Донецький журналіст Раміль Замдиханов описав, чим живе шахтарська столиця під час перемир'я.
«Місто перетворилося на постапокаліпсіс. Самі пенсіонери та люмпени-маргінали. Роботи ніякої немає. Можна тільки бухати». Так або приблизно так описують Донецьк у соціальних мережах люди, які не були в місті рік, пише Раміль Замдиханов у №42 журналу Корреспондент від 23 жовтня 2015 року. Цікаво, що в ті періоди, коли жити в Донецьку було дійсно страшно через обстріли і смерті, таких епітетів на свою адресу він отримував набагато менше.
Війна на Донбасі зупинилася, і це головний підсумок останніх місяця-двох. Пауза у стрільбі виникла наприкінці серпня, але до схожого перепочинку за час конфлікту городяни встигли звикнути і не дуже-то вірили в те, що припинення вогню цього разу триватиме довше, ніж зазвичай. Але ось тиша день, два, тиждень, другий тиждень – ого, це вже щось!
Припинення стрільби і по Донецьку, й у зворотному напрямку, незвичайна активність на різноманітних зустрічах, у рамках мінського процесу, домовленості про відведення озброєнь, які, здається, дійсно стали виконуватися, а головне, щось абсолютно невловиме, що повисло в повітрі, змусили повірити, що ця тиша, як більшовики у 1917-му, прийшла «всерйоз і надовго».
Тепер, озираючись приблизно на півроку тому, абсолютно незрозуміло, що ж заважало протиборчим сторонам домовитися про таке рішення раніше
Тепер, озираючись приблизно на півроку тому, абсолютно незрозуміло, що ж заважало протиборчим сторонам домовитися про таке рішення раніше. Адже вже кілька місяців лінія фронту – або дотику, як її називають в політкоректній семантиці, – внаслідок боїв зрушувалася лише на лічені метри.
Вона «дихала», не надаючи супротивникам ніякої очевидної переваги, артилерійські дуелі навіть військові стали називати перестрілками, а бої за окремі населені пункти або об'єкти стали нагадувати не елемент військової операції, а змагання між командами на виживаність. Щось на зразок пейнтболу, тільки всерйоз, з пораненнями і смертями.
І ось тепер цьому або покладено край, або в дивній виставі акторами взято таку тривалу паузу, що репутаційно переможеним буде виглядати той, хто першим по-справжньому порушить тишу. Гра в мовчанку між збройними супротивниками. В ролі арбітрів – усе населення Донбасу.
Затишшя, що настало, недовго даремно лоскотало тих, хто весь цей час на валізах або з відносним комфортом чекав завершення конфлікту. Вже через кілька днів після того, як припинення вогню стало в Донецьку майже відчутною реальністю, в місто почали повертатися жителі, які залишили його через війну.
Це не виглядало кінематографічно. Люди не йшли до міських стін довгими потоками. А колони автобусів не вивалювали на автовокзалах веселі зграйки «перепереселенців» з валізами і вузлами. Але якось водночас, мало не в один день, жителів на вулицях стало відчутно більше, до того майже порожні автомагістралі заповнив транспорт, кількість магазинів, які заново відкрили двері, теж збільшилася.
Заявити, що «місто оживає», жителі, які залишилися в Донецьку, поспішали під час кожного мирного «вікна» в конфлікті. Але, здається, зараз у них для цього з'явилися всі підстави.
Дві стихії – ті, хто виїжджав і повернувся, і ті, хто весь цей час перебував тут, – на короткий час зійшлися в непримиренних суперечках, але ненадовго, і незабаром уже було не розібрати, де хто
Очікувано дві стихії – ті, хто виїжджав і повернувся, і ті, хто весь цей час перебував тут, – на короткий час зійшлися в непримиренних суперечках, як морська і прісна вода в гирлі річки, але ненадовго, і незабаром уже було не розібрати, де хто.
Безумовно, картини повоєнного Донецька ще дуже сильно відрізняються від тих, якими хвалилося місто до 2014 року. Порівняння, яке багатьом спадає на думку, – це хвора людина, яка після тривалої хвороби знайшла в собі сили встати з ліжка. Вона бліда, немічна, мова її невиразна, очі блищать. Але вона жива. Адже дуже багато хто думав, що вже ні.
Закінчення обстрілів, яке занадто багатьма тлумачиться як безповоротне завершення військової стадії, дозволяє роздивитися і задатися питанням: а чим, власне кажучи, завершилося протистояння? Відсутність чітких, а головне, визнаних обома сторонами підсумків, дозволяє тлумачити ситуацію, що склалася і продовжує складатися, на різні лади. Умовно тлумачі діляться на три групи.
Перша вважає, що внаслідок домовленостей, досягнутих на найвищому рівні, Донбас повернеться в Україну як та сама територія з особливим статусом, про який так багато говорилося, але розібратися в якому, здається, не в змозі ніхто. На користь цієї версії її прихильники посилаються як на очевидні факти, так і на інсайди з «найбільш достовірних джерел».
Очевидними фактами є, наприклад, перенесення в невизнаній «ДНР» виборів голів міст і районів, запланованих на 18 жовтня, що вже минуло. Подію, до якої самопроголошена республіка готувалася в найкращих традиціях виборчих кампаній, несподівано перенесли на наступний рік, пояснивши це необхідністю дотримуватися домовленостей, досягнутих у Парижі на зустрічі глав Німеччини, Росії, України та Франції. Залишена на вулицях прострочена агітація із закликами йти на вибори, які вже не відбудуться, особливо нікого не турбує.
А неперевірені чутки, що поширюються тими самими соцмережами і просто серед людей, розносять вісті про те, що колишня еліта Донбасу, яка перечікувала конфлікт далеко від дому й активів, за погодженням обох столиць уже призначена відповідальною за повернення регіону до нормального життя в умовах, коли ефективний менеджер повинен стати вагомішим за польового командира.
До слова, каравани гуманітарної допомоги від Ріната Ахметова, що годували Донбас півтора роки протистояння, будуть неостаннім доказом правильності саме цієї думки.
Мова може не йти про включення «ДНР» у Російську Федерацію як повноправного суб'єкта. Але економіка регіону вже навіщось перейшла на рублі, причому швидко і повністю
Перша версія повністю суперечить другій, яка передбачає, що Донбас повільно, але вірно вповзає в орбіту впливу Росії так, як це сталося, наприклад, з Південною Осетією або Абхазією. Мова може не йти про включення «ДНР» у Російську Федерацію як повноправного суб'єкта. Але економіка регіону вже навіщось перейшла на рублі, причому швидко і повністю.
Законодавство самопроголошеної республіки дуже точно копіює російські юридичні стандарти. А в школах Донецька учні гортають підручники, які віддрукують в Москві і Твері тільки у 2016 році, що невловимо нагадує обставини фільму Назад у майбутнє.
Крім того, курсує безліч чуток, головна частина яких зосереджена навколо інформації про нібито підготовку спрощеної роздачі російських паспортів для жителів Донецька і Луганська. Причому говорять про це як прості жителі Донецька або Горлівки, так і особи, які демонструють певну обізнаність у тонкощах процесу «нагорі».
Версія про те, що Донбасу на невизначений і, очевидно, тривалий час уготована доля нового Придністров'я, лежить посередині між «українською» і «російською». Головним аргументом на її користь є твердження, що обом сторонам неможливо красиво вийти із ситуації, що склалася внаслідок війни і фактичної втрати Києвом контролю над східними околицями держави.
Але публічно відмовитися від колись своїх земель України не може, так само як РФ не може або не хоче включити їх до свого складу за «кримською схемою». У підсумку результатом негласних домовленостей буде декларативне повернення невизнаної «ДНР» до складу України за реального протекторату над нею Кремля.
Аргумент за – це односторонні зусилля Києва щодо облаштування де-факто державного кордону між Україною і невизнаною територією із загороджувальними спорудами, глибоко ешелонованою обороною, а головне, з митницею та пунктами пропуску для всіх без винятку громадян країни, що проживають по той бік лінії зіткнення, включаючи старих, жінок і дітей.
Зупинений, немов подорожній на роздоріжжі перед трьома шляхами, Донбас завмер на певний час, вибираючи, якою дорогою йому рушити вперед. За цим вибором пильно стежать ті, хто з різних причин все ще не ризикує вирушити в зворотну дорогу до Донецька.
«Я повернуся, коли в Донецьку все буде як і раніше», – каже одна з переселенок, перечікують конфлікт далеко від рідного дому.
Ця максима може відтягнути процес її повернення надовго. Який би з варіантів не реалізувався в Донбасі, колишнім він не стане ніколи.
***
Цей матеріал опублікований в № 42 журналу Корреспондент від 23 жовтня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.