У березні український уряд вже ускладнив росіянам перехід українського кордону.
Із кущів біля дороги вибігає собака. Махаючи хвостом, зупиняється посеред проїжджої частини. Гавкає, чекає, поки поруч проїде автомобіль, і, перебігши дорогу, неквапливо чвалає у двір на протилежному боці вулиці.
Якщо шлях пса повторить його хазяїн, його затримають за нелегальний перетин державного кордону.
Це – Мілове Луганської області, найсхідніший райцентр України. Точніше, його довжелезна вулиця Дружби народів, якою проходить державний кордон між Україною і Росією. На іншому боці цієї вулиці – уже селище Чертково Ростовської області.
"Ми тут прив’язані намертво", - жартують місцеві.
Селище Мілове - найсхідніший райцентр України
У цьому жарті багато правди: голова тутешньої райдержадміністрації каже, що на 15 тисяч мешканців району змішаних сімей – не менше тисячі.
Тут є розташовані в Росії житлові будинки, за порогом яких потрапляєш прямісінько на українську територію.
А в одному з продуктових магазинчиків на українському боці Дружби народів можна навіть розплатитися російськими рублями. Обмінний курс щоранку визначає продавчиням власник торгівельної точки.
"Чому вони до своїх магазинів не ходять, питаєте. В Україні дешевше. А, крім того, ви російську згущенку пробували? Це ж просто вода, розбавлена молоком. І ковбаса українська смачніша, і масло", – сміється Федір, місцевий мешканець.
Кордон між Міловим і Чертковим проходить по вулиці Дружби народів
Для того, щоб легально пронести покупки з міловських магазинів до Росії, потрібно пройти через міждержавний пункт пропуску на околиці селища. Але тутешні розповідають: часто мешканці Черткова просто переходять вулицю за буханкою хліба чи шматком шинки і так само "неформально" несуть продукти до себе додому.
"Це, може, і трохи не по закону. Але це по-людськи", - кажуть вони.
Без стіни
Мілове розташоване за кілька десятків кілометрів від лінії розмежування з непідконтрольними уряду територіями, тож обстановка тут більш-менш спокійна, кажуть місцеві прикордонники.
Проте відлуння війни долітає і сюди, в прямому сенсі. Під час особливо жорстоких боїв на луганському напрямку місцеві чули звуки далеких вибухів. Хтось навіть ховався до погребів – про всяк випадок.
А минулого серпня тутешню прикордонну заставу обстріляли з гранатометів. Ніхто з прикордонників не постраждав, але будівлю пошкодили. У березні цього року під обстріл потрапила тутешня частина ППО.
По прикордонниках стріляли з території України, швидше за все, диверсійно-розвідувальна група, а по військових "прилетіло з боку Росії", каже голова місцевої РДА Володимир Мирний.
(Росія послідовно заперечує причетність до конфлікту на Донбасі).
Що у селищі змінилося після цих інцидентів?
Стіну в Міловому наразі не будують, однак охорону кордону посилюють
"На відділі прикордонної служби вжиті режимні заходи, охорону держкордону посилено, - сухо розповідає начальник прес-служби Луганського прикордонного загону Руслан Грех. – А для місцевих жителів, думаю, не помінялося нічого: перетинають кордон, як і раніше".
Ще позаминулого року українські прикордонники зустрічалися з російськими колегами, співпрацювали, навіть домовлялися про те, щоб охороняти кордон спільно. З початку загострення цей діалог повністю припинився. Українці охороняють свою сторону Дружби народів – працюють патрулі, дільничні інспектори і прикордонники в цивільному. Російські прикордонники через дорогу з’являються рідше – з їхнього боку вулиці встановлені відеокамери.
Що буде далі, незрозуміло. У всякому разі, стіну на кордоні тут наразі не будують – початок цих робіт на Луганщині уряд запланував на наступний рік. Однак уже зараз мешканці Мілового до такої перспективи ставляться радше негативно.
У березні український уряд вже ускладнив росіянам перехід українського кордону, заборонивши перетинати його за внутрішніми паспортами. Це нововведення безпосередньо позначилося, приміром, на місцевому безробітному Валерію Федоровичу.
"Раніше я картоплю росіянам продавав і мав копійку на зиму. Зараз на базар їздять менше, у мене вся картопля залишиться, хоч жуй її, хоч що роби", - нарікає він.
"Які гроші в цю стіну вбахають – краще б людям віддали. А по-друге, я в Німеччині служив і бачив: тікали, навіть Берлінська стіна не втримувала. І взагалі прийде час, і всі стіни впадуть", – продовжує чолов’яга.
"Дої козу, копай город"
"Місцеві від Росії жодної загрози не відчувають. Можуть бути не зовсім згодними з політикою їхнього уряду, але з росіянами сімдесят років жили як сусіди, як брати", - каже голова тутешньої РДА Володимир Мирний.
Пес посередині вулиці Дружби народів перебуває одночасно в Україні і в Росі
Він визнає, що у квітні минулого року, коли він заступив на посаду, "українську державність" підтримували близько 15% місцевих. Зараз – у кращому разі третина. Але, що добре, додає пан Мирний, проросійськи настроєні мешканці активно своєї позиції не виражають – просто "тримають дулю в кишені".
Минулого року тут у приміщенні селищної ради проводили "референдум" за "утворення Луганської народної республіки". Сьогодні жодного з його учасників у Міловому нам знайти не вдається, а тодішній селищний голова невдовзі після того зник з території України. Місцеві сміються: "Перейшов дорогу – втік за кордон".
"Відносини між нами і росіянами за останній час взагалі не змінились. Нам особисто Росія нічого поганого не зробила, і ділити нам з росіянами нічого, - розповідає літня жінка біля виходу з місцевої аптеки. – У них мінімальна зарплата, і у нас мінімальна зарплата. А за політику у нас люди не балакають. Дої козу і копай город – от і вся наша політика".
Попри те, що розбіжності в політичних поглядах часом таки призводять до родинних сварок, деякі місцеві мешканці намагаються знайти спільний знаменник у таких дискусіях.
"Мої родичі в Росії кажуть так: і у вас фашисти є, і у нас фашисти є", - філософськи резюмує безробітний Валерій.
Свята не було
Чи змінили щоденне життя мешканців Мілового бойові дії, які вже понад рік точаться зовсім недалеко від них?
"Спочатку було страшно. Новини дивилися, не відриваючись від телевізора. А зараз якось воно у звичку увійшло. Може, якщо ближче підійде, то щось зміниться", – каже тутешня жителька Віра.
А поки що, продовжує вона, чимало чоловіків, здатних тримати в руках зброю, повиїжджали з селища.
"Ховаються від мобілізації?" - питаю.
"Не в тому річ. Просто ніхто не хоче стріляти по своїх. Якби ми бачили, що прийшов якийсь ворог, то інша справа. А то ж, виходить, луганців вбивати? А у нас там у всіх родичі. За що? А про те, що там ніби російська армія воює – ну, я там не була, своїми очима не бачила. Сказати можна що завгодно", – говорить вона.
Але голова місцевої адміністрації звертає увагу: на словах стосунки між місцевими українцями і росіянами не змінилися, але минулої осені року тут, на вулиці-кордоні, вперше не провели традиційного спільного свята Дружби народів.
"Уголос цього, може, і не скажуть, але люди починають розуміти: це росіяни воюють, це їхні кадрові офіцери у "ДНР" і "ЛНР". Йде у людей перелом у свідомості. Повільно, тяжко, але йде", - каже він.
Зима близько
"А так взагалі війни мені не дуже страшно. Особливо якщо телевізор не вмикати", – чоловік називається Сергієм, він з жінкою і трьома дочками-школярками приїхав на Дружби народів за овочами.
Символом Міловського району є степовий бабак
Розмовляючи зі мною, подружжя і їхня старша донька намагаються з’ясувати, куди поділися три гривні, які щойно хтось з них тримав в руках, – без цих грошей сімейна бухгалтерія ніяк не сходиться.
"Почнеться щось – в погріб сховаємось і будемо сидіти. А мені більше страшно за те, що зима йде, комуналка росте, а роботи немає", - каже він.
З роботою у Міловому справді дуже складно. Чимало місцевих отримують "мінімалку" – трохи більше тисячі гривень, і це, принаймні зараз, здається, турбує їх значно більше, ніж можливий наступ сил "ЛНР".
"От коли з росіянами про щось говориш, вони свою владу підтримують, їй вірять. Ми в Україні живемо, то мали б свою владу підтримувати. Але якось так виходить, що влада у нас весь час змінюється, а життя наше не міняється", - зітхає мешканка Мілового Віра.
Ленін під сподом
Коли спека трохи вщухла, на вулиці Леніна у центрі селища побільшало батьків, які прогулювалися нею з дітьми.
У кінці вулиці – біла стела з намальованими на ній синьою та жовтою смугами. Підійшовши до неї, в променях призахідного сонця під свіжою фарбою просвічують легко впізнавані риси вождя світового пролетаріату.
Портрет Леніна тут замалювали зовсім нещодавно. Представники старшого покоління зустріли нововведення без ентузіазму, посміхається голова райдержадміністрації, однак жодних протестів не влаштовували.
Ще зовсім недавно на місці синьо-жовтого прапора на центральній вулиці Мілового можна було побачити обличчя Володимира Леніна
У планах пана Мирного на найближче майбутнє – переконати селищну раду перейменувати тринадцять вулиць з комуністичними назвами і написати губернаторові листа з проханням не проводити у районі місцеві вибори.
"Нормальні люди ані у виборчі комісії не хочуть йти, ані балотуватися в депутати не бажають. Кажуть, час непевний", - пояснює він.
Світлана, мешканка Мілового, яка гуляє центральною вулицею разом зі своєю маленькою донькою теж не має певності навіть у завтрашньому дні.
"Що найсильніше за останній час помінялося – що перестала думати про майбутнє. Зовсім ніяких планів, абсолютно. Планували квартиру купити, ще щось – зараз такого вже немає. Просто живеш. Я й новини останнім часом не дивлюся, бо тоді ще гірше. А тут і так настрою немає, правда, Дашо?" – посміхається вона.
Але дівчинка її не слухає. Вона бігає по траві і сміється.
"А про те, щоб виїхати, навіть не думали. Немає куди їхати, нема куди тікати. До Росії? Я туди не їздила ніколи. Мені вона що є, що її нема. Нам тут краще", - знизує плечима Світлана, бере доньку за руку і йде вулицею Леніна у бік свіжо намальованої синьо-жовтої стели.
Джерело: ВВС Україна