Бортницька станція аерації, за допомогою японців і майже $ 1 млрд кредиту повинна стати зразком чистоти і прозорості.
На величезній території Бортницької станції аерації (БСА), що розташована поруч з Харківським масивом Києва, спокійно і тихо, пише Ксенія Цивірко у №41 журналу Корреспондент від 16 жовтня 2015 року. Чути тільки монотонний шум води і крики чайок, що кружляють у пошуках їжі над здоровенними чанами з каналізаційною рідиною.
«Кияни у нас живуть на широку ногу, виробляючи велику кількість їстівних відходів, якщо чайки такі жирні і ледве рухаються», – жартує сонний технічний співробітник станції в заношеному грубому светрі.
З висоти пташиного польоту головний фільтр столичних нечистот виглядає ефектно – це лабіринт з очисних коридорів, великих круглих резервуарів для відстою води, лотків для фільтрації, а також насосних і грабельних відділень. Перш ніж вода з каналізації потрапить назад у Дніпро, їй потрібно пройти п'ять кіл цього чистилища.
Частина процесу відбувається під відкритим небом, викидаючи в атмосферу масиви аміаку, сірководню та метану. Тому станція, зовні непомітна в зелених заростях на околиці міста, регулярно нагадує про себе жителям найбільшого спального району і зустрічає гостей Києва, які в'їжджають у нього з боку аеропорту Бориспіль, огидним запахом.
Фото Дмитра Ніконорова
Первинні відстійники є головним джерелом неприємного запаху
Влада столиці регулярно обіцяє усунути міазми – востаннє напередодні футбольного чемпіонату Євро-2012. Проте того разу справа обмежилася поспішним косметичним рішенням – басейни зі смердючими стоками частково прикрили пластиковими навісами.
Проблему це не вирішило: станція на 80% застаріла і потребує серйозної модернізації. Перший з її блоків побудований у 1965 році, а останній – у 1987-му. З того часу тут практично нічого не змінювалося, незважаючи на те що з 2012 року з міського бюджету на неї було виділено 35 млн грн.
БСА, яка обслуговує не тільки Київ, а й безліч його міст-супутників, очищає до 3 млн кубометрів каналізаційних стоків на добу. Сьогодні вона вже не справляється з очищенням води, наприклад, від фосфатів, якими насичені сучасні побутові пральні порошки. Двічі за останні п'ять років на станції виникала аварійна ситуація – прорив дамби загрожував Києву затопленням нечистотами.
Цієї осені перед станцією знову замаячила перспектива повної зміни декорацій. Звернувшись до європейського досвіду очищення каналізаційних відходів, влада має намір реконструювати її за японським проектом компанії JICA. Для цього Японія виділила Україні майже $ 900 млн кредиту під вигідні 0,1% і терміном на довгих 40 років.
Експерти сподіваються, що незабаром чайкам доведеться шукати нове джерело прожитку. Згідно з проектом, станцію накриє гігантський екран, який не дасть шкідливим речовинам потрапляти в повітря.
Історія з душком
Роману та його родині, які живуть на Харківському масиві, газові атаки, які періодично насуваються на район з боку БСА, не дають спокійно жити.
«Через отруйний туалетний запах навколо я збираюся купити нову квартиру на Осокорках, – нарікає киянин. – У мене маленька дочка, і я не знаю, як ці запахи позначаються на її здоров'ї».
Крім неприємних відчуттів, пари аміаку можуть викликати запалення і набряк легенів й астму. Сірководень за великої концентрації завдає шкоди нервовій і дихальній системам аж до втрати свідомості. А метан за певних умов може бути пожежонебезпечним.
Саме тому другий мешканець тутешніх місць, Володимир, налаштований радикально: «Була б моя воля, я б станцію спалив! Тоді влада відразу почала б ворушитися і від загрози потонути у власному лайні побудувала б нову».
Жителі Дарницького району скаржаться також на сморід від сміттєспалювального заводу Енергія, розташованого по сусідству з водоочисним підприємством. Деякі з них навіть не можуть визначитися, аромати з якого саме джерела заважають їм дихати на повні груди. Викиди Енергії не менш шкідливі, ніж випаровування БСА, стверджує Володимир Борейко, директор Київського еколого-культурного центру.
Крім того, підприємства пов'язані один з одним: за словами Володимира Бражника, директора БСА, тверді відходи після механічного очищення каналізаційних стоків відправляються на знищення на Енергію.
Фото Дмитра Ніконорова
Спочатку стоки звільняються від великого сміття
Звільнена від великого сміття вода потрапляє в первинні відстійники станції аерації – ті самі круглі ємності діаметром 35 м. У центрі кожної з них обертається механізм, що збирає сирий осад: з нього потім отримують метан.
А все, що залишилося від процесу, відправляють на мулові поля поруч зі станцією. Їхня площа перевищує 8 кв. км. Стоки потім надходять у лабіринти канав, де рештки бруду поглинають мікроорганізми, знайомі зі шкільного курсу біології, – інфузорії-туфельки, коловертки і нитчасті бактерії.
На бетонній плиті поруч з магістральним каналом поблискують на сонці 24 баночки, в кожну з яких щогодини протягом доби наливають пробу води і зорово оцінюють якість її очищення. Вказуючи на них, Бражник запевняє, що все відповідає санітарним нормам і санінспекція жодного разу за всю історію існування станції не виявляла порушень.
Фото Дмитра Ніконорова
Таким способом кожну годину співробітники БСА контролюють ступінь очищення води
Борейко готовий повірити в це, але із застереженням: норми, які діють на станції, – ще радянські, прийняті на озброєння аж у 1970-х.
«У 2002 році була спроба перейти на нові стандарти, – розповідає еколог, – однак це виявилося занадто дорого, і [президент України Леонід] Кучма відмовився від цієї ініціативи. У підсумку теоретично стічні води у нас очищаються за всіма правилами, але практично це блеф».
Радянські очисні споруди свого часу були розраховані на невеликий спектр і обсяг шкідливих речовин. Сьогодні галузь побутової хімії пішла далеко вперед. Нині чистоті води загрожують пестициди, фосфати, сульфати, з якими застаріла матеріально-технічна база станції не справляється.
До того ж обсяги осаду на мулових полях вдвічі, а то й утричі перевищують проектну норму, і земляні дамби під час весняних паводків не витримують тиску. А отже, є постійний ризик прориву насипу і поширення нечистот вниз за течією Дніпра.
На тлі того, що обладнання станції зношене майже на 90%, а старі насосні станції можуть не витримати збільшення кількості стоків, столиці майже з п'ятимільйонним населенням, а також Київській області ще з 3 млн жителів сьогодні загрожує екологічне лихо.
У січні 2012 року, а потім у квітні 2013 року в межах станції сталися дві великі аварії із загрозою затоплення
У січні 2012 року, а потім у квітні 2013 року в межах станції сталися дві великі аварії із загрозою затоплення. Для ліквідації останньої влада залучила близько 1 тис. осіб. Після обох НП градоначальники виділяли відповідно 12,5 млн і 20 млн грн на відновлення насосної станції і зміцнення земляних дамб БСА. Наскільки ефективно були витрачені ці гроші, можна побачити за нинішнім станом станції.
«Ці кошти не виділяються одноразово, вони видаються регулярно згідно з прописаним бюджетним планом на рік. Адже від рішення до факту видачі грошей доводиться подолати багато інстанцій. У міру надходження з бюджету грошей у нас систематично проводиться ремонт та укріплення дамб», – каже Наталія Іваненко, прес-секретар БСА.
Японська витримка
Переговори з Японським агентством міжнародного співробітництва про можливість модернізувати БСА почалися у 2012 році. У вересні Україна нарешті уклала договір з Японією про кредит та реконструкції Бортницької станції на вельми вигідних для української сторони умовах. Натомість японці поставили свою умову: не менше 30% обладнання оновленої станції повинно бути вироблено в Японії. Яка компанія поставить техніку для переоснащення БСА, визначать конкурсні торги.
«По-перше, ми перейдемо на європейські технології очищення каналізаційних стоків, – малює світлі перспективи Олег Лисюк, директор дирекції з реконструкції БСА. – Відстійники перестануть виділяти отруйні гази – їх накриє спеціальний екран, після чого жителі масивів Харківський і Позняки зможуть вільно дихати».
Унаслідок реконструкції і закриття найстарішого, першого блоку БСА стане більш компактною. Її територія зменшиться зі 150 до 120 га, звільнивши додаткову землю для потреб міста. Крім того, японські технології дозволять скоротити споживання електрики на 30% і природного газу на 90%.
Фото Дмитра Ніконорова
Олег Лисюк сподівається, що скоро станція виглядатиме по-європейськи
І, нарешті, станція зможе позбавлятися від великого обсягу мулу шляхом термоутилізаціі. Мулові поля перестануть загрожувати проривом дамби, а сам мул можна буде відправляти на вторинну переробку.
Реалізація проекту розрахована трохи більше ніж на вісім років. І дуже важливо, щоб ніякі сторонні фактори не завадили цьому, наголошує Катерина Карпенко, заступник директора з фінансово-правових питань дирекції з реконструкції БСА, бо зволікання в цьому випадку є смертельно небезпечним.
«Японські партнери ретельно проаналізували ситуацію і врахували всі можливі зміни на політичній та економічній арені, – обнадіює Карпенко. – Хто б не був при влади, реконструкція Бортницької станції все одно стане його обов'язком. Інакше це загрожує екологічною катастрофою».
Є також ризик, що гроші, виділені на модернізацію, за цей термін будуть банально розкрадені, побоюються експерти, а отже, проект вимагає суворого контролю з боку громадськості.
Дирекція з реконструкції БСА запевняє, що за ходом проекту пильно стежитимуть японці, а виділені за кредитом кошти перебуватимуть за межами України.
До слова, завод Енергія теж буде модернізований. За даними компанії Київенерго, яка опікується ним, до 2018 року збиткове підприємство повинно перетворитися на повноцінну теплоелектроцентраль, що забезпечує взимку опаленням і гарячою водою понад 300 багатоповерхівок, а в літній період гарячою водою – 700 будинків. Крім того, завод збільшить на 20% обсяги спалюваного сміття і зменшить викиди пилу на 40-50%.
Проте вирішити проблеми окремо взятих підприємств для мегаполісу недостатньо. Києву слід подумати про нові очисні споруди на правому березі Дніпра, оскільки перекачувати стоки з правого на лівий берег недоцільно, вважає Ярослав Мовчан, голова Національного екологічного центру України.
Це різко знизило б ризики, пов'язані з роботою такого великого комплексу, як БСА. У всіх великих містах Європи працюють як мінімум по дві такі станції. Коли одна станція потребує ремонту, друга бере все навантаження на себе.
А промисловим підприємствам варто було б подумати про власні системи очищення.
«Врешті-решт, час згадати, що ріки не стічні канави і не можна туди нічого скидати, – все треба очищати в замкнутих циклах», – підсумовує Мовчан.
***
Цей матеріал опубліковано в №41 журналу Корреспондент від 16 жовтня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.