Щоб Успенський собор Києво-Печерської лаври відродився з руїн, архітектори чверть століття оббивали пороги міністерств і відомств.
Як відновлювали храм, Корреспонденту розповів заслужений будівельник України Анатолій Антонюк, пише Ольга Замірчук у №16-17 видання від 29 квітня 2016 року.
Одного разу Києво-Печерську лавру відвідали президент Росії Володимир Путін і тодішній президент України Леонід Кучма. Коли Кучма показував Путіну Успенський собор, то з гордістю сказав, що під час реконструкції на внутрішнє оздоблення храму витратили сотні кубів дерева. «Що ж ви тоді борги за газ не віддаєте?» –запитав Путін свого колегу, і обидва вони розсміялися.
Цю історію любить розповідати заслужений будівельник України Анатолій Антонюк. Починаючи з 1980-х, він з групою архітекторів, істориків і громадських діячів оббивав пороги кабінетів усіх можливих чиновників з проханням дати дозвіл на відновлення головного соборного храму Києво-Печерської лаври. Успенський собор підірвали ще під час Другої світової, і колись величний храм перетворився на руїни. Лише через 20 років з моменту початку великих переговорів про його долю собор вдалося відродити.
Боротьба за реконструкцію
Успенський собор кілька століть був для православних легендарною святинею. За переказами, його побудували у другій половині XI століття, після того як після молитви засновника Лаври ченця Антонія з неба зійшов вогонь. Він спалив на одному зі схилів всі дерева і кущі, щоб з'явилася рівний майданчик для будівництва храму.
Архітекторами Успенського собору стали 12 грецьких майстрів. Згідно з легендою, сама Богородиця з'явилася до них з проханням звести храм. Вона дала зодчим золото на будівництво, мощі семи святих, нерукотворну ікону і показала на небі обриси храму. Саме тому про церкву говорили «небесам подібна» і вважали її земним прихистком Богородиці.
Успенський собор до руйнування. Фото 1911 року
Успенський собор був усипальницею київських князів. На території храму було до 300 поховань відомих історичних і церковних діячів. Наприклад, в Успенському упокоївся засновник Києво-Могилянської академії Петро Могила. Сюди ж було перенесено мощі Феодосія Печерського з дальніх печер, але після руйнування собору під час монголо-татарського набігу у 1240 році вони не збереглися.
Дискусія про те, хто саме підірвав храм під час Другої світової, не припиняється досі.
«Кожного разу, коли мені розповідають, що це зробили німці, то я, як інженер і колишній сапер, відповідаю, що це повна нісенітниця, –каже Антонюк. –Тому що німці не такі ідіоти, щоб ховати вибухівку під землю, у той час як вони могли підірвати в десять разів менше тротилу, підклавши її під кожну стіну, – пілони б впали, і все завалилося б усередину. Насправді вибухівку ховали в підземній частині. Тому висновки робіть самі».
Після вибуху з усіх прибудов Успенського собору залишилася тільки одна – боковий вівтар Іоанна Богослова. За словами Антонюка, збережена частина теж була сильно пошкоджена, але культурних діячів післявоєнних часів це мало хвилювало – руїни собору просто підперли штирями.
«Були дуже великі тріщини, собор буквально дихав на ладан. Конструкція могла впасти в будь-який момент. Відразу після війни були проведені першочергові протиаварійні роботи: руїни абияк підперли металевими стійками, взяли в обойми, зробили якусь підлогу, і далі все так і стояло», – пояснює інженер.
Фото Дмитра Ніконорова
Перед собором збережено фрагмент кладки ХІ ст.
У 1980-х, коли нарешті взялися за відновлення головного храму Києво-Печерської лаври, знайшлося чимало киян, які виступали проти реконструкції. Люди, які застали собор в уже зруйнованому вигляді, вважали, що це історичний пам'ятник, який краще виглядатиме, якщо його залишити у вигляді автентичних руїн.
Другий табір супротивників реконструкції, як розповідає Антонюк, посилався на те, що відновлення храму може вплинути на весь комплекс Києво-Печерської лаври. Мовляв, якщо почати роботи, то можуть постраждати інші споруди святині.
«У 80-х, коли обговорювалося питання реконструкції собору, Україна ще не могла приймати самостійні рішення, і ми з великою делегацією колег їздили в Москву, щоб отримати дозвіл від Міністерства культури СРСР», – згадує архітектор.
Відновлення Успенського собору стало справою всього життя заслуженого будівельника України. Однак основна частина боротьби за храм йшла навіть не під час проведення самих робіт, а ще до того – поки домовлялися про сам дозвіл на реконструкцію.
«Ми довго боролися, але спроби наші були марними. Завжди знаходилися люди, які вважали, що не потрібно нічого відновлювати. Дозвіл вдалося отримати, тільки коли президентом став Кучма – він видав указ про відновлення Успенського та Михайлівського золотоверхого соборів [9 грудня 1995 року], і ми почали роботи», – продовжує Антонюк.
Важливим критерієм для відновлення будь-якого храму є збереження документації, за якою можна було б провести реконструкцію. І в цьому плані в Успенського собору були певні проблеми.
Фото Дмитра Ніконорова
Всередині собору розташований давній приділ, схожий на церкву
«У нас був план фундаментів, але документів, що дозволяли б визначити висоту храму і його пропорції, нам не вистачало. Тоді нам допоміг Київський університет імені Тараса Шевченка, чия кафедра геодезії десь у 1985 році провела стереофотографометрію, тобто порівняла довоєнні фотографії, на яких були до того часу збережені будівлі, із сучасним видом комплексу Києво-Печерської лаври», – каже архітектор.
За міжнародними канонами реставрації були потрібні також свідчення людей, які застали храм до руйнувань. Зараз ветеранів тієї війни в Києві можна буквально перерахувати на пальцях. Але у 80-ті, коли піднімалося питання відновлення, людей, які пам'ятали Успенський собор ще до підриву, було достатньо. Тоді ветерани підтримали інженерів і виступили з вимогою якомога швидше відновити храм.
«Ще одним аргументом на нашу користь було те, що Успенський собор – це центральна домінанта ансамблю Києво-Печерської лаври. І руйнування храму фактично руйнує весь комплекс святині», –наголошує Антонюк.
Православний канон
На думку інженера, фінальним акордом у будь-який реставрації є визначення віку пам'ятки архітектури. І тут мова зовсім не про те, коли він був побудований, – потрібно визначити, за станом на який період його відновлювати.
«Кожен храм живе своїм життям, як і людина – маленька, юнак, доросла, – пояснює інженер. – І треба сказати, ви хочете його бачити юнаком, дорослою людиною або вже дідусем».
Архітектори довго думали про це і в підсумку вирішили відновлювати собор на період XVIII століття. «Нам багато чого було відомо про те, як Успенський собор виглядав у той час», –коментує Антонюк.
Нинішній Успенський собор, освячений влітку 2000 року, – це приклад розквіту українського бароко. Зовні семиголовий храм виблискує позолоченими куполами, а всередині зберігає одну зі своїх автентичних прибудов – створюється враження, ніби всередині собору є ще одна церква.
Фото Дмитра Ніконорова
Дерев'яний з позолотою іконостас дуже вишуканий
За словами начальника відділу головного архітектора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Олександра Романченка, Успенський собор поєднує в собі два стилістичних напрямки. Перше ядро храму, заховане за надбудовою, давньоруське. А те, що видно зовні, – вже і є приклад українського бароко.
«Успенський собор – це чинний православний чоловічий монастир. Одна з головних відмінностей цього храму в тому, що він завжди був православним – у Києво-Печерській лаврі, за винятком часів Радянського Союзу, православний канон ніколи не переривався. Успенський собор також унікальний як архітектурний витвір, тому що в період бароко, на відміну від класицизму, не було прийнято будувати святині під копірку – кожна церква була унікальним витвором мистецтва», –каже Романченко.
Перед собором під навісом є фрагмент стіни святині XI століття. Він вражає своєю товщиною, а також незвичайним стилем кладки: тут є кладки утопленого ряду (через ряд цегла заглиблювалася всередину, а проміжки заповнювалися цементним розчином) і змішаного ряду (чергування цегли і каменю).
У храмі розташовані неймовірної краси іконостаси – ті самі, на які витратили дуже багато кубів деревини. У східній його частині встановлений іконостас довжиною 25 метрів і висотою 22,5 метра – його вирізали полтавські майстри.
В Успенському зібрано близько 70 ікон, які писалися львівськими художниками, серед яких був і син Ніни Матвієнко. На прикрасу ікон собору пішло 5,5 кілограмів сусального золота.
Успенський собор Києво-Печерської лаври
Адреса: Київ, вул. Лаврська, 9
GPS: 50 ° 26'06.7 "N 30 ° 33'26.4" E
Web: lavra.ua, kplavra.kiev.ua
***
Цей матеріал опубліковано в №16-17 журналу Корреспондент від 29 квітня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.