Переговори щодо Донбасу, Мінський глухий кут і перспективи революції в Росії в дайджесті іноземної преси.
Нафта допоможе Україні-The Wall Street Journal
Політична еліта України сподівається, що падіння цін на нафту приборкає інтервенціоністські амбіції її сусідки Росії і трохи підсилить вплив на неї західних санкцій.
При цінах на нафту в 30 доларів за барель українські чиновники висловлюють обережний оптимізм, що, можливо, російський президент і його залежний від нафти уряд будуть змушені стримати свою жорстку зовнішню політику.
"Якщо є гроші, то можна бути мачо", - говорить Борис Ложкін, глава адміністрації українського президента Петра Порошенка.
На офіційному рівні відносини між Москвою і Києвом залишаються надзвичайно холодними
Тим не менше, деякі українські чиновники вбачають у недавньому призначення Путіним Бориса Гризлова представником Росії з введення в дію Мінської мирної угоди сигнал про те, що Кремль серйозніше ставиться до вирішення конфлікту: Гризлов, колишній міністр внутрішніх справ, вважається більшою мірою технократом, ніж "яструбом".
Для Києва настав критичний момент: через кілька місяців настане термін перегляду санкцій, введених Заходом проти Росії після анексії Криму. Українські законодавці та урядовці стверджують, що їм потрібно більше часу для того, щоб санкції посилили позиції Києва, поки він продовжує сперечатися з Москвою про втілення в життя мирної угоди.
І американська адміністрація, і російський уряд підтримують Мінську угоду. Але багато українців розмірковують про те, чи налаштований Вашингтон поквапитися з розв'язанням кризи, адже президентський термін Барака Обами закінчується через рік.
"Обамі залишилося менше року, і вони насправді не хочуть засукати рукава і зробити щось особливе, коли мова заходить про Україну", - говорить депутат української Ради Вікторія Войціцька.
Чи можлива революція в Росії - The Washington Post
Кольорова революція в Росії дуже малоймовірна, але уряду не уникнути істотних проблем, пов'язаних з вимушеним переходом на новий суспільний договір.
На тлі краху в економіці, викликаного міжнародними санкціями, але в першу чергу падінням цін на нафту, в Росії спостерігається сплеск акцій протесту.
Уже почали протестувати російські робітники - соціальна група, яку часто відносять до прихильників Путіна і його режиму.
Російська ліберальна опозиція сподівається (а в Кремлі бояться), що російські робітники з глибинки об'єднаються з протестуючими з лав середнього класу Москви і Санкт-Петербурга.
Така комбінація, що охоплює різні верстви населення і регіони, може привести до "кольорової революції" на кшталт тих, що скинули корумпованих лідерів в пострадянських країнах - Україні і Грузії.
Путін зробив спробу застрахуватися від подібних подій - частково підтримав робочих, які засудили протестувальників у 2011-2012 роках в Москві, і вибудовує образ справжнього російського muzhik - простого хлопця, який тусується з байкерами.
Однак процеси, що відбуваються зараз в економіці Росії, змінюють самі відносини між державою і суспільством. Те, що ряд дослідників назвали "пактом про ненапад", в нових умовах виявляється під загрозою, оскільки держава не може виконати свою частину угоди, тобто забезпечити суспільству добробут в обмін на відмову від участі в політиці.
Як підрахував Петро Бізюков з Центру соціально-трудових прав, в 2015 році в Росії мали місце 409 акцій протесту, в яких брали участь робітники, - це найвищий показник з 2008 року, з моменту початку систематичних спостережень.
Цей період охоплює і економічну кризу 2008-2009 років, так що багато робітників явно не збираються дотримуватися традиційної російської моделі, згідно з якою низькі зарплати компенсуються збільшенням картопляних грядок і горілчаними загулами.
Проте навіть координовані акції протесту водіїв-далекобійників, які викликали паніку, не є провісниками прийдешньої "кольорової революції".
По-перше, акції протесту в цілому зійшли нанівець, навіть незважаючи на те, що уряд пішов лише на часткові поступки. Але важливіше інше: незважаючи на деякі сердиті гасла, далекобійники зажадали в основному змін в податковій системі, а не в політичній. Вони не виступили проти Путіна, а, навпаки, звернулися до нього. Одне з найпомітніших гасел було "Путін, допоможи!".
Деякі опозиційні об'єднання, які стояли за акціями протесту 2011-2012 років (як ліві, так і праві), намагалися об'єднатися з далекобійниками, щоб економічні вимоги поєднати з політичними і домогтися істотних змін в Росії, але далекобійникам це виявилося не потрібно.
Росіяни в загальній масі дуже далекі від закликів до зміни режиму. Багато хто до цих пір вдячні Путіну за те, що він "підняв Росію з колін" після катастрофічних 1990-х.
Вони, як і раніше, вірять державним ЗМІ, які говорять, що "кольорові революції" на кшталт тієї, що сталася в 2014 році на українському Майдані, ведуть до анархії.
Глухий кут на Донбасі - Le Figaro
З арсеналів воюючих сторін по обидві лінії фронту зникли відслідковувані артилерійські знаряддя, але з'явилося нове озброєння. Хоча порушення перемир'я стосується обох таборів, члени ОБСЄ підкреслюють невдоволення рішенням сепаратистів заборонити їм доступ на ряд об'єктів.
Ангела Меркель же недавно звернулася до Володимира Путіна з проханням «скористатися впливом на сепаратистів», щоб домогтися виконання Мінських угод.
Процес тупцює на місці. Спочатку в меморандумі передбачалося, що Київ поверне контроль над східним кордоном з Росією до кінця 2015 року після проведення конституційної реформи з наданням більшої автономії Донбасу.
Та, в свою чергу, повинна була піти за проведенням в регіоні місцевих виборів під наглядом української влади. Вибори до сих пір не відбулися, а на деяких ділянках кордону стоять тільки російські митники.
«Для голосування за конституцією має бути виконано кілька важливих умов, в тому числі тривале припинення вогню і відновлення прикордонного контролю», - вважає президент України Петро Порошенко.
За його словами, «Росія вкладає великі ресурси в підготовку війни».
У будь-якому випадку, його західні покровителі втрачають терпіння, а реформи погрузли в юридичних процедурах, яким не під силу приховати політичну безвихідь, яка виникла в Києві
Позиції правлячої коаліції все сильніше розхитуються на тлі важкої економічної кризи і звинувачень у використанні тих же корупційних схем, що дали поштовх революції на Майдані. Головна політична гарантія для Петра Порошенка - це західні санкції проти Москви, зняття яких він зараз так побоюється.
Сепаратисти ж сміються над бездіяльністю влади. Як вважає лідер донецьких заколотників Олександр Захарченко, відсутність конституційних реформ говорить про слабкість влади, а час грає проти Порошенка.
Захарченко, як і раніше, хоче провести власні вибори за критеріями своєї «республіки», і поки що його стримує тільки тиск Парижа і Берліна на Москву. Але жителів Донецька все це, здається, не дуже хвилює.
«По обидва боки лінії фронту люди живуть в міхурі пропаганди: вони хочуть спокою, але бачать, що будь-які політичні зрушення згідно з Мінськими угодами ведуть лише до відновлення стрільби», - каже підприємець Олег Сичов, який працює в Дніпропетровську і Донецьку.
Обидва ці світи досі розділені військовим кордоном, для перетину якого потрібно відстояти багатогодинну чергу.