Спокійну старість українцям не можуть гарантувати ні в дешевих державних будинках для літніх людей, ні в дорогих, але приватних.
За таких умов найкраще живеться структурам, які обіцяють людям похилого віку турботу і догляд в обмін на посмертні квадратні метри, пише Марина Савченкоу №21 журналу Корреспондент від 3 червня 2016 року.
Пожежа, у якій загинули 17 жителів приватного будинку для літніх людей Рідне вогнище (с. Літочки, Київська обл.), оголила масштабну соціальну проблему. Держінтернати для літніх людей через мізерне фінансування не можуть забезпечити людям похилого віку гідний догляд та лікування, а приватні, виставляючи чималі ціни на утримання, не гарантують елементарних норм безпеки.
«Так, у нас немає грошей, але у них немає душі», – коротко описує відмінності між державними та приватними притулками директор Коростенського геріатричного пансіонату для ветеранів війни та праці Яків Шишук.
Різниця в ціні – приголомшлива. Наприклад, на оплату ліків для одного пацієнта державного будинку літніх людей бюджет виділяє 2,3-2,5 грн на день. А гроші, які вираховуються з пенсії постояльців [в середньому 75% пенсії, приблизно 800 грн на місяць], йдуть на оплату комунальних послуг та зарплату співробітників. У приватних центрах ціни стартують від 4.000 грн за людину і можуть сягати 15.000 грн. Але якщо помістити літнього родича в гідний держінтернат часто неможливо через брак місць (до того ж за законом проживати там мають право лише самотні люди похилого віку, а ті, у кого є діти, можуть оселитися або за спеціальним договором, або давши хабар керівництву), то у приватних центрах раді всім.
Цей ринок стрімко розвивається, але конкуренції, а разом з нею і культури догляду за літніми людьми в Україні, як і раніше, немає ні в державних, ні в приватних центрах
«Цей ринок стрімко розвивається, але конкуренції, а разом з нею і культури догляду за літніми людьми в Україні, як і раніше, немає ні в державних, ні в приватних центрах», – констатують у Департаменті з питань національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого ВР з прав людини.
Зараз в країні 96 будинків – інтернатів та пансіонатів для літніх людей і понад 300 стаціонарних відділень системи соцзахисту. У них проживають 22 тис. постояльців.
«Умови, як і ставлення персоналу до них, – дуже різні, – розповідають представники омбудсмена. – Нещодавно ми відвідували територіальний центр соціального забезпечення в Тетієві (Київська обл.) і побачили там старі й брудні матраци, на яких люди похилого віку просто не можуть лежати. Персонал економить електроенергію і не включає людям світло у палатах і коридорах. Миються старенькі раз на два тижні. І незважаючи на те,що відділення розташоване на території лікарні, лікарі людей не спостерігають. При цьому в Солобковецькому інтернаті у Хмельницькій області літні люди живуть у сімейній, затишній атмосфері – в кімнатах є картини, дзеркала. Постояльці багато гуляють, забезпечені різноманітним харчуванням».
Вихід із ситуації найчастіше бачать у законодавчому врегулюванні діяльності приватників, які надають опіку людям похилого віку. За словами директора пансіонату Опіка в Бучі Олексія Оснача, після трагедії в Літочкахвін сам звернувся до пожежних з проханням оцінити, чи дотримані в притулку норми безпеки.
«Однак це не означає, що всі, хто вирішив зайнятися таким бізнесом, підходять до нього совісно», – каже Оснач.
«Я бачу вирішення проблеми у зменшенні бюрократії під час оформлення в держбудинки літніх людей, – стверджує Шишук. – Адже зараз у нас не можуть жити люди похилого віку, у яких є діти. Цю норму іноді можна обійти, але це часто займає так багато часу, що літні люди до позитивного рішення просто не доживають».
В останні два роки в Україні стався справжній бум волонтерської допомоги, але у сфері догляду за літніми людьми та інвалідами перелому не відбулося
В останні два роки в Україні стався справжній бум волонтерської допомоги, але у сфері догляду за літніми людьми та інвалідами перелому не відбулося. Люди похилого віку – та категорія знедолених, яким дістається в рази менше уваги, ніж дітям, пораненим солдатам, навіть бездомним тваринам.
Загалом причини різні, а результат один – низька пропозиція на ринку догляду за літніми людьми. Поки ситуація не зміниться, ціни на такі послуги залишаться високими, а якість самих послуг сумнівною.
Юристи стверджують, що така ситуація – ідеальний клімат для появи різних приватних структур, які обіцятимутьлюдям похилого віку догляд у домашніх умовах в обмін на квадратні метри. Наприклад, на основі укладення договорів довічного утримання. Такі, до речі, вже працюють в Україні. І хоча назвати їх нелегальниминеможна, контроль за їхньоюроботою, як і врегулювання діяльності приватних будинківлітніх людей, – прямий обов'язок держави.
***
Цей матеріал опубліковано в №21 журналу Корреспондент від 3 червня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.