Три карпатські чекісти, безголовий Ленін, дерев'яний орел і буйвіл із сіном – у XX столітті кожна нова влада впроваджувала свою ідеологію на вулиці міст Буковини. Нерідко це приводило до курйозів, пише Ірина Пустиннікова у №13 журналу Корреспондент від 4 квітня 2014 року.
Нинішній «ленінопад» і зняття зірок з адмінбудівель явище не нове. Кожна влада прагне вторгнутися в міський простір пам'ятними знаками і монументами, а новий порядок логічно починає з демонтажу старих символів.
Там, де влада змінювалася часто, таких монументальних пертурбацій було найбільше. Чернівецька область – саме такий край: у ХХ столітті регіон був австро-угорським, дуже короткий час в роки Першої світової – російським, з 1918-го – румунським, з 1940-го – радянським і, нарешті, з 1991 року він український.
Зараз любителям історії дуже цікаво відшукувати на старих знімках підказки про те, коли була зроблена фотографія. Головним плацдармом для «битви монументів» була, звичайно ж, центральна площа буковинської столиці.
З життя мідного птаха
Чернівецька ратуша «в молодості» була прикрашена мідним двоголовим орлом, символом Австро-Угорської імперії. Вкритий сухозлітним золотом птах оселився на даху відразу після спорудження магістрату – в 1848 році.
Під час Першої світової війни Чернівці тричі потрапляли в руки російських військ. 2 вересня 1914 року поспіхом призначений віце-губернатор Бессарабської губернії Сергій Євреїнов наказав чернівецькому меру Баканчі зняти ворожого птаха, хоча на російському гербі також красувалася схожа двоголова істота.
Градоначальник передав наказ пожежним, ті ж просто саботували розпорядження ворожої влади. Але вчинили хитро: орла хоч і не зняли, але в російський триколор замотали.
Рокіровки у владі міста тривали. Австрійці, увійшовши в буковинську столицю, зняли чужий прапор, а потім і самі знялися з ледь насиджених місць: сюди знову ввійшли росіяни. Ті самі пожежники отримали той самий наказ – орла зняти. Але на допомогу ледачим пожежним прийшов страшний холод: де це чувано – працювати на такому морозі?
Російська влада найняла якогось архітектора і все ж таки демонтувала орла, перевізши його в дирекцію поліції краю як цінний трофей. Але вивезти пернатого з міста не судилося: Чернівці знову оточили австрійські війська. Спішно збираючи речі, росіяни і не помітили, як все ті самі браві чернівецькі пожежники викрали з поліції орла і перевезли на зберігання в приміщення пожежної команди.
Коли австрійська влада знову закріпилася в місті, пожежні відразу похвалилися своїм подвигом. Першим наказом повернутого магістрату було відновлення «орлиного гнізда» на даху ратушної вежі. Вирішено було також виготовити дерев'яну копію птаха.
Традиція робити липових орлів – у прямому сенсі цього слова, тобто з липи, – зародилася у Відні. Таким чином у воєнну пору в Австро-Угорщині збирали додаткові кошти на благодійність. Небайдужий громадянин міг купити, приміром, цвяхи, які забивали в дерев'яного орла, тим самим допомагаючи сиротам і вдовам.
Орла урочисто встановили на колишньому місці 16 червня 1916 року. Як виявилося, ненадовго: російські війська втретє захопили місто і вивезли-таки трофейного птаха в свою країну. А його дерев'яна копія вирушила з австрійським військом у Прагу.
Бронзова чехарда
Мідний орел дивився з висоти ратуші на Ринкову площу Чернівців. Зараз вона називається Центральною, і з 1992 року її охороняє з південного боку бронзовий Тарас Шевченко в плащі до п'ят, трохи схожий на супергероя.
Інших пам'ятників на площі немає, що дає можливість для всіляких перформансів. То встановлять порожню гігантську рамку від картини для охочих відчути себе частиною витвору мистецтва. То змонтують інсталяцію до Євро-2012. А під час святкування Хануки площу прикрашає величезних розмірів свічник-менора.
На початку XX століття тут стояла скромна П'єта – невелика статуя Діви Марії з мертвим Ісусом на колінах. А в 1920-ті почалася епоха ідеологічно вивірених скульптур, і центр міста перетворився на форпост монументальної пропаганди.
У 1922-1924 роках, коли Чернівці були частиною Румунії, влада встановила в центрі Ринку скульптурну групу Unirea – Єдність. Авторами її були скульптори Бурке і Георгеску, архітектором – відомий румунський зодчий Віктор Штефанеску. Площа в ті часи теж носила ім'я Єдності.
З одного боку композиції був румунський піхотинець з прапором в руці і буковинська селянка, що припала до нього. Інший бік монумента був більш брутальний і символічний: буйвіл – символ Румунії в цілому та Буковини зокрема – тиснув копитом двоголового австро-угорського орла.
Фото gr-czernowitz-livejournal.com
Монумент Unirea у 1940 році - жителі Чернівців радіють приєднанню Буковини до УРСР
Якось українські студенти підмовили простого мужика погодувати монументальну тварину, насипавши йому віз сіна. Добра душа, мужичок від себе ще й відро води додав, щоб буйвіл сіном всухом'ятку не давився. Ця анекдотична історія облетіла всю Буковину.
У 1940 році територія краю ввійшла до складу СРСР. Зміну ідеології було потрібно зафіксувати монументально, причому в найкоротші терміни. Тому у ратуші наспіх сколотили плоску п'ятикутну зірку, а до 7 листопада того самого року нова влада поставила дерев'яний 15-метровий обеліск з гербами радянських республік.
Монумент приніс користь у військовому 1941-му – його розпиляли на дрова. Швидше за все, та сама доля спіткала і червону зірку – вона зникла досить швидко, виконавши свою роль тимчасового маркера змін, що сталися.
Румунського піхотинця і його бронзову компанію демонтувати почали ще в 1940 році. Але завершити розпочате не встигли: йшла Друга світова, і залишки пам'ятника просто приховали від очей городян.
Але незабаром Єдність представили для огляду публіки: окуповані Чернівці знову перетворилися на румунський Чернеуць. Навесні 1944 року місто було звільнене від нацистів, на його головній площі нарешті знесли піхотинця із селянкою і розбили клумбу у вигляді зірки. Від композиції залишився тільки бик, та й того перевезли в один з музеїв Бухареста.
Відновлення комуністичної влади на Буковині отримало своє монументальне підтвердження. У березні 1945-го перед ратушею на постаменті, що залишився від Унірії, встановили високий обеліск на честь загиблих під час визволення міста. Площа до того моменту називалася вже Червоною, а на ратуші фігурували портрети вождів світового пролетаріату.
Довго обеліск не простояв – незабаром його змінив на ідеологічному посту бюст Йосипа Сталіна, а 7 листопада 1951 року вже на новий п'єдестал з червоного граніту біля міської ради піднявся Володимир Ленін роботи скульпторів Вронського й Олійника, а також архітектора Ашкіназі. Вождь вказував бронзовим перстом на банк на колишній вулиці Панській (зараз – Ольги Кобилянської). Площа теж змінила ім'я – на честь Ілліча.
Фото gr-czernowitz-livejournal.com
Ленін з'явився на площі біля Чернівецької міськради у 1951 році
Ленін – це зрозуміло, але як пояснити знесення обеліска? Адже в СРСР не було прийнято зносити пам'ятники радянським солдатам. За місцевою легендою, перенесення дозволив особисто радянський лідер Микита Хрущов, який побував у Чернівцях у 1949 році. Йому нібито не сподобалася стела, прозвана в народі свічкою.
Легенда легендою, але є й історичні факти: Хрущов дійсно бував в місті і правда віддавав дикуваті розпорядження стосовно архітектури. Наприклад , фігури атлантів на колишньому Єврейському народному домі на Театральній площі (зараз – один з міських палаців культури) Хрущову здалися схожими на рабів.
Партійний керівник розпорядився зняти їх, але виконувати його наказ ніхто не поспішав, й атланти благополучно дожили до наших днів. А ось орел на карнизі – відновлений: оригінального птаха таки збили, але не за Хрущова, а у 1980-х.
Фото Ірини Пустиннікової
Анланти на колишньому Єврейському народному домі у Чернівцях збереглися до наших днів
По сусідству з атлантами біля витонченого театру сидить бронзова Кобилянська. Це ще одне місце, яке пережило чехарду монументів – і діячам культури, і вождям.
На початку ХХ століття тут встановили пам'ятник німецькому поетові Йогану Фрідріху Шиллеру. У 1922 році монумент перенесли у двір Німецького народного дому – тоді в румунському Чернеуце активно боролися з ворожою австро-угорською спадщиною. Під час Другої світової війни пам'ятник зник.
Там само, біля театру, стояв і найперший у місті пам'ятник Іллічу – гіпсовий, з підписом Ленін 1870-1924. Коли Чернівці в 1941 році були окуповані румунами, вождю швидко відбили голову: збереглися фотографії безголового Ілліча на тлі прапорів зі свастиками.
Чекісти замість бандерівців
Розпочатий у грудні 2013 року «ленінопад» Чернівецьку область не зачепив: зі 108 радянськими монументами тут попрощалися вчасно, ще на зорі незалежності. Одного з останніх Леніних, що затримався в райцентрі Новоселиця, передали у 2003-му в містечко Ліпкани в Молдові.
Ніякого комунізму – тільки бізнес: монумент віддали небезкоштовно, причому ціна питання стала предметів окремих суперечок. Молдавська преса писала про 2 млн лей – близько 990 тис. грн. за тодішнім курсом. У Новоселиці ж говорили про анонімного покупця, який заплатив за вождя пролетаріату його балансову вартість – 10 грн. 62 коп. За третьою версією, Леніна взагалі подарували молдовським комуністам «за могорич».
А от у горах ще є чому падати. Чим ближче до Карпат, тим більше ... Ні, не бандерівців, а, як це не дивно, пам'ятників радянських часів, що незрозуміло як дожили до ХХІ століття.
У гірському райцентрі Путила стоїть монумент Добровольцям, бійцям винищувальних загонів, які віддали життя за відновлення і зміцнення радянської влади в Путильському районі. А по дорозі в Путилу, біля села Дихтинець, височіє Скала Трьох чекістів.
Чекісти Большаков, Новожилов і Меняшин у вересні 1944 року полювали в карпатських лісах, як писала радянська пропаганда, «на фашистських українських націоналістів». Лише близько десяти років тому Дихтинецька сільрада поміняла плиту з написом на скелі – тепер там зазначено: З мечем прийшли, від меча і загинули.
Але найбільш фантасмагоричний пам'ятник ще недавно був у селі Череш Сторожинецького району. На території колишнього панського маєтку, нині – інтернату для психоневрологічних хворих, сидів Ленін з книжкою на колінах, а поруч йому щось розповідав Сталін.
Фото Ірини Пустиннікової
Парний пам'ятник Леніну та Сталіну простояв на території психіатричної лікарні в селищі Череш до 2009 року
Типовий проект – такі самі були в Сімферополі і Шахтарську в УРСР, Бійську, Самарі, Сизрані, Великомихайлівці, Прибережному, Тюкалинську та інших містах Росії. Як правило, після ХХ з'їзду КПРС, коли почалося викриття культу особи, Сталіна з групи відбивали, а Ленін залишався сидіти в медитативній самоті – так було, наприклад, у Сімферополі.
Але черешський пам'ятник не чіпала ні влада, ні вандали. Навпаки, його щорічно дбайливо підфарбовували сріблястою фарбою і нічого дивного в ньому не бачили – це ж звичайна паркова скульптура, он як олень алебастровий, який поруч стоїть.
Квіти до монумента не покладали, жодних акцій поруч з ним ніхто не проводив, та й безглуздо виглядали б мітинги у божевільні. На знесення банально не було грошей.
Помилково вважалося, що в інтернат вождів комунізму відправили на заслання з Чернівців. Схожий парний пам'ятник роботи скульптора Топчеєва дійсно з 1945 року стояв в одному з парків обласного центру, але там обидва персонажі сиділи. Під час перебудови для зйомок дивини в Череш приїжджала знімальна група популярної тоді телепрограми Взгляд. І лише в липні 2009-го парний пам'ятник нарешті демонтували.
***
Цей матеріал опубліковано в № 13 журналу Корреспондент від 4 квітня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.