Втрата близьких, насильство, нерозуміння або бажання поговорити – з цих причин українці звертаються на телефон довіри.
Але щоб душевна розмова вилилася у реальну допомогу, людям по обидва боки дроту потрібно пройти складний шлях, пише Ольга Замірчук у №50 журналу Корреспондент від 18 грудня 2015 року.
«Я б хотіла бути, як вона. Щоб Серьожа приходив до мене в гості, брав за руку, і ми б годинами з ним говорили», – чути по той бік слухавки високий жіночий голос.
Кілька секунд паузи, кілька схлипувань ... Голос продовжує звучати: «Але я – не вона. Серьожа моїм ніколи не буде. І життя таке мені більше не потрібне. Немає сенсу просто, розумієте?».
Знову пауза, важке дихання, довгі гудки. Дівчина кладе трубку, і ми не дізнаємося, чи став Серьожа чиїмось новим сенсом життя.
Анонімних дзвінків з розповідями про біль і радість на українські лінії довіри надходить сотні тисяч: консультанти часто працюють у цілодобовому режимі. Вони знають, що робити, якщо абонент – це неповнолітня дівчинка, яку ѓвалтує вітчим. Знають, що сказати жінці, яку б'є чоловік, що повернувся з війни. Або як бути з підлітком, який погрожує себе вбити.
Не від світу цього
«Іноді лінії довіри стають частиною життя абонентів. Вони дорослішають, змінюють свої пріоритети, коректують цінності і бажання. Але все одно продовжують дзвонити – за однією проблемою з'являється інша і так далі», – каже директор департаменту гарячих ліній центру Ла Страда-Україна Альона Кривуляк.
Сьогодні у міжнародного правозахисного центру є дві лінії. Одна – проти домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації. Ця лінія орієнтована більше на жінок. Друга гаряча лінія – дитяча. У будні з 10:00 до 18:00 на першій працюють чотири консультанти, а на другій з 10:00 до 20:00 – шість. Зараз Ла Страда переводить свою лінію проти домашнього насильства на цілодобовий режим, і телефонних психологів теж стане більше.
У невеликому столичному офісі одна навпроти одної сидять жінки, які майже без зупинок приймають дзвінки анонімних абонентів. Не всі консультанти мають освіту психологів, але всі обов'язково проходять курси спеціальної підготовки. Одні з голосів по той бік слухавки потребують допомоги правоохоронців, інші дзвонять просто виговоритися, треті ж набирають номер, бо звикли вирішувати свої проблеми за допомогою незнайомих людей.
«У багатьох консультантів є «свої люди» – абоненти, які телефонують роками, і можуть навіть просити зв'язати їх з конкретним консультантом. У мене теж є така дівчинка. Зараз їй 18, а перша наша розмова відбулася років п'ять тому. Дівчина має певні проблеми з психічним здоров'ям, тому і розмови наші часто не про проблеми, а просто про те, як пройшов її день або що вона зараз робитиме», – розповідає Кривуляк.
Дівчина-абонент живе з мамою і старшою сестрою. Оскільки більшу частину свого життя вона перебуває в центрах допомоги людям з психічними розладами, то обзавестися друзями або навіть просто вийти на вулицю особливо не виходить. Близько п'яти років тому телефон Ла Стради дівчинці дала її мама, мовляв, подзвони, поспілкуйся, там будуть раді тебе чути. Так і повелося.
«Під час першої нашої розмови вона говорила про те, що закохалася в хлопця старшої сестри, і дуже через це переживає. Тепер вона дзвонить, щоб просто поговорити про події. Ось, нещодавно дзвонила, повідомила, що скоро Новий рік, і 25 грудня вони з мамою і сестрою ставитимуть удома ялинку», – продовжує Кривуляк.
Вона наголошує: не варто думати, що про буденні речі розмовляють тільки люди з психічними відхиленнями. Насправді чи не в кожному вагоні метро знайдеться з десяток людей, яким просто немає з ким поговорити.
Дитячий біль
Деякі історії людей по той бік дроту шокують навіть найбільш досвідчених консультантів. Одне з найстрашніших явищ – насильство над дітьми. І мова не тільки про побиття вдома або в школі – на лінію довіри дзвонять діти, які зазнають сексуальних знущань.
Зовсім недавно їм дзвонила учениця середніх класів. Дівчинка говорила про свої проблеми в школі, про те, як переживає через розлучення батьків. Співробітники гарячої лінії не відразу зрозуміли, які ще проблеми, крім озвучених, можуть її турбувати. Тільки через кілька дзвінків дівчинка змогла зізнатися, що до неї пристає вітчим.
Свою історію школярка, як і багато дітей, розповідала циклічно: ось вітчим просить просто посидіти біля нього, ось говорить про її привабливість, ось просить погладити його між ніг, а ось він уже ѓвалтує її.
Одним разом це все, природно, не закінчилося. Дівчинка розповіла, що вітчим почав ѓвалтувати її регулярно. За словами школярки, спочатку вона мовчала, бо боялася, що мама більше повірить вітчиму. Останні надії дівчинки розбилися об скелю нерозуміння, коли вона все-таки зважилася сказати мамі про насильство. Замість підтримки і розуміння, школярка почула на свою адресу закиди і слова: мовляв, іншого чоловіка я собі вже не знайду, люблю цього, тому не вигадуй, і постарайся знайти з новим татом спільну мову.
Консультантам Ла Страда знадобився час, щоб переконати дівчинку звернутися в спеціальні служби. З одного боку, лінії довіри гарантують анонімність, але з іншого – зобов'язуються повідомляти про факти насильства над неповнолітніми.
«У цієї історії поки що немає фіналу. Ми підготували всі необхідні документи і передали їх в органи. Тепер залишається просто чекати результатів перевірок. Це той випадок, коли не можна обмежитися однією тільки консультацією», – коментують у Ла Страда.
На лініях довіри зазначають, що більшість абонентів-дітей страждають через те, що батьки не можуть або просто не хочуть їм допомагати. А ще іноді підлітки дзвонять, щоб пожартувати. Або почути відповіді на питання із серії «Що таке секс?» або «Що робити, якщо тобі подобається хлопець, а у нього вже є дівчина?».
Консультант не може просто так узяти і покласти трубку. Тим більше, якщо дзвонить дитина. Всі співробітники лінії проходять спеціальне навчання, знають, як себе вести і що робити в різних ситуаціях. Наприклад, якщо мова йде про підлітка, який говорить, що хоче накласти на себе руки, – потрібно визначити: дитина просто намагається привернути до себе увагу або дійсно схильна до суїциду.
Нарівні з дітьми, які страждають від нестачі батьківської уваги, довіритися по телефону можуть і ті, хто, незважаючи на юний вік, опинився в дійсно заплутаній ситуації «всередині себе». Кривуляк вже кілька місяців консультує дівчинку-підлітка, у якої померла мама, і якій тепер доводиться жити з мачухою.
Дівчинка приєдналася до однієї з молодіжних субкультур, неодноразово замикалася в собі і запевняла в тому, що втратила будь-який інтерес до життя. За допомогою лінії довіри вона змогла побороти свої страхи. Зараз у житті дівчинки є нові проблеми, але вона вже зможе перемогти без сторонньої допомоги.
«Бувають дзвінки, після яких думаєш: «Як же так? Як взагалі можливо, щоб на плечі однієї людини одночасно лягали такі труднощі?» Це був саме такий випадок. У 15-річної дівчинки за короткий період часу померла мама, батько став жити з іншою жінкою, почалися проблеми в школі, а її хлопець почав гуляти з найкращою подружкою. Ми говорили з нею не один місяць, я чула від неї фрази про відсутність сенсу життя. Мовляв, навіщо жити, якщо втратив усіх, кого любив. Через деякий час консультацій дівчинка змогла знайти спільну мову з мачухою, стала дружити з однокласниками і знайшла нового хлопця», – розповідає Кривуляк.
Страх і ненависть
На гарячу лінію проти домашнього насильства найчастіше телефонують жінки, на чоловічі дзвінки припадає менш ніж 20%. Якщо чоловіки і дзвонять, то щоб розповісти про те, як не можуть знайти спільну мову з дружиною-тираном, або, навпаки, відмовляються приймати жіночу непокору.
З початком АТО в Ла Страда з'явилася нова категорія дзвінків – від жінок, чиї чоловіки повернулися з неоголошеної війни зовсім іншими людьми. Однак реальна кількість тих, хто зазнає домашнього насильства через посттравматичний синдром, як запевняють консультанти, можна буде порахувати не раніше, ніж через рік, – коли в мирне життя повернуться бійці з решти хвиль мобілізації.
Дружини демобілізованих бійців – це новий виклик для консультантів. Головна проблема полягає в тому, що жінки ще не усвідомлюють свої проблеми, списують усе на потрясіння війни, не діють і вірять, що чоловік зміниться. Часто вони дзвонять не для того, щоб знайти вирішення своєї біди, а просто, щоб виговоритися. Мовляв, з АТО чоловік прийшов зовсім іншою людиною, може підняти на мене руку, але я терплю, бо вірю, що все зміниться.
Жінки, які прийняли на себе наслідки війни, часто самі не усвідомлюють, що дзвонити на лінії довіри, в першу чергу, повинні їхні чоловіки. Але чоловіки не готові усвідомлювати, що з ними щось не так, і не завжди звертаються за допомогою до фахівців.
«Нещодавно у нас був випадок, коли зателефонувала дружина демобілізованого бійця АТО. Жінка розповіла, що до війни чоловік був ідеальним сім'янином, а тепер може її побити. Ми провели консультацію, і порадили їй звернутися в міліцію. Сумно, але показово: щоб дзвінки на лінії довіри не стали просто розмовами, людина сама повинна хотіти приймати допомогу», – підсумували в Ла Страда.
Чоловічі сльози
Деякі історії абонентів назавжди вкарбувалися в пам'ять консультантів ліній довіри. Киянка Людмила кілька років тому звільнилася із всеукраїнської лінії довіри, але досі згадує про хлопця, який дзвонив майже щодня, а потім кудись зник.
«Коли ми вперше говорили, хлопцеві було 27 років. Півтора роки він часто дзвонив, розповідав про те, що не може знайти роботу, що розійшовся з дівчиною, а тепер взагалі заплутався у своїй сексуальній орієнтації – йому стали подобатися хлопці. Молодий чоловік був дуже дивним – міг різко обматюкати або покласти трубку. А ще він через одну розмову погрожував накласти на себе руки. Коли дзвінки припинилися, я стала боятися, що він все-таки зробив із собою щось. Навіть дивилася новини, але нічого такого не побачила», – каже Людмила.
На відміну від інших консультантів, колишня співробітниця запевняє, що неодноразово чула як плачуть чоловіки. Звичайно, вони не були переважною більшістю, але у 2010-х точно зустрічалися кілька разів на місяць.
«Якось подзвонив чоловік добре напідпитку, заплакав і сказав мені лише три речення: «Мені 45. Дружина пішла до мого молодшого брата. У нас двоє дітей і 15 років шлюбу за плечима». Потім він просто поклав трубку», – згадує вона.
З початком АТО, як запевняють консультанти, крім жінок, які страждають від сімейного насильства, з'явилася і група абонентів-військових. Чоловікам, які пройшли жахи війни, часто не вистачає сміливості, щоб звернутися до психологів особисто. На лініях довіри вони не розраховують отримати рекомендації до нового життя, а просто хочуть, щоб їх вислухали.
У Центральному військовому госпіталі Києва Корреспондент зустрів бійця однієї з механізованих бригад, який регулярно дзвонив на лінії довіри.
«У госпіталь часто приходили представники різних протестантських рухів – баптисти, свідки Єгови та інші. Вони залишали якісь свої брошури, молилися і просили нас теж молитися. Мені було дуже нудно від багатьох місяців у лікарняній палаті, й одного разу я побачив номер християнської лінії довіри на брошурі. Набрав. Виговорився. Дзвонив так разів зо три. Не пишаюся цим, але визнаю, що прості розмови з незнайомою людиною, яка вміє вислухати без докорів, дійсно допомагають», – поділився боєць.
***
Цей матеріал опублікований в № 50 журналу Корреспондент від 18 грудня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.