Легалізація проституції сьогодні все частіше обговорюється політиками, проте суспільство до неї не готове.
Зазвичай ми починаємо помічати тему секс-туризму, коли гості країни видають необережний фідбек, наприклад, у вигляді питання: «Як яскраво одягнені дівчата на ваших вулицях. Це вони завжди так? …», пише Марфа Скорик, старший науковий співробітник Київського інституту гендерних досліджень, у колонці, опублікованій у №11 журналу Корреспондент від 25 березня 2016 року.
А взагалі, це вже стало звичним фоном нашого життя, який час від часу лише доповнюють своїми репліками політики. «... І коли почнеться тепло і в містах українських почнуть роздягатися жінки – побачите таку красу, це дуже чудово!» – якось видав екс-президент Віктор Янукович у Давосі, зірвавши оплески залу.
Однак в останні два роки ситуація перестає бути нудною. Питання про статус проституції в Україні ставляться все голосніше. Українські депутати виступають з «пробними» законопроектами на цю тему, тестуючи громадську думку. Все це відбувається на міжнародній хвилі кампаній за легалізацію проституції.
У серпні 2015-го їм дала відмашку міжнародна організація Amnesty international, яка позиціонує себе як правозахисна. Вона закликала легітимізувати проституцію по всьому світу.
Експерти з профільних питань з міжнародної Коаліції проти торгівлі жінками відразу засудили цю пропозицію. Вони повідомляли, що фактично декриміналізація секс-роботи заохочує торгівлю жінками і не сприяє поліпшенню рівня життя і самопочуття секс-робітниць, хоча саме ці цілі були заявлені кампанією з легалізації.
Вихід проституції з тіні сприятиме торгівлі людьми та поганому поводженню із секс-працівниками, йдеться у відкритому листі Коаліції. Його серед інших підтримали і підписали голлівудські зірки Енн Хетеуей, Меріл Стріп і Кейт Уїнслет.
Була реакція і в Україні. Про підтримку легалізації секс-послуг заявили народний депутат, член групи Депутатський контроль Михайло Гаврилюк, представник фракції Блок Петра Порошенка Юрій Луценко.
У вересні ВР зареєструвала відповідний законопроект Андрія Немировського, який балотувався від Самопомочі. За ідею висловилися й інші політики. Депутат ВР минулого скликання Олег Новіков висловлював думку, що необхідно видавати патенти на заняття секс-бізнесом, оскільки боротися з проституцією неможливо.
Напередодні Євро-2012 тоді політик і нинішній мер Києва Віталій Кличко пропонував узаконити проституцію в рамках міжнародної інтеграції України.
Його підтримали представники силового блоку – глава управління МВС Києва Олександр Терещук, екс-керівник управління внутрішньої безпеки Михайло Притула і деякі інші. Першим пропонував узяти проституцію в рамки закону ще у 2006 році також силовик – тодішній глава київської міліції Віталій Ярема.
Але ось що цікаво. Ми не спостерігаємо і не чуємо протилежної точки зору – в українських медіа ми практично не бачимо думок проти легалізації проституції. Зате маємо безліч публікацій, виступів та ініціатив «за».
Звичайно, потрібно уважно поставитися до аргументів першої сторони: легалізація принесе доходи до бюджету, допоможе секс-працівницям отримати повноцінну медичну і соціальну допомогу, убезпечить клієнтів і так далі.
Однак проблема в тому, що, як і будь-яка інша кампанія, яку проштовхують силою, всупереч громадській думці, ця так само не має за собою ні статистики, ні оцінки соціальних наслідків. Та й навіщо? І так зійде.
Проблема в тому, що ми занадто мало знаємо про проституцію в Україні – саме тому так складно говорити, як з нею впоратися
Як на мене, проблема в тому, що ми занадто мало знаємо про проституцію в Україні – саме тому так складно говорити, як з нею впоратися. Секс-послуги – лише частина великого бізнесу, і як би не хотілося зрегулювати участь у ринку окремих професіоналок, на практиці вони завжди будуть втягнуті в комерційні мережі, будуть складовою великого ринку інтиму.
Ми не знаємо, наскільки проституція поширена в країні. На час проведення Євро-2012 міліція повідомляла про 4.156 жриць кохання, а за перший квартал 2012 року їх виявлено 965.
За даними КМІС, тільки в Києві під час Євро-2012 експерти зафіксували близько 50 тис. повій – удвічі більше, ніж у Голландії, де проституція легальна
З цими даними аж надто контрастують цифри міжнародних дослідницьких організацій. За даними КМІС, тільки в Києві під час Євро-2012 експерти зафіксували близько 50 тис. повій – удвічі більше, ніж у Голландії, де проституція легальна. Причому кожна шоста з них була неповнолітньою.
Ще раніше, у 2009 році, за даними Міжнародної організації міграції, саме українки становили близько чверті повій у країнах Західної Європи. Про безперервний трафік з України пороку на експорт писала Times.
Знову-таки, завдяки опитуваннями КМІС, ми маємо приблизний соціальний портрет секс-працівниці. З опитаних респонденток 56% не працюють і не вчаться, 31% мають роботу (з них 12% працюють на постійній основі, а у 19% – випадкові заробітки). 8% опитаних – студентки вузів, 3% – технікумів, 2% – учениці ПТУ, 0,3% – учениці шкіл.
Згідно з дослідженням, зробленим у 2013 році аналітичним центром Соціоконсалтинг на замовлення Міжнародного альянсу з ВІЛ/СНІД, приблизно описаний «життєвий світ» секс-робітниць, моделі поведінки та шляхи їх залучення у злочинний бізнес.
Однак цього вкрай замало для того, щоб розмова про легалізацію вийшло за рамки «хотінь» окремих політиків – лобістів теми. Відсутність соціальної оцінки наслідків законодавчих ініціатив обов'язково позначиться на інших групах нашого суспільства.
***
Цей матеріал опублікований в №11 журналу Корреспондент від 25 березня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.