрещатику біля Європейської площі.
А далі, в ході відчайдушного позиційного бою на Майдані 18-19 лютого, загинули ще сім співробітників міліції, а ще кілька отримали поранення, причому у деяких були наскрізні рани, що дозволяє припускати: це була нарізна зброя.
За цей же час на барикадах були вбиті 13 бійців Майдану. Наскрізне поранення - скоріше за все, кулею з нарізної зброї - було, за даними слідства, в одного з них. Тіла ще двох загиблих знайшли в згорілому в ніч проти 19-го Будинку профспілок. Поранених було безліч.
"У нас пішла інформація: перший, другий, третій... Причому в різних місцях", - згадує про бійців Майдану, поранених і вбитих з вогнепальної зброї до ранку 20 лютого, депутат Верховної Ради Сергій Міщенко.
При цьому колишній співробітник прокуратури Міщенко, який входив до складу Тимчасової слідчої комісії з розслідування подій на Майдані ("комісії Москаля"), припускає, що якісь із цих убитих і поранених могли отримати кулю і зсередини Майдану - від переодягнених співробітників спецслужб або "провокаторів".
Учасник Майдану Сергій Бордюг згадує, що 18-го ввечері його знайомий на ім'я Андрій був важко поранений кулею з автомата Калашникова на барикаді біля Ощадбанку, на спуску від Жовтневого палацу. Двоє бійців Майдану поруч з Андрієм теж отримали кульові поранення. Стріляли, як стверджує пан Бордюг, бійці "Беркуту", які зайняли на той момент майданчик біля Жовтневого палацу.
Чому побіг "Беркут"
Командир однієї з "сотень" Майдану, нині солдат-учасник війни на Донбасі Євген Карась, навпаки, пригадує, що коли вони з соратниками ввечері 18-го контратакували "Беркут" біля Жовтневого палацу, а потім відкочувалися назад, з автоматів по них не стріляли.
Чому ж міліціонери о дев'ятій годині ранку в четвер, 20 лютого, побігли?
"Ну, їхні свідчення - що в них почали стріляти", - нагадує Сергій Горбатюк з ГСУ.
Але перестрілка на той час йшла вже два дні з перервами. За 18-19 лютого загинули дев'ять співробітників міліції і солдатів ВВ (а також 20 протестувальників).
Вранці ж 20-го загинули чотири людини у формі, в тому числі двоє солдатів ВВ. Одного вбили о 8 ранку, двох - близько 9-ї, ще один, поранений тоді ж, помер у лікарні.
Перше вогнепальне поранення міліціонера - він залишився живий - було, за даними слідства, о 6 ранку.
Апокриф про "Сашу з Херсона"
Ось ще розповідь від анонімного бійця Майдану. ВВС в жодному разі не стверджує, що вона є достовірною. Це - просто приклад того, що передають з вуст у вуста.
"Вранці, близько восьми, покришки почали гаснути, і "Беркуту" стало досить зручно стріляти: до щитів - метрів 30-40. Ми покидали покришки через барикаду, кинули пару коктейлів, але воно не дуже розгоралося. А серед нас був такий Саша з Херсона. Він без нічого - без каски, без щита - перескочив через барикади, щоб скласти ті покришки, щоб краще горіли. Зі сцени, звичайно, кричали не провокувати силовиків, не перескакувати, але він ось так ризикнув.
І тут ми бачимо, що навпроти нього вийшов силовик з помповою рушницею і цілиться в нього. І тут в цього силовика хтось влучив, і він упав. Хто його підстрелив, не знаю. Ми почали кричати Саші, щоб повертався, а він продовжував складати колеса. Тоді четверо перескочили через барикаду, щоб прикрити його щитами.
І от коли вони перескочили, молоді вв-шники вирішили, що це - атака, злякалися і почали відступати. І тоді хлопці з нашого боку почали масово перескакувати на той бік. Це вже була така стихія. Кинулися всі - і молоді, і старі. Вв-шники і "Беркут" побігли.
Ось це, вважаю, і був переломний момент".
Містична "третя сила"
Уже під час бою 20 лютого виникла і живе досі в різних варіаціях версія про якусь "третю силу" - снайперів, які нібито стріляли з верхніх поверхів навколишніх будівель і в протестувальників, і в міліціонерів, щоб спровокувати бійню.
Слідчий Горбатюк каже, що дані розслідування не дозволяють повністю виключити цю версію.
"У трьох (убитих учасників Майдану) - згідно з показами свідків, слідчими експериментами, експертизами - можливо, стріляли з боку готелю "Україна" або з того напрямку. Тобто це не з боку місцезнаходження протестувальників, і не з боку правоохоронців, що дозволяє говорити про "третю силу", - каже пан Горбатюк.
У той же час "Україна" до перелому вранці 20-го знаходилась на території, контрольованій міліцією. І по міліціонерах з неї або з інших високих будівель не стріляли: за словами пана Горбатюка, "Беркут" каже, що по них стріляли або з Майдану, або з Консерваторії.
Учасник Майдану Сергій Бордюг, який сам займався розслідуванням подій 18-20 лютого, версію про загадкових "снайперів" відмітає повністю.
"Не було снайперів! Тобто вони були, місць "лежання" було багато знайдено, але жодне місце не було прив'язане до стрільби. Тобто вони відстежували "комбатантів" - і все", - каже пан Бордюг. На його думку, якщо снайпери і мали завдання, наприклад, відстрілювати протестувальникыв зі зброєю, то все одно з тих чи інших причин не робили цього.
Навіть вбиті і поранені на дальньому кінці Майдану, біля готелю "Козацький", були, на думку пана Бордюга, вражені не снайперами, а шаленими кулями з поміченого у міліціонерів на Інститутській кулемета Калашникова.
Всього, за даними слідства, 20 лютого загинули 49 учасників протесту, 47 з них - від куль. При цьому 39 були застрелені з "калашів" спецротою "Беркуту", а от відносно восьми (включно з трьома згаданими вище) слідство не змогло встановити, хто в них стріляв.
Втома і деморалізація
На думку Сергія Бордюга, яку багато хто поділяє, стрілянина була щонайменше не єдиною причиною відступу міліції на Майдані. Причиною був і відчайдушний опір бійців Майдану в ніч проти 19 лютого і проти 20-го. Він деморалізував принаймні частину спецназу міліції, а погіршили цю деморалізацію суперечливі заяви влади і міліцейських високопосадовців, які намагалися зняти з себе відповідальність за кров і перекласти її на виконавців.
Зрештою, ті підрозділи міліції, що безпосередньо билися на Майдані, могли просто видихнути, морально і фізично.
Уже 19 лютого кореспондент ВВС зауважив, що міліції та ВВ "на фронті", що пролягав навскоси через Майдан, стало набагато менше, ніж на початку ночі. А до бійців Майдану тим часом прибувало підкріплення. Прохід з усіх боків, крім одного, фронтового, був відкритий. Це, на думку учасників тих подій, теж свідчило про те, що у влади і міліції просто не було сил.
Це може бути і поясненням того, чому "Беркут" і спецназівці з інших підрозділів не дотиснули Майдан в ніч проти 19-го - вони легко пройшли потужні на вигляд барикади на Інститутській і Хрещатику, але зупинилися на спорудженій наспіх, прямо на Майдані, лінії опору з палаючих покришок, щитів і всілякого сміття. Не вистачало сил і бажання брати відповідальність на себе.
"Я не можу сказати точно, але я вважаю, що це було, по-перше, небажання у якоїсь частини керівництва значних жертв, - каже Олександр Булькін, що стояв по той бік вогняної лінії. - А якась частина керівництва була просто налякана і нездатна приймати рішення. Та й просто розігнати, побити - що далі? Вся країна піднялася б".
"Так, для мене - питання, чому вони зупинилися. Хоча це було не вперше. Я був на трьох штурмах Майдану, і кожен раз... в певний момент вони відходили. Взагалі, враження, що тут дуже великою мірою були якісь маніпуляції", - міркує учасник зіткнень Юліан Денисенко.
Десять дробовиків на роту з "калашами"
"А тоді, 18-го, мені здається, не було наказу. Я б не сказав, що вони видихалися. Просто переважна більшість з них стояли і нічого не робили... А коли люди бігли Інститутською, лізли через барикаду і ламали її, ось на тій хвилі, я думаю, запросто можна було дійти до сцени - і це був би кінець", - продовжує пан Денисенко.
Мало хто береться стверджувати, що головною причиною нерішучості міліції та, зрештою, перемоги Майдану стала поява вогнепальної зброї.
Зброя на Майдані була. Її фіксували фото- та відеорепортери. Але її було дуже мало - і це теж прекрасно видно на сотнях годин відеозйомок і тисячах фотографій подій 18-20 лютого. При цьому напруга протистояння 18-20-го вже була такою, що ніхто абсолютно не здивувався б, якби в руках бійців Майдану з'явилася велика кількість бойової зброї, в тому числі автоматичної. Тим більше, що, судячи з новин, в захоплених протестувальниками відділеннях міліції та СБУ в західних областях було близько тисячі "стволів".
Але цього не сталося. Жодних "до зубів озброєних банд добре навчених бойовиків", про які намагалися розповісти світові, зокрема, МЗС і президент Росії, не було.
"Були ПМ, ТТ, пневматика, мисливські, нормальні і обрізані, - згадує Вадим Чеботар. - Але навіть ті, хто приїжджав зі свіжих, теж не всі були зі стволами. 1-2 одиниці на 20-30 чоловік, і в основному все мисливське", - згадує Вадим Чеботар.
"Те, з чим вистояв Майдан - це, так би мовити, десять дробовиків на спецроту "Беркуту" з Калашниковими", - погоджується "сотник" Євген Карась.
Труднощі слідства
За рік, що минув після масової загибелі людей на Майдані, мало хто в Україні не встиг дорікнути слідчим прокуратури занадто повільним розслідуванням тих подій. Багато хто підозрює, що слідство затягують з політичних мотивів.
"Висновки можуть виявитися не дуже приємними для деяких політиків Майдану. Те, що я бачив, чув у спілкуванні з "сотнями" на Майдані - це може обернутися проти декого, - каже депутат Сергій Міщенко. - Деякі політики не завжди грають чесно, і в цій ситуації людей теж використовували".
Але докладніше про те, як "людей використовували", пан Міщенко говорити з журналістом не хоче.
Втім, двох "беркутівців" зі спецпідрозділу - Сергія Зінченко та Павла Аброськіна - вже відправили під суд за звинуваченням у вбивстві людей на Майдані. Їхній командир Дмитро Садовник в жовтні втік з-під домашнього арешту.
"У нас жодних обмежень немає, і ми перевіряємо всі версії, перевіряємо всіх, щодо кого є підстави підозрювати в будь-якій причетності", - запевняє заступник начальника ГСУ Генпрокуратури Сергій Горбатюк.
За його словами, слідство стикається з великими об'єктивними труднощами. Жодне місце загибелі не оглянули відразу - слідчі дії зі зрозумілих причин почалися лише 23-24 лютого. В буремні дні зміни влади керівництво правоохоронних органів, за словами Горбатюка, спішно замітало сліди і знищувало документи. Нечисленні експерти із застарілим обладнанням не встигають провести тисячі експертиз щодо всіх 90 смертей. Тощо, тощо.
Пояснення звучать зрозуміло, але дуже багатьох не переконують.
"Мені здається, всю правду про Майдан ми дізнаємося років за десять, в кращому випадку, - зітхає рядова учасниця Майдану, 24-річна Валерія Немикіна. - Зрозуміло, що це була гра, вона не така прямолінійна: ми - хороші, вони - погані. Звичайно, там все було набагато складніше".
Джерело: ВВС Україна