Фото: Страна.ua
Останній пам'ятник Леніну ліг долі в Чернігівській області у 2016 році
Французький фотограф зібрав матеріали про декомунізацію в Україні.
Нильс Акерманн об'їхав всю Україну, щоб сфотографувати залишки пам'ятників, повалених у процесі повстань. На його думку, статуї Леніна - це символ не тільки СРСР, але й нинішнього російського втручання. Інтерв'ю у фотографа взяла журналістка
Ліберасьйон Вероніка Дорман.
Акерманн мандрував Україною протягом трьох років разом із журналістом Себастьєном Гобером (співробітником Ліберасьйон), щоб довідатися про долю незліченних пам'ятників Леніну, зметених повстанням проти режиму Януковича (2010-2014 роки), а потім прийнятими в травні 2015 року законами про десовєтизацію. Подорож-опис подана в книзі "У пошуках Леніна" (видавництво Noir sur Blanc), і ця робота дозволяє інакше висвітлити сучасну історію України, співвідношення сил, розчарування і ностальгію, йдеться в статті.
"Нас підкорило те, що в кожного українця є що сказати про Леніна, - підкреслив фотограф. - У кожного жителя екс-СРСР була власна думка. В оповідях кожного, кого ми зустрічали - це були політики, охоронці, бабусі, була своя правда. Вони не завжди говорили про Леніна, частіше про епоху, про дії комуністів, про сенс мати такий пам'ятник в їхньому районі. І кожне таке висловлювання суперечило попередньому. Звідси й цілковита розпливчастість суджень. У кінцевому рахунку, уже не знаєш, що й думати про декомунізацію і про Леніна."
"Це почалося набагато раніше 2014 року. Ще до падіння СРСР один пам'ятник Леніну був демонтований на заході України. Потім перша хвиля знесення розпочалася після проголошення незалежності. За останні 45 років половина з 5,5 тис. пам'ятників була демонтована. Потім нічого не відбувалося, до ленінопаду, який розпочався 8 грудня 2013 року в Києві. Коли статуя була повалена в центрі столиці на початку революції, люди були озлоблені, вони буцали пам'ятник ногами з неймовірною жорстокістю, немов мова йшла про Берлінську стіну. Це була злість не проти конкретної особи, але проти всього того, що уособлював цей пам'ятник: радянське минуле, сучасна політика Путіна, - упевнений співрозмовник видання. - Нарешті, настала третя фаза - офіційна декомунізація. Були прийняті закони, і почалися нападки не тільки на пам'ятники, але й на всі комуністичні символи - назви міст і вулиць, пам'ятники іншим лідерам."
"На карті пам'ятників Леніну на Україні, яку можна знайти в Google, майже немає зон, підконтрольних Києву: ними покриті лише окупований Донбас і Крим. Хтось спробував підірвати пам'ятник у центрі Донецька, але там це було прирівняне до теракту. Для мене одним з найзворушливіших свідчень цього проекту, що послужило виправданням правильності нашого підходу, стала розповідь одного юнака з Харкова про те, що він відчув себе чоловіком того вечора, коли скинув Леніна, - розповів Акерманн. - Однак він пояснив, що метою є не Ленін і не комунізм. У містах на сході України біля підніжжя пам'ятника Леніну призначалися збори сепаратистів. Його знесення для жителів Харкова постало питанням війни чи миру. Немов знищуючи місце зустрічі, можна вирвати коріння зла. Зрештою, ці пам'ятники повсюдно стали відігравати роль, що виходить далеко за межі їх початкової символіки: Ленін почав уособлювати не стільки комуністичний спадок, скільки російське втручання."
"Після Майдану, коли статуї були розкрадені, чи розфарбовані в національні кольори України, чи покриті написами антипутінського змісту, пам'ятники Леніну почали вважатися квазіпам'ятниками Путіну", - сказав Акерманн.