Корреспондент розпочинає цикл матеріалів про національні меншини України. Цього разу ми розповідаємо про вірмен – один з найбільш згуртованих народів нашої країни, пише Євгенія Вецько у №6 видання від 14 лютого 2014 року.
Самвел Матурян живе в Україні вже вісім років: він приїхав сюди в гості до друзів, але у підсумку залишився. Через рік сталася біда – його маленький син серйозно травмував око. На кілька операцій і подальше лікування знадобилося $ 15 тис. – у Матуряна, який займається ремонтом взуття в Алчевську, що на сході України, не було і десятої частини цих грошей.
Проте суму зібрати вдалося – сім'я хлопчика досі дякує за допомогу вірменській діаспорі Луганської області. Цей випадок – наочна ілюстрація вірменської згуртованості.
«Вірмени завжди підтримують один одного, – розповідає Корреспонденту глава Вірменської діаспори Алчевська Андранік Арзуманян. – Якщо грошима не можемо допомогти, то допоможемо порадою, нагодуємо, напоїмо».
У місті зі стотисячним населенням живе близько 1 тис. вірмен, офіційно в громаді зареєстровано 130 сімей.
«Вірменські громади є в кожному обласному центрі, – пояснює Арзуманян. – Ми теж раніше збиралися в Луганську, але у 2004 році вирішили відкрити свою. Все як годиться: статут, членські внески».
Смачний бізнес
За даними останнього перепису населення України, 2001 року, в країні проживає близько 100 тис. вірмен. Вони – одна з небагатьох націй у світі, представників яких за кордоном живе більше, ніж у країні походження: понад 14 млн осіб по всьому світу і лише 3,3 млн – у самій Вірменії.
Вперше вірмени з'явилися в Київській Русі на початку XI століття. Історично найбільші вірменські колонії сформувалися на Поділлі, в Галичині та Криму. З моменту розпаду СРСР вірменське населення в Україні зросло у 2,5 рази. Нагорний Карабах, чеченська війна, грузинсько-абхазький конфлікт – вірмени змушені були тікати з Кавказу цілими сім'ями.
Сьогодні найбільше вірмен живе в Донецькій області – майже 16 тис. осіб. Багато їх також на Харківщині та Дніпропетровщині.
«На сході простіше влаштуватися на роботу. Тут є промисловість, і якщо у тебе хороші руки і мізки, то точно не залишишся без копійки», – пояснює Корреспонденту любов вірмен до Донбасу житель Луганської області Акоп Акопян.
Він приїхав до України у 1980-х, відучився в місцевому гірничо-металургійному інституті, пропрацював певний час заступником декана будівельного факультету. Зараз Акопян змінив спеціальність – відкрив ресторан української та вірменської кухні.
До речі, якщо вірмени і говорять про національний бізнес, то в першу чергу згадують саме про ресторанний, навіть якщо мова йде про шашличну за рогом. Один з найвідоміших українських рестораторів вірменського походження – львів'янин Вардкес Арзуманян. У його групу Restaron входять заклади Тарон, Кентавр та Mons Pius: Пиво і м'ясо.
У середовищі рестораторів Вардкес – відома особистість: він відновлює традиційні рецепти страв львівських вірмен за старовинними польськими архівами. А ще – колекціонує ресторанні меню: в його колекції є навіть меню пасажира третього класу Титаніка.
Втім, українські вірмени реалізують себе в різних сферах. Найбагатший з них, Олег Мкртчян, – гендиректор металургійної корпорації Індустріальний союз Донбасу. У 2013 році зі статком $ 663 млн він зайняв 17-ту сходинку в рейтингу найбагатших українців за версією Корреспондента.
Нвер Мхітарян очолює будівельну корпорацію Познякижитлобуд, а політик Арсен Аваков був співвласником банку Базис, ліквідацію якого Нацбанк розпочав у 2012 році.
В Україні діє Клуб вірменських підприємців, створений у 2011-му. Раз на місяць він проводить семінари та тренінги, мета яких – передати одноплемінникам досвід побудови успішного бізнесу в Україні. Реалізують в клубі і соціальні проекти, в першу чергу – навчають вірменської мови.
Духовне будівництво
До недавнього часу в українських вірмен не було єдиної організації. Сьогодні всі громади, що діють у країні, об'єднує Союз вірмен України, який очолює народний депутат Вілен Шатворян. Розвиток діаспори, збереження мови і культурних традицій – головні завдання союзу, каже його голова.
Пріоритет – будівництво церков. Вже почалося зведення вірменського храму в Донецьку.
«Це буде не просто церква, а культурний центр . Вірменські діти зможуть вивчати тут рідну мову і відвідувати різні секції – від спортивних до музичних», – розповідає Корреспонденту Шатворян.
Аналогічний культурний комплекс з'явиться на в'їзді до столиці з боку Борисполя.
«Це буде кафедральний собор і духовний релігійний центр для всієї української єпархії», –каже архієпископ української єпархії Вірменської апостольської церкви Григоріс Буніатян.
Зводити храм планують з традиційного для вірмен матеріалу – вулканічного туфу, який спеціально привезуть з Вірменії. Собор розміститься на площі 1 га, а після завершення його будівництва сюди привезуть 16 хачкарів – кам'яних стел з вирізаними хрестами. Для вірмен хачкари мають таке саме значення, що й ікони.
Важлива справа – реставрація Вірменського собору у Львові: храму 650 років, і його не ремонтували вже понад півстоліття.
«Перш ніж реставрувати настінні розписи, потрібно було відремонтувати приміщення храму, покрівлю, щоб створити належний температурний режим», – розповідає Арзуманян, який з 2006 року очолює спільний з поляками проект реставрації храму.
Майже у всіх великих містах України є вірменські недільні школи. Іноді вони відкриваються і в невеликих містах – наприклад, майже рік така школа працювала в Алчевську.
«Ходили не тільки діти, а й дорослі. Вчилися писати, читати по-вірменськи», – каже Месроп Кюлян, заступник голови Вірменської діаспори Алчевська.
Зараз школа тимчасово не працює: з міста поїхала вчителька. Але все інше для навчання є – і програма, і спеціальна література для російськомовних вірмен.
Явного лідера в українських вірмен немає: Шатворян ще досить молодий і мало відомий.
«Тому кожен регіон вариться у своїй каші», – зізнається Акопян.
Сильні і згуртовані, незважаючи на свою нечисленність, громади діють на заході України. А в Криму – найбагатша діаспора, принаймні так прийнято вважати серед самих вірмен.
Всі за одного
Чого не відняти у цієї нації, так це вміння триматися разом.
«Ми підтримуємо зв'язки з усіма громадами, з настоятелем львівської церкви, спілкуємося навіть з вірменами в Лівані, – перераховує Арзуманян. – Знаємо і тих, хто займається в Україні політикою».
Зараз у Верховній Раді засідають три депутати вірменського походження: регіонали Шатворян і Мхітарян, а також опозиціонер Аваков. Депутатами колишніх скликань були Генріх Алтунян, Валерій Акопян, Валерій Петросов, Юрик Мкртчян, Сергій Кіроянц та Микола Будаг'янц.
Представники громади впевнені, що до кожного з них вони можуть звернутися за допомогою. І, що важливо, її отримати.
«У нас, кавказців, завжди так. Якщо ми навіть через третіх осіб дізнаємося, що хтось потрапив у біду, то ми не чекаємо, поки він прийде до нас і попросить про допомогу», – запевняє Арзуманян.
Але є й інший бік медалі. Багато вірмен саме і згадують про співвітчизників і про громаду, коли потрапляють в біду, нарікає Акопян.
«Є певне коло людей, які намагаються щось зробити, зрушити з місця. Але є й ті, кому абсолютно все одно, – каже він. – Так, часи зараз важкі, але можна все ж виділити час на спільну справу».
Спільна справа в розумінні вірмен – це збереження своєї культури. Їдучи з Вірменії, вони везуть із собою традиції. Ті ж весільні обряди передаються з покоління в покоління. У ролі свідків на вірменської весіллі виступають «хрещені» – це найбільш шанована сімейна пара з оточення нареченого і нареченої.
Піднесення дарів – окремий весільний обряд: гості дарують молодятам переважно коштовності і дорогі тканини. А ось наречених перед весіллям більше не викрадають – якщо і бувають випадки, то як данина традиції і за згодою нареченої і її батьків.
В Україні проводиться кілька вірменських фестивалів. Наприклад, на свято Вардавар (аналог Івана Купали) в монастир Сурб-Хач у селищі Старий Крим з'їжджаються творчі колективи з України та сусідніх країн. За словами очевидців, ущелина гуде два дні. Організовують фестиваль куратори культурного проекту Параджанов-арт спільно із сімферопольською діаспорою. А 13 лютого вірмени відзначають свято Терендез, що нагадує і російську Масляну, і День святого Валентина.
Дуже шанують в громаді відомих культурних діячів вірменського походження. Окреме місце на п'єдесталі пошани займає режисер Сергій Параджанов, який зняв Тіні забутих предків. В одній зі шкіл Алчевська вчитель Флюр Качачурин створив музей Параджанова: у Луганській області опальний режисер відбував тюремний термін.
«Колажі я сам конструював, експонати присилали з Вірменського музею, щось знаходила вірменська діаспора Алчевська – наприклад голову Ідола, зроблену руками режисера, – розповідає Качачурин. – Портрет Параджанова подарував один із засуджених».
А от зі знанням рідної мови справи йдуть складніше. Мало хто з вірмен, які народилися в Україні, знає мову.
«Я одружився на українці, дружина з дітьми розмовляють російською, у школі і на вулиці вони спілкуються російською. Я намагаюся з ними говорити по-вірменськи, але цього замало», – з гіркотою зазначає Месроп Кюлян.
Тому вірмени, що живуть в Україні, намагаються не втрачати зв'язку із батьківщиною – зазвичай дітям вистачає навіть місяця, проведеного у Вірменії, щоб почати говорити рідною мовою. Втім, повертатися на батьківщину майже ніхто не наважується.
«У Вірменії погане становище, і ніхто не може сказати, чим все закінчиться», – нарікає Акопян .
Тому вірмени шукають щастя за межами своєї країни: тільки за останні два місяці майже 160 тис. осіб залишили Вірменію назавжди. Щоправда, як свою другу батьківщину вони все частіше вибирають Росію. Якщо в Україні посвідку на проживання можна оформляти роками, то влаштуватися в сусідній країні набагато простіше.
Від Львова до Криму
Вірменські архітектурні пам'ятники в Україні
Вірменські громади на території України були впливовими в усі часи. Наприклад, у Середньовіччі вірмени Львова контролювали торгівлю міста зі Сходом, мали право на власний, а не загальноміський суд, і вже в XVI столітті користувалися каналізацією. А Ованес Айвазян, більш відомий як художник Іван Айвазовський, пожертвував гроші на спорудження водогону в рідній Феодосії.
До наших днів дійшли вірменські квартали у двох українських містах: у Львові це вулиця Вірменська, в Кам'янці-Подільському – площа Вірменський ринок і її околиці. Великі вірменські церкви є у Чернівцях, Феодосії та у Старому Криму (монастир Сурб-Хач).
Цікаво, що деякі архітектурні пам'ятники, побудовані вірменами, виглядають «не по-вірменськи». Справа в тому, що вірмени нерідко адаптувалися до культурних та архітектурних традицій земель, на яких жили. Прикладами такої асиміляції можуть бути храми в Жванці (Хмельницька обл.) і Язлівці (Тернопільська обл.).
***
Цей матеріал опубліковано в № 6 журналу Корреспондент від 14 лютого 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.