Батурин, гетьманська резиденція й одна зі столиць України, пережив за свою історію чимало трагедій.
До 25-річчя незалежності України Корреспондент розпочинає цикл про нові пам'ятки країни, які з'явилися або знайшли друге життя після 24 серпня 1991 року. Наша перша розповідь – про Батурин, історичний заповідник з політичним присмаком.
П'ятеро ставних чоловіків схилилися над картою України. Бронзові фігури в костюмах різних історичних епох, від лицарських лат до катерининських жупанів, втілюють п'ятьох українських гетьманів XVII-XVIII століть – окриленого Дем'яна Многогрішного, зніяковілого Івана Самойловича, рішучого Івана Мазепу, натхненного Пилипа Орлика і розчарованого Кирила Розумовського, пише Андрій Тичина у №8 журналу Корреспондент від 4 березня 2016 року.
Не всі з них могли зустрічатися в житті навіть теоретично. Але кожен так чи інакше мав відношення до міста Батурина – гетьманської резиденції й однією зі столиць України. Перш ніж стати містом-музеєм і місцем ожилої історії, йому довелося пережити чимало трагедій.
Фото Андрія Тичини
Пам'ятник у Батурині об'єднав українських гетьманів різних епох
«Цей хрест встановлений на згадку про жертви Батуринської різанини, під час якої загинуло від 11 до 14 тис. жителів нашого міста», – каже екскурсовод Віталій Мамалага, підводячи туристів до меморіалу над крутим берегом річки Сейм.
Величний козацький хрест стоїть на фортечному валу, замикаючи перспективу цитаделі Батуринської фортеці, відтвореної на історичному місці у 2008 році. Земляний рів, дерев'яні стіни і башти, кам'яний гетьманський будинок і скарбниця, замкова церква Воскресіння Господнього – все на своїх місцях і зовні відповідає архітектурним аналогам XVII-XVIII століть.
Бджоли замість козаків
Приблизно так і виглядала столиця Гетьманської України в той холодний листопадовий день 1708 року, коли до її стін підступило 20-тисячне російське військо князя Олександра Меньшикова, надіслане московським царем Петром I, щоб помститися за перехід гетьмана Івана Мазепи на бік шведського короля Карла XII у Північній війні.
Усвідомлюючи складність облоги добре укріпленої цитаделі, росіяни діяли хитрістю.
«Спочатку були переговори, – розповідає історик Мамалага. – Меньшиков обіцяв, поповнивши запаси, відразу піти. Козаки відмовили йому делікатно, порекомендувавши звернутися до гетьмана, який був уже на підході. Перший штурм відбили легко, і Меньшиков відступив за Сейм. Здавалося, Батурин вистояв – захисники вже святкували перемогу. І тут свою трагічну роль зіграла зрада. Наказний прилуцький полковник Іван Ніс повідомив Меньшикову про потайний хід і прикрив своїми бійцями вихід російського десанту. Адже тоді теж була гібридна війна ...».
Про події трьохсотрічної давності гід каже емоційно, як про особисту драму. Він і сам пережив щось схоже. Родом Віталій з Горлівки. Диплом історика отримав влітку 2014 року в Донецьку – за два дні до того, як до міста ввійшли бойовики Гиркіна.
Як український патріот, брав участь у громадянському опорі, після чого змушений був шукати нове місце проживання. Батурину вдячний за гостинність, роботу за фахом і козацький дух, що зберігся в людях. І завжди готовий до дискусій на популярну тему «зради Мазепи».
«На жовківській військовій раді 1707 року Петро I вирішив здати полякам правобережну Україну і, всупереч зобов'язанням, відмовив Мазепі в захисті його земель. Гетьман просив царя допомогти йому хоча б 10 тисячами війська. Петро відповів: «Не можу дати тобі і 10 осіб. Захищайся, як знаєш». Ось це зрада! Вона й дала Мазепі моральне право змінити політичний курс.
Пам'ять про Мазепу зберігає будинок генерального судді Війська Запорозького Василя Кочубея – єдиний будинок старого Батурина, що зберігся в первозданному вигляді. Невелика одноповерхова будівля з великим підвалом була одночасно і приміщенням суду, і слідчим ізолятором, і житлом судді з усіма його родичами.
У Батурині розгорталася історія кохання Івана Мазепи і Мотрі Кочубей
Саме тут розгорталася драматична історія кохання старого Івана Мазепи та його 16-річної хрещениці Мотрі Кочубей. Батьки категорично відмовилися видавати дочку за кума. Сімейний скандал вилився в доноси Кочубея на Мазепу, докотився до Москви і трагічно завершився стратою судді за наклеп.
Російська пропаганда згодом представила Кочубея мучеником, загиблим за правду, завдяки чому його будинок не чіпали навіть у радянські часи. У 1975 році тут відкрили перший музей, який став основою Національного історико-культурного заповідника Гетьманська столиця. Але присвячений він був, звичайно, не козаччині, а ... бджільництву. Оскільки саме в цих краях жив і працював винахідник сучасного бджолиного вулика Петро Прокопович.
Домашній палац
«Про Мазепу в нас тоді знали одиниці, – згадує корінна батуринчанка Наталя Реброва. – Але ось пам'ять про останнього українського гетьмана Кирила Розумовського була завжди. Його фантастичний палац привертав до себе загальну увагу. А батуринцями він сприймався як щось своє, рідне. Навколо нього можна було садити картоплю, випасати корів, зустрічатися на його ступенях, сидіти ввечері біля багаття. Він був домашнім».
Наталя з дитинства пам'ятає палац Розумовського в руїнах. Таким він був майже завжди. Коли імператриця Єлизавета Петрівна, яка перебувала в таємному шлюбі з простим козаком Олексієм Розумовським, призначила його брата Кирила гетьманом України і дозволила йому відродити гетьманську столицю в Батурині, той взявся за справу з усією серйозністю.
Запросив модного італійського архітектора Антоніо Ринальді. На основі його проекту шотландський архітектор Чарльз Камерон у 1803 році звів дивовижний палац з двома флігелями і регулярним парком. Але пожити в ньому гетьману не вдалося – він помер у рік завершення будівництва.
Його син Андрій Кирилович, відомий дипломат і меценат, володів садибою протягом наступних 33 років, але достатніх коштів на утримання виділити не міг. Згодом будинок відійшов до військового відомства, у ньому сталася пожежа – з того часу і почався тривалий період розрухи і млявих спроб реставрації.
Усе змінилося на початку 2000-х, коли Віктор Ющенко, тоді ще прем'єр-міністр, вперше побував у Батурині. Багато городян переконані, що нинішнім процвітанням містечка зобов'язані особисто йому.
«Відновлення батуринського палацу було нашою мрією, – каже Реброва, яка на той час, закінчивши Чернігівський педуніверситет, уже очолювала створений у 1993 році НІКЗ Гетьманська столиця. – У тому, що його відреставрують, сумнівів не було. Але ніхто й уявити не міг, що це станеться так швидко, і що зусиллями археологів відкриється такий глибокий пласт історії Гетьманщини».
Фото Андрія Тичини
Палацу Розумовського повернули колишню розкіш і велич
«У 2004-му ми були в глибокій опозиції, – нагадує колишній соратник Ющенка Вадим Шкурин, який координував проект першого меморіалу на місці Батуринської фортеці. – Пам'ятний хрест з розп'яттям роботи художника-монументаліста Анатолія Гайдамаки ставили за рахунок позабюджетних меценатських коштів. Ціла історія була, як шукали для нього 11-метрову гранітну брилу, як транспортували. Вдалося тільки з божою поміччю – сам тепер дивуюся. З цього і почалося відродження Батурина».
Наймасштабніші роботи за урядовою програмою збереження пам'яток гетьманського заповідника були проведені в роки президентства Ющенка. Будували усім світом. У переліку меценатів представлена майже вся верхівка списку українських олігархів: Сергій Тарута, Рінат Ахметов, Віктор Пінчук, Вадим Новинський.
Віце-прем'єр-міністр В'ячеслав Кириленко, який займав цю саму посаду у 2005-2006 роках і безпосередньо займався проектом реконструкції, оцінює співвідношення приватного і державного фінансування приблизно як 70:30. Про методи отримання меценатських коштів зараз він говорить з усмішкою:
«Були такі спеціальні виїзди – президент возив багатих людей у Батурин на автобусі, щоб переконати їх вкластися в цей проект, – згадує Кириленко. – Був створений спеціальний благодійний фонд, і кожен з них фінансував якийсь об'єкт заповідника. Не бездоганний підхід, кон'юнктурний з політичної точки зору. Але на тому етапі це спрацювало».
Фото Андрія Тичини
У музеї детально відтворюють обстановку колишніх епох
Проект був надзвичайно широкомасштабним. Треба було відновлювати не тільки втрачені інтер'єри палацу XVIII-XIX століть, а й всі фасади, перекриття, колони. У процесі з'явилася ідея реконструювати козацьку фортецю і відбудувати заново втрачену Покровську церкву – сповідальню Мазепи.
Але і це було лише верхівкою айсберга, наголошує віце-прем'єр. Скромне селище Батурин тоді отримало статус міста. Крім роботи над безліччю об'єктів заповідника, треба було асфальтувати вулиці, проводити освітлення та інші комунікації, повністю реконструювати міжнародну трасу М-02 Кіпті – Бачівськ. Безпрецедентний історико-культурний проект за всю новітню історію України.
«Це ж зруйнована столиця колись квітучої України, яка тоді семимильними кроками йшла до незалежності! – пояснює Кириленко значення проекту. – За Мазепи зростав добробут народу, зростала військова міць, йшли масштабні будівництва, процвітали мистецтва. І все це завершилося найтрагічнішим чином. Повне під корінь знищення старих, малих, немічних – всього населення столиці, та ще й завдяки зраді. Ця рана залишалася незагоєною століттями. Без відновлення Батурина в України не могло бути виразного майбутнього».
Головний символ
Напередодні 18-річчя незалежності України білосніжні двері під портиком колонади іонічного ордена вперше відчинилися перед президентом Віктором Ющенком. Перші відвідувачі ступили на візерунчастий паркет з цінних порід деревини, пройшли уздовж галереї портретів українських гетьманів, піднялися на другий поверх повз скульптуру Мельпомени, захопилися декором Античного залу з величезним бенкетним столом.
Хоча справжнього антикваріату в інтер'єрах небагато, стилізація майже бездоганна. Згодом Ющенко називав переродження гетьманської столиці одним з головних своїх досягнень на посту президента.
«Батурин ідеально вписався в його концепцію відродження історичної пам'яті українців, – переконана директор заповідника Наталя Реброва. – І це не просто меморіал. Ми намагаємося вдихнути в нього життя. Постійно проводимо історичні та мистецькі акції всеукраїнського масштабу: Різдво, Козацьке свято, Фестиваль кобзарів ... У цьому році проведемо п'ятий фестиваль-конкурс ім. Андрія Кириловича Розумовського. Мало хто знає, що сам Бетховен з ним товаришував, присвятив йому П'яту симфонію. У Відні один з проспектів названий його ім'ям. А в Україні – лише наш фестиваль».
У заповіднику розраховують на швидке скасування урядової постанови № 65 про обмеження бюджетних витрат, що дозволить направити нові капіталовкладення на добудову об'єктів ансамблю палацу Розумовських – двох флігелів, де планують відкрити готель з рестораном.
Втім, завдяки невичерпному туристичного потоку (тільки за минулий рік в місті побувало 170 тис. відвідувачів за населення 2.486 осіб), Батурин і так обростає інфраструктурою відпочинку і розваг. Смачно пообідати і комфортно переночувати можна, наприклад, у комплексі відпочинку Берег на річці або в історико-культурному центрі Вітрила Маклая. У сезон їхні послуги користуються попитом, адже заповідник Гетьманська столиця включає понад 30 об'єктів історичної та культурної спадщини – за день обійти все дуже складно.
Найсвятішим місцем горлівський історик Віталій Мамалага вважає Воскресенську церкву поблизу Цитаделі – усипальницю останнього гетьмана Кирила Розумовського. Для нього, українського патріота з Донбасу, це можна порівняти з Будинком інвалідів у Парижі, де похований Наполеон, краківським Вавелем, де покояться польські королі, або Архангельським собором у Московському Кремлі, у якому ховали російських царів.
Але свої екскурсії Віталій все-таки завершує біля пам'ятника п'яти гетьманам. Восени скульптурна композиція, нарешті, отримала завершений вигляд – тепер її вінчає застигла в польоті фігура Богородиці, що прикриває представницьку групу своїм захисним омофором.
«Багато хто дивиться на гетьманів і не помічають покрову над ними, – зазначає горловчанин, який знайшов у Батурині новий дім. – А для мене Богородиця – найголовніший символ. Вічна покровителька України і наших гетьманів, як частини її персоніфікованої історії».
Національний історико-культурний заповідник Гетьманська столиця
Адреса: м Батурин, вул. Гетьманська, 74
Тел .: +38 (04635) 4-80-08
GPS: 51 ° 20'33.7 '' N 32 ° 53'13.9 '' E
Режим роботи: 9:00-18:00
Вартість вхідних квитків у музеї: 10 грн
Вартість окремих екскурсій: 100-200 грн
Комплексна екскурсія: 500 грн
___________________________
Історико-культурний центр Вітрила Маклая
Адреса: м Батурин, вул. Кооперативна, 5
Тел .: +38 (093) 674-25-45
GPS: 51 ° 20'35.9 '' N 32 ° 52'44.6 '' E
Режим роботи: 10:00-17:00, вих. – пн.
Вартість екскурсії: 10 грн/чол.
***
Цей матеріал опубліковано в №8 журналу Корреспондент від 4 березня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.