Над спорудженням Арки, яка в листопаді накриє четвертий аварійний енергоблок ЧАЕС, працює міжнародна команда.
Олександр Кушнір – керівник монтажно-висотних робіт на Арці Чорнобильської атомної електростанції – роздає вказівки майже зі 100-метрової висоти західної стіни. Знизу Кушніра навіть складно відшукати поглядом серед розсипу рухливих помаранчевих масок і білих комбінезонів, пише Ксенія Цивірко у №16 журналу Корреспондент від 22 квітня 2016 року.
Це найбільша у світі така конструкція, що, переміщаючись на гігантських рейках із системою домкратів, наглухо закриє собою аварійний енергоблок.
Захисний купол важить 31 тис. т, що рівносильно майже трьом Ейфелевим вежам, а його площа дорівнює 12 футбольним полям.
Фото Дмитра Ніконорова
На об'єкті суворо дотримуються санітарних норм
«Моя бригада зараз займається так званим технологічним торцем, – намагається прокричати Корреспонденту Кушнір через щільну маску респіратора, без яких тут не працюють. – За допомогою арматури, бетону, інших металоконструкцій ми зістикуємо внутрішні приміщення, якби зробимо стіну зсередини».
На ці торці із західного та східного боків у кінці року опустять масивну захисну багатошарову арку, яка в разі обвалення старого саркофага повинна буде вберегти світ від нової ядерної катастрофи.
Після того як укриття буде встановлене, працівники станції мають демонтувати нестабільні конструкції енергоблоку. Поки радіаційні відходи і паливовмісні матеріали все ще поховані разом з руїнами реактора, об'єкт залишається небезпечним.
У вчених усього світу є 100 років – такий термін гарантії на арку, – протягом яких вони мають знайти оптимальний спосіб вилучення смертоносних сполук. А поки що первинне завдання ізолювати енергоблок лежить на 1,5 тис. співробітників станції, які працюють у цілодобовому режимі.
Персонал ЧАЕС проходить ретельний відбір медиками та співробітниками СБУ: станція – особливий об'єкт, забезпечений численними санпропускниками.
Фото Дмитра Ніконорова
На станцію працівників підвозить електричка, вхід у яку суворо за перепустками
Шлях від центральної прохідної до безпосереднього місця роботи може розтягнутися на довгі три години.
У суєті робочого процесу ніхто не вислизне від пильного ока інспекторів з охорони праці та дозиметристів. Тих, хто отримав опромінення вище норми, відразу відправляють додому – і надовго.
Проект нового безпечного конфайнменту (НБК), як тут називають укриття від радіації, створений 15 років тому. У 2007-му почалося його зведення французьким консорціумом Novarka, яке має бути закінчено до листопада.
«Для України гроші на реалізацію цього проекту є абсолютно непідйомними, – розповідає Антон Усов, старший радник Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР) в країнах Східної Європи і Кавказу. – Тоді була зібрана Асамблея донорів з близько 60 країн, які стали допомагати Україні».
Асамблея донорів створила Чорнобильський фонд Укриття, з якого на здійснення проекту вже витрачено 935 млн євро.
Арка дружби народів
Рівно о 10:30 біля прохідної адміністративного корпусу з автобуса квапливо виходять співробітники ЧАЕС, які поспішають на робочі місця. Серед них майстер будівельних робіт Віктор Русаков, який нещодавно заступив на свою 15-денну вахту.
Він, як і більшість працівників, півмісяця проводить у гуртожитку Чорнобиля і півмісяця – вдома, у відновній відпустці.
Поки в рідному Фастові Русакова чекають діти і внуки, він у пильній напівтемряві зруйнованих приміщень четвертого енергоблоку виконує важливу для всіх жителів Європи місію.
«Тут я почав працювати у 2012 році простим монтажником, але я люблю свою роботу, тому мене скоро підвищили, – скоромовкою випалює Русаков, – і тепер у мене є своя бригада з 15 осіб».
Його приглушений захисною маскою голос губиться серед загального гуркоту машин і шуму інструментів. Він веде Корреспондент через великий отвір у стіні Арки, завішений вицвілим брезентом.
Всередині працює бригада Русакова. Її завдання – виламати старі перекриття, а потім звести нову залізобетонну стіну майже триметрової товщини, на яку ляже арка.
Спустившись у траншею, люди і сплітають скелет арматури, яку скоро заллють порцією бетону. Над старим саркофагом рівень випромінювання не дуже високий, тому робочий день у бригади триває в середньому 3-4 години.
Однак є місця, де працівники отримують денну дозу у 2,5 мікрозіверта за лічені хвилини роботи поблизу реактора або опромінених елементів енергоблоку.
«Взимку 2013 року я працював на вентиляційній трубі – займався фарбуванням. Так там за 15 хвилин ми набирали свою дозу, – згадує Русаков. – А там нагорі ще такий сильний вітер, що він прямо здував свіжу фарбу [подовжуючи час робіт і посилюючи опромінення частинками пилу, що летять з енергоблоку]».
Найнебезпечніша робота – в машинному залі енергоблока. Після п'ятихвилинної метушні з яким-небудь агрегатом співробітник повинен негайно залишити це місце, про що попереджає дзвінкий писк чорного дозиметра на грудях.
Людина в клейончастому комбінезоні вже звично спокійно залишає місце роботи за сигналом «дозика». На найнебезпечніших ділянках працюють українці, хоча у складі персоналу станції працюють близько 200 іноземців з 27 країн.
За словами Кушніра, співробітники ЧАЕС – одна велика сім'я. Американці, які займаються тут охороною праці, із задоволенням спілкуються з українськими робітниками, навіть без перекладача.
«Можна чудово розуміти один одного, навіть розмовляючи різними мовами, – каже майстер. – Якщо хтось думає, що тут вавилонська вежа, ми доводимо протилежне».
За спостереженнями Кушніра, майже половина співвітчизників, які працюють над зведенням Арки, приїхали з окупованого Донбасу. З житлом і роботою у них туго – пояснює вибір ними настільки небезпечної роботи Кушнір.
Зарплата тут коливається від 8 до 12 тис. грн. Але коли потрапляєш сюди, то розумієш, що в цих умовах це трохи не ті гроші. Але молоді хлопці сюди їдуть від безвиході
«Зарплата тут коливається від 8 до 12 тис. грн., – продовжує він. – Але коли потрапляєш сюди, то розумієш, що в цих умовах це трохи не ті гроші [які відповідають настільки ризикованій праці]. Але молоді хлопці сюди їдуть від безвиході, багатьом заради грошей уже не шкода свого здоров'я».
Український співробітник Novarka, який попросив не називати його ім'я і прізвище, оскільки він насилу влаштувався в цю компанію, згоден з тим, що українські робітники на станції заслуговують більшого.
За його словами, французи дуже вимогливі до виконання робіт, але й зарплату платять без затримок, на відміну від багатьох вітчизняних роботодавців.
«Французи вважають: ми тут господарі, ми тут царі, – розповідає співробітник Novarka. – Часто чорним по білому написано, що роботу треба виконувати таким способом, а вони вимагають навпаки. А спробуєш пручатися – так тебе відразу ж звільнять».
Найчастіше начальство вимагає виконання завдань, які в документах не були обумовлені або просить прискорити терміни, зазначені в проекті.
Французька компанія нараховує в середньому 800 євро зарплати українському персоналу, але реально співробітники отримують максимум $ 300
Однак, як дізнався вищезгаданий співробітник від свого друга-сисадміна, який має доступ до файлів бухгалтерії, французька компанія нараховує в середньому 800 євро зарплати українському персоналу, але реально співробітники отримують максимум $ 300.
Подібні скарги Корреспондент знайшов на сайті відгуків про роботодавців Про роботу. У них є посилання на український Єдиний реєстр судових рішень, де містяться матеріали за позовами окремих співробітників до консорціуму.
Так один з позивачів, громадянин України, висував претензії, що за період із серпня 2008 року по грудень 2010-го він отримав в п'ять разів менше, ніж передбачалося – $ 39 тис. замість $ 197 тис., приклавши як документ ділове листування компанії.
Фото Дмитра Ніконорова
Працівники не надто задоволені рівнем оплати за роботу в дуже небезпечних умовах
Втім, позов не був задоволений, оскільки був поданий лише у 2012-му – після закінчення терміну позовної давності. Крім того, за словами Надії Шевченко, асистента проект-менеджера Novarka, суд не визнав справжність наданих позивачем відомостей.
Керівництво компанії не коментуватиме озвучену різницю декларованих і реально виплачуваних зарплат, сказала Шевченко Корреспонденту, а також наголосила, що суд в даному випадку прийняв рішення на користь роботодавця.
«Незважаючи ні на що, всі міцно і покірно тримаються за свої місця, оскільки зараз браку робочої сили немає і будь-який охочий зможе зайняти твою вакансію», – розповідає співробітник Novarka.
Проте в їхній роботі є і плюси, зазначають співробітники компанії: дружний колектив, гарне харчування в їдальні, службовий транспорт. Мешканці робочих гуртожитків запевняють, що живуть у європейських умовах – у просторих кімнатах з ремонтом, які до того ж регулярно прибирає службовий персонал.
Сто років тому вперед
Сьогодні всі сили ЧАЕС кинуті на те, щоб до кінця листопада за допомогою 116 спеціальних домкратів насунути конфайнмент на негерметичний, пошкоджений часом старий саркофаг.
Багатошарова обшивка арки зі складною системою вентиляції «поховає» під собою джерело випромінювання на довгі 100 років, оберігаючи від контрасту температур і ураганів. Укриття витримає перепад від -43 до +45 ° С і торнадо 3-го класу швидкістю 70-93 м/с.
Навколишній світ буде ізольований від радіації навіть у випадку обвалення внутрішніх конструкцій енергоблоку, які, як відомо, відразу після аварії заливали бетоном з вертольотів.
Тепер ця наспіх споруджена «гробниця» через свій вік буквально розсипається на очах, втрачаючи герметичність.
Україна самотужки ніколи не змогла б потягнути такий об'єкт
Після встановлення арки в робоче положення можна буде приступити до головної мети проекту – демонтувати нестабільні частини енергоблоку та витягти радіаційні відходи і паливовмісні матеріали.
Хоча перспективи цього найважливішого етапу сьогодні туманні, зазначає Анатолій Носовський, заступник директора з наукових питань Державного науково-технічного центру з ядерної та радіаційної безпеки.
Невідомо, чи буде ЄБРР фінансувати демонтаж енергоблоку, а також хто і як буде експлуатувати конфайнмент.
«У жодному разі не можна допустити, щоб повісили амбарний замок і забули про нього на 100 років, – наголошує він. – В Укритті [першому неякісно зробленому саркофазі станції] знаходяться спечені лавоподібні паливовмісні матеріали, наспіх залиті бетоном. Ніхто у світі ще не знає, як поводитися з цим паливом. Навіть японці після Фукусіми спостерігають за нашим досвідом».
Зараз існують два сценарії майбутнього Арки: відразу після її встановлення почати витягувати радіоактивні відходи, або ж заморозити проект на 100 років, чекаючи появи нових технологій і зниження радіаційного фону.
Фото Дмитра Ніконорова
Після встановлення Арки на ЧАЕС ще буде багато роботи
Олексій Пасюк, експерт Національного екологічного центру України, вважає, що чекати не можна. За його словами, безпечніше там не стане, а надія на появу принципово нових технологій щодо радіації невелика.
«Світова спільнота постійно обіцяє, що через 10 років станеться прорив в атомній промисловості, але насправді все як і раніше, – пояснює Пасюк. – Атомна енергетика залишається без [принципових науково-технічних] змін уже 60 років».
Якщо якомога скоріше не розібрати нестабільні конструкції під Аркою, час остаточно зруйнує енергоблок, і витягувати радіоактивні відходи можна буде тільки за допомогою роботизованої техніки, стійкої до радіації, але такі роботи ще не створені, наголошують експерти.
Однак сьогодні Арка оснащена двома кранами, керованими людьми з безпечного технологічного центру, розташованого біля західної стіни. І поки що крани можуть виконати монтажні роботи і без безпосередньої участі тонкої електроніки, нестійкої перед опроміненням.
Не всі навіть прості електронні механізми «дружать» з радіацією, нагадують фахівці. Костянтин Лічкун, інженер з охорони праці Укренергомонтаж, одного з підрядників Арки, розповідає, що за 15 років своєї роботи йому довелося змінити близько десятка мобільних телефонів – усі вони раптово відмовлялися працювати.
Фото Дмитра Ніконорова
Випромінювання на станції не скрізь однакове, але є зони, де можна працювати лише кілька хвилин
«В минулому році ми запускали дрон на 5-7 м над машинним залом, там було випромінювання у 7 рентген. Апарат злетів, завис у повітрі, а потім упав зі швидкістю – ви тільки уявіть – 110 км/год!» – згадує Лічкун.
Державне агентство з управління зоною відчуження дає оптимістичні прогнози. Фахівці обіцяють перетворити територію навколо ЧАЕС в екологічну зону, а Міністерство екології – мало не створити тут біосферний заповідник.
Незважаючи на поширені серед робітників чутки, що після наїзду арки всіх розпустять по домівках, чиновники переконують, що за цим, так чи інакше, буде демонтаж.
Русаков сподівається, що після встановлення укриття залишиться ще дуже багато роботи, за яку він з радістю візьметься.
«Навіть не враховуючи демонтажу, тут треба буде багато чого закінчити, – передбачає він. – Ось уявіть: ви спорудили будинок, поставили дах, але ж під ним теж доведеться щось закладати».
***
Цей матеріал опубліковано в №16 журналу Корреспондент від 22 квітня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.