Жителі східних регіонів дедалі частіше віддають своїх дітей в українські школи. Однак місцева влада реагує на це неоднозначно, пише журнал Новинар, який досліджував українізацію на Донбасі.
Нині у столиці Донбасу 34 школи мають статус українських, однак у багатьох із них є російськомовні класи. Якою мовою навчатися школярам, визначають за заявами їхніх батьків.
Кількість україномовних шкіл у Донецьку регулюється Державною програмою розвитку та функціонування української мови. Однак донецька міська влада вважає цю програму проявом „насильницької українізації”. Керівники міста заявляють, що мова викладання у школах має визначатися не планом з Києва, а місцевою владою – з урахуванням побажань населення.
„Якщо ми будуємо громадянське суспільство, то не дядько з Києва має казати громаді, як їй самоврядуватися, а громада має приймати рішення, як їй це робити... Не можна допускати примусового навчання. Якщо не бажають вчитися українською, то що – у тюрму за це будемо садити?” – каже Новинареві голова Донецької облради, колишній губернатор Донеччини Анатолій Близнюк.
Відкривати зараз нові школи й класи Близнюк не бачить сенсу, бо й у тих, що вже є, бракує учнів. За словами Близнюка, цього року зі шкіл області вийшло 60 тисяч випускників, а в перші класи пішло лише 40 тисяч, тож загальна чисельність населення зменшується.
Водночас, останніми роками дедалі більше заможних донеччан віддають своїх дітей саме до україномовних класів, адже вступні іспити до вищих навчальних закладів їм доведеться складати державною мовою.
Цьогорічна випускниця найвідомішої в Донецьку української школи №65 Мар’яна Матюхіна планує навчатись у Києві – на дизайнера. „Мене в цю школу віддав батько, бо тут престижно навчатися”, – розповідає дівчина в коридорі рідної школи, чекаючи своєї черги на екзамен з української літератури.
Поруч стоять кілька її однокласниць, між собою спілкуються російською. До розмови долучається класний керівник, шепочучи: „Мар’яна – дочка судді господарського суду області”. Вчителька каже, що у їхній школі вчиться багато дітей директорів заводів, міських і районних керівників, відомих юристів.
Не менш популярна і Краматорська українська гімназія. Троє онуків голови Донецької облради Анатолія Близнюка навчаються саме там. Сини Близнюка узагалі не вивчали української в школі – у радянські часи для цього достатньо було відповідної заяви батьків. Зараз Близнюк думає по-іншому: „От припустімо, у вас є діти, які навчаються російською. Але в Конституції записано, що Президентом може бути людина, яка вільно володіє державною мовою. То що, ви заберете у своїх дітей перспективу стати керівником держави? Ви собі ворог?”
Засновник гімназії Микола Конобрицький вважає, що кількість українських класів на Донбасі треба й надалі збільшувати. У дитсадку, який відвідував його онук, 18 із 19 батьків написали заяви, що хочуть віддати своїх дітей в україномовний клас.
„Люди не такі дурні, якими їх хочуть зробити. Вони розуміють, що їхнім дітям жити в цій державі, що і документація вся українською, і тестування. Тому, щоб діти почувалися комфортно в цій країні, їм треба добре володіти мовою, а для цього замало вивчати її дві години на тиждень в російськомовних класах”, – пояснює Конобрицький. Він упевнений, що ідеї про безперспективність української мови в регіоні свідомо поширює місцеве керівництво.
Як повідомлялося, 20 травня, Донецька міськрада прийняла рішення обмежити навчання українською мовою у освітянських закладах. Відтак було заборонено збільшувати кількість україномовних шкіл і класів та дитсадків і дитячих груп. У відповідь прокурор Донецька підписав розпорядження про антиконституційність цього рішення. 25 травня донецькі депутати відредагували заборону. У новій редакції Донецька міськрада дозволила збільшувати використання української мови, як і будь-якої іншої, однак лише за заявами батьків.
Повністю статтю читайте в останньому номері журналу Новинар від 13 червня.
новинар