До Дня святого Валентина Кореспондент згадує історію кохання Оноре де Бальзака й Евеліни Ганської з Житомирщини.
Вечори взимку в провінції довгі – їх треба якось заповнювати. Аристократам тільки й радощів, що виконувати музику та читати. Добре, що в маєток в селі Верхівня (тепер – Ружинський район Житомирської області) привозять раз на тиждень на санях пошту. Там газети – російські та іноземні, купа літературних журналів, гучні книжкові новинки, пише Ірина Пустиннікова у №5 журналу Корреспондент від 12 лютого 2016 року.
Так у палаці ватажка волинського дворянства Вацлава Ганського в 1831 році з'являються Сцени паризького життя і Шагренева шкіра модного автора Оноре де Бальзака. Він обговорює їх вечорами з молодою дружиною Евеліною. Висновок: у другому романі Бальзака занадто занесло з описом оргій. З реготу і колючих жартів народжується ідея написати паризькому романістові листа. Почали з дифірамбів, а далі тонко поглумилися. Підписалися гучно – Diis ignotis (невідомі боги).
Невідомі боги могли б точно так само глумитися над майбутньою долею Евеліни Ганської, поки вона писала епістолу в Париж. Адже пройде два десятиліття – і тут, у Верхівні, вона буде жити зі своїм другим чоловіком, Оноре де Бальзаком.
Пристрасть спілкуватися з літераторами в Евеліни була в крові. Її батько, начитаний розумник граф Адам Ржевусський, листувався з Вольтером. Сестра Евеліни, Кароліна Собанська, удостоїлася римованих «лайків» від Адама Міцкевича, Олександра Пушкіна, Антонія Яблоновського, Густава Олізара та інших поетів. Пушкінське «Я вас любил ...» – це про Кароліну.
Ганські мали шикарний маєток у Верхівні
З Евеліною поет теж був знайомий – Ганські багато подорожували, бували на контрактових ярмарках у Києві, часто приїжджали до рідні в Одесу. Саме з Одеси до Парижа 28 лютого 1832 року вирушив другий лист Евеліни до Бальзака. Цього разу вона підписалася «Іноземка», L'Étrangère. Цю епістолу 32-річний романіст отримав, про що повідомив у Gazette de France. На жаль, ця газета до Верхівні не дійшла – не пропускала імперська цензура.
Графиня наполегливо пише знову: третій, четвертий лист від Іноземки летять у рожевих надушених конвертах з голландського паперу. «Ваша душа прожила століття. Ваша зовнішність нічого не зможе сказати про вашу палку уяву; треба, щоб у вас спалахнув священний вогонь генія, лише тоді виявиться ваша внутрішня суть, яку я так добре вгадую: ви незрівнянний знавець людського серця». «Я захоплююся вашим талантом, поважаю вашу душу, я хотіла б бути вам сестрою».
Бальзак дуже любив увагу жінок
Бальзакознавці нарахували понад 20 тис. листів письменнику від прихильниць. Але зачепила його чомусь саме Іноземка.
У номері від 9 грудня 1832 року єдиної паризької газети, що ввозилася в Російську імперію, La Quotidienne, Евеліна прочитала: «Пан де Б. отримав адресоване йому послання. Він шкодує, що не знає, куди відправити відповідь».
Перші зустрічі
З інкогніто покінчено. Бальзак дізнається, що переписується з дуже багатою 27-річною жінкою, яка скоро овдовіє, адже заміжня за немічним дідом. Тут – віднімання зі складанням: Евеліні 32, але вона зменшила собі кілька років, а 50-річному чоловікові, навпаки, накинула десяток.
Одних слуг у неї 75 осіб. Велелюбний романіст, ласий до грошей, вбачає у листуванні натяк на шанс – далі обмінюватися посланнями через газети не хочеться обом. Гувернантка дочки Ганської, стара діва Анрієтта Борель, стає посередником у таємному листуванні. Вони писатимуть один одному багато і довго: майже 17 років.
Темп письменник узяв жвавий: «На землі живуть нещасні вигнанці з небес; дізнаючись один одного, вони переймаються взаємним коханням». Або ось: «Не знаючи вас, я вас вже кохаю; це може здатися дивним, але такий природний результат мого досі порожнього і нещасного життя».
Евеліна розпитує знайомих, який у житті Бальзак. Мужлан, ласун, бабій, весь у боргах – нічого втішного. Але як пише! Ганські їдуть у швейцарський Невшатель, на батьківщину гувернантки Борель. Яка випадковість: саме в Невшателі Бальзак шукає папір для своїх романів.
Каплиця у парку навколо маєтка у Верхівні
Вони зустрілися – розкішна повненька брюнетка і низенький товстун без передніх зубів. Або так: звичайна поміщиця і розумний, ввічливий геній. Евеліна пише братові: «Ти став передбачати, що він їстиме з ножа і сякатиметься в серветку. Другого він не зробив, але в першому злочині винен». І далі: «Його геніальність електризує і підносить у витончену сферу духу». А потім: «Ви обидва схожі на Наполеона».
Загалом, сподобався. І не тільки Евеліні. А ще й Вацлаву Ганському, якому пообіцяв автографи знаменитостей, і дочці Ганні. Бальзак писав потім: «На жаль, чоловік усі п'ять днів жодної секунди нас не залишав. Але головне – нам 27, ми дуже гарненькі, у нас розкішні чорне волосся, ніжна шовковиста шкіра ... Я вже не кажу про казкове багатство».
Поцілунок крадькома під дубом – поки все. Більше буде в зимовій Женеві в 1834 році – і Ева наважиться кинути чоловіка, щоб залишитися зі своїм генієм. Геній до такого не готовий: йому потрібна не втікачка без грошей, а багата вдова. Він почекає. А з клаптя сірої сукні, з якої Ганська випурхнула в його обійми в Женеві, зробить обкладинку нового роману «Серафіта», багато в чому натхненного Евеліною.
Вацлав Ганський кличе письменника погостювати у Верхівні, але тому ніколи: чекають романи і ... романи. З міщанками і герцогинями. Ганська з розуму сходить від ревнощів, нападає в листах навіть на божество Бальзака – Лауру де Берні, його перше кохання, вже глибоко літню жінку.
Зате ідеєю створення Людської комедії Бальзак поділився вперше саме з Евеліною. Та відповідає на листи все рідше. А його любовні послання з подивом читає Ганський – щоправда, не надавши їм великого значення.
Навесні 1835 року вони побачаться у Відні – але наодинці залишитися не вдасться. До наступної зустрічі – вісім років, Бальзак строчить довжелезні послання. Ева пише все рідше – відповідає, тому що повинна, а не тому що хоче. У 1839-1841 роках він надішле лише чотири листи. Вона мовчатиме у відповідь по 10 місяців.
Багата вдова
У 1840 році помирає Вацлав Ганський. Його заповіт, за яким Евеліні, крім грошей, діставалися три маєтки, кузен покійного Кароль Ганський пробує заперечити в суді. Дуже вже боїться, що все сімейне добро дістанеться якомусь голодранцеві-французику. Суд присуджує опікунів єдиній живій дочці Ганських, а Еву залишає без грошей і прав.
Вона в розпачі, а ось Бальзак, дізнавшись про смерть чоловіка, відновлює епістолярні атаки і напрошується в Україну. Ганська відмахується – боїться бути скомпрометованою. Навіть просить знищити всі її листи – вона подала апеляцію в Сенат й імператору, а той недолюблює велелюбних французьких писак. Тим більше, у графині знайшлася нова мішень для листування – талановитий угорець Ференц Ліст. Чи був між ними роман, або все закінчилося тільки листами – точно невідомо.
У грудні 1840-го Бальзак вперше побачить палац у Верхівні: поки що – на подарованій Евеліною картині. «Ви мені не казали, (...) що володієте цілим Лувром. Все це дуже красиво».
Якщо гора не йде до Магомета ... Бальзак нашкріб грошей і в липні 1842 року рушив до Санкт-Петербурга, де знову побачив свою «Північну зірку». Вона набрала у вазі, але їй вона була до лиця, надаючи моложавості. Пристрасть спалахує знову, Бальзак кличе під вінець – але Ганській треба залагодити справи зі спадщиною.
Вона виграє процес, Верхівня залишиться в її власності. Можна провести ще одну зустріч – цього разу закохані подорожують з Дрездена в Париж. Графиня дає письменникові 100 тис. франків на облаштування паризької квартири.
У 1846 році Бальзак їздить з Ганською та її донькою по Італії. Доля некрасиво жартує: Ева вагітна, Бальзак торжествує і придумує ім'я майбутньому синові: Віктор-Оноре. Нарешті вони з Ганською одружаться, нарешті він стане справжнім аристократом!
Бальзак береться через знайомих влаштувати таємне вінчання, але для цього потрібна метрика Евеліни. А ось на це красуня піти ніяк не могла. Щоб всі дізналися рік її народження!? Ні, ні і ще раз ні! Вона вирішує таємно народити дитину і залишити її батькові, а сама має намір повернутися до Верхівні.
Весілля? Ну, може, через рік. Наречений все-таки страшний марнотрат (600 франків за чергову тростину, ну де це бачено), іноді погулює наліво. Ганській треба все добре обміркувати ще раз – уже в сотий, якщо не в тисячний.
Наступного разу пара зустрінеться у Вісбадені, де Бальзак буде свідком на весіллі Ганни Ганської та Георга Мнішека. У Німеччині Еві стає гірше – настільки, що вона народжує мертву недоношену дівчинку. Її поховають у сімейному склепі у Верхівні.
Знову зустрічі за кордоном – Евеліна, нарешті, потрапляє в паризьку квартиру письменника, недоладно обставлену на її ж гроші. Вони живуть там кілька місяців звичайним подружнім життям. А у черговій розлуці він пише їй: «Я мрію потрапити в Україну, як мріють про оазис у пустелі».
Нарешті, Верхівня
Напевно, і правда час. 5 вересня 1847 року Бальзак виїхав з Парижа. До кордону Російської імперії за Бродами (тепер – Львівська обл.) – шість днів шляху. Далі – житомирський поштовий тракт. У Бердичеві він пише: «Там починається українська земля, чорна і жирна, яку ніколи не поліпшують гноєм і завжди засівають».
Палац у Верхівні, де його чекають апартаменти на другому поверсі, вражає письменника. Власна каплиця в доглянутому парку, оранжерея з екзотичними рослинами, першокласна колекція картин (тут були оригінали Антуана Ватто, Жана-Батіста Грьоза, Антоніса Ван Дейка, Лукаса Кранаха, Рембрандта, одного з Гольбейнів), мармурові ванни, куплена в Брюсселі карета, яка за вартістю дорівнювала 2 тис. кріпаків, – Бальзак здивований, що «Північна зірка», яка живе в такій розкоші, залишилася доброю і чуйною жінкою.
«Країна ця цікава тим, що поруч зі справжньою розкішшю тут бракує найпростіших речей. Цей маєток – єдине, де є карселовські лампи і лікарня, дзеркала на 10 футів – і немає шпалер на стінах. А Верхівня вважається найбагатшим маєтком України, яка завбільшки з Францію. (...) Незважаючи на родючі землі, обміняти продукти на гроші важко, тому що управителі крадуть і не вистачає робочих рук для молотіння хліба. (...) У Верхівні треба мати все своє: тут є кондитер, мебляр, кравець, швець, які обслуговують маєток. Тепер я розумію, що таке триста душ челяді, про яких мені говорив у Парижі покійний пан Г., який тримав для своїх послуг навіть цілий оркестр».
Зала для танців у палаці у Верхівні
Бальзак був щасливий всі три місяці у Верхівні. Тут писав свої останні твори: п'єсу Мачуха, роман Депутат від Арсі, а ще – Театр як він є, Мадемуазель де Віссар, Дрібних буржуа, Жінку-письменницю. Вечорами гуляли, читали і розглядали куплену Оноре ентомологічну колекцію.
Іноді заїжджали сусіди-поміщики – заради візиту князя і княгині Конецпольських навіть влаштували банкет з феєрверками. У листопаді Ганська повезла Бальзака до Києва. «Ну ось я побачив північний Рим, татарське місто з тисячею церков, багатствами Лаври і святою Софією українських степів. (...) Не повірите: один багатий мужик прочитав усі мої опуси і щонеділі ставить за мене свічку в Миколаївській церкві», – писав Оноре сестрі.
Університет письменника не зацікавив, зате його тягнуло на ринок й околиці. «Я слухав розповіді про степи, селян, снігопади, управителів. Євреїв, і, нарешті, про поєднання цивілізації з варварством, і все в таких висловах і в такому фантастичному освітленні, що Україна почала здаватися мені єдиним краєм на землі, де я зміг би побачити зовсім нові явища і людей».
Бальзак залишив Верхівню морозним січнем. Ева накинула йому на плечі лисячу шубу – і дала 90 тис. франків на купівлю акцій Північної залізниці. Ще 10 тис. вона відправить поштою навздогін.
У Парижі з величезним успіхом пройшла прем'єра його Мачухи. Бальзак пише нову п'єсу, Ділок, їй теж пророкують успіх. Але всіма думками він на Волині, у Верхівні. Кінець 1848-го і 1849 рік письменник прожив у маєтку Ганської. Й Ева, відписавши всі свої багатства дочці, нарешті каже бажане «Так».
Але спочатку пише і пише до двору листи з проханням залишити за нею Верхівню в разі шлюбу з іноземцем. Навіть Бальзак писав прохання графу Уварову. Чекають відповіді, тим часом почало здавати серце письменника. Він усе частіше задихається, всю зиму його мучить бронхіт.
Взимку 1850-го Оноре здається, що він ось-ось помре – але приходить весна, а з нею і дозвіл імператора на шлюб. Але Верхівні їм не залишать. Бальзак знову пише царю – але Микола І стоїть на своєму. Евеліна дбайливо доглядає за важкохворим – і думає, думає ... У підсумку призначає день весілля: 14 березня 1850 року. Бог з нею, з Верхівнею, – будемо жити в Парижі.
Весілля в спортзалі
Коли в радянські часи туристи-французи запитали бердичівського школяра, де вінчався Бальзак, той відповів: «А в нашому спортзалі». У костелі св. Варвари і правда був фізкультурний зал однієї зі шкіл, тепер у храмі моляться греко-католики. Саме тут о сьомій ранку прелат Віктор Ожаровський, який прибув з Житомира, закріпив церковним актом шлюб Оноре де Бальзака й Евеліни Ганської.
Чому Бердичів? Бальзак же описував місто вкрай несхвально: «Будинки танцюють польку – так перекошені одні направо, інші наліво, а деякі взагалі напіврозвалені. Траплялися меншого розміру, ніж наші ярмаркові балагани, а чистотою схожі на хлів». А просто в Житомирі, де планували вінчатися, гудів карнавал, на який з'їхалася вся навколишня аристократія. Весілля б перетворилося на шоу, а хворому генію та його музі це було ні до чого.
До вечора того ж дня прибули до Верхівні. Бальзака мучила задишка, Ева страждала від подагри – не до бенкетів. Зібравшись із силами, вони ще раз виберуться в Київ – вписати ім'я мадам де Бальзак у паспорт чоловіка для виїзду з Російської імперії. У Париж вони вирушать 25 квітня по українських дорогах, що розкиснули після снігів. Карета раз по раз грузне в болоті по самі вікна. Поки її витягують, Бальзак насилу опускається на землю і мовчки чекає.
Парк у Верхівні й сьогодні притягує закохані пари
Тихим травневим вечором вони дістануться Парижа, але будинок на вул. Фортюне виявиться замкненим. Коли зламали замок, виявилося, що слуга Франсуа зійшов з розуму, розгромив квартиру і забарикадувався всередині.
Бальзак повернувся на батьківщину практично сліпим, він не може ходити, часто втрачає свідомість. Надій немає. Ева доглядає за чоловіком, який помирає, – і залишає його тільки в хвилини смерті 19 серпня. Танатофобія – частина характеру всіх Ржевусських.
Їй тепер впорядковувати архів письменника, за допомогою літераторів Шанфлері і Шарля Рабу закінчувати недописані романи Бальзака. З Шанфлері у неї інтрижка – у свої 50 Ганська все ще видна жінка. Їй ще жити і жити – тільки у 1882 році її поховають у гробниці Бальзака на паризькому кладовищі Пер-Лашез.
Верхівня пам'ятає їх – тут з 1959-го діє меморіальний музей письменника. Ще раніше, у 1921 році, в ампірному палаці розмістився аграрний технікум. Збереглося все-таки чимало: робочий стіл Бальзака, свічники, клавесин Евеліни, камін і палас. Ще – підземні ходи з флігелів до палацу (по лівому слуги носили їжу до столу, правий вів до локальної в'язниці Ганських).
Під каплицею – теж підземелля з нішами за залізними дверима: родинна усипальниця. Менше пощастило бібліотеці: її вивезли в Житомир. Є й хитромудре пристосування, виготовлене місцевими майстрами: тростина за необхідності перетворюється на розкладний стілець, щоб француз, який страждав від ревматизму, міг присісти навіть під час прогулянки.
Студентський фольклор дав назви куточках колись розкішного парку – Алея кохання, Алея розлуки, лава Бальзака, альтанка Евеліни. Ще є Дерево кохання: два ствола переплелися, що не роз'єднати. Аналогії з життям Бальзака й Евеліни напрошуються самі собою.
Хтось із журналістів пропонував зробити тут, в Ружинському районі Житомирщини, Музей кохання. І правда, місце сприяє таким романтичним планам. Але поки що на цих алеях і галявинах закохуються юні аграрії. А ще – починають любити цей край туристи, які знайшли в українському селі версальську розкіш, овіяну гучним ім'ям Бальзака.
***
Цей матеріал опублікований в №4 журналу Корреспондент від 5 лютого 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.