Корреспондент продовжує цикл публікацій про дивовижних співвітчизників. Цього разу ми розповідаємо про археолога з Алчевська Володимира Парамонова, який відкрив у Луганській області український Стоунхендж, пише Євгенія Вецько у №15 видання від 18 квітня 2014 року.
П'ять тисячоліть тому, коли ще не було ні єгипетських пірамід, ні знаменитого Стоунхенджа, на території нинішньої Східної України вже існувала Мергелева гряда. Давнє святилище використовувалося людьми в VI-III тисячоліттях до нової ери і сьогодні являє собою цілий комплекс кам'яних і земляних споруд – курганних могильників, доріг, майданчиків.
А відкрив унікальний археологічний пам'ятник голова Клубу любителів археології міста Алчевська, шкільний учитель історії Володимир Парамонов.
«Ми з учнями йшли слідами можливих стародавніх поселень, довго ходили і набрели на гряду, – розповідає дослідник. – Перше, що кинулося в очі, – це плити, якими були викладені кургани».
Спочатку Парамонов і його однодумці не мали відношення до археології.
«У радянські часи ми часто зустрічалися на квартирах і займалися, як тоді це називалося, опозиційної критикою», – згадує історик.
Фото Максима Фесенка
Володимир Парамонов спочатку організовував дискусії серед місцевих інтелектуалів, а потім захопився вивченням археології й відкрив давнє святилище на території сучасної України
Ще в 1960-ті він з друзями організував Клуб мертвого космосу, члени якого дискутували на різні теми і лише в 1970-х роках сконцентрувалися на археології.
Хоча Мергелеву гряду ентузіасти виявили в далекому 1976 році, широко відомою вона стала тільки в 2000-х: майже 20 років після відкриття пам'ятника їм ніхто серйозно не займався. Хіба що алчевські школярі, які цікавилися археологією, періодично навідувалися на гряду і замальовували кургани. Але незаперечних доказів того, що комплекс – справа рук людини, не було.
Перша справжня експедиція на гряду відбулася тільки в серпні 1998 року.
«Десь плити лежали прямо на поверхні, десь ми зняли ґрунт, і ось тоді проявилася система», – згадує Парамонов.
Провести повноцінну археологічну розвідку члени аматорського клубу не могли – був потрібен статус наукової організації та підтримка на офіційному рівні. Своєрідним «дахом» дослідників Мергелевої гряди став Інститут археології НАН України й особисто доктор історичних наук Віктор Клочко, який досі виступає як офіційний керівник проекту.
Святе місце
Активне вивчення пам'ятника почалося у 2004 році. Дослідження проводили все ті ж члени Клубу любителів археології, але вже під керівництвом кваліфікованих фахівців.
«Ми заклали шурф і відразу ж знайшли частину скіфської псалії – вуздечки з кінської збруї. Потім визначили, що частина плит штучно оброблена, а частина – вкопана в землю вертикально, – розповідає Парамонов. – Так це виходив комплекс!»
Споруда складається із залишків кам'яних будівель загальною площею 1,5 кв. км і семи курганів, оточених залишками природної кам'яної стіни, обробленої людиною. Проаналізувавши знахідку, археологи дійшли висновку, що Мергелева гряда – це дійсно давнє святилище.
«За оцінками фахівців і археологів, які побували тут, – це відкриття європейського масштабу», – упевнений заступник директора НДІ пам'яткоохоронних досліджень Міністерства культури України, професор кафедри археології Гданського університету (Польща) Клочко.
За словами експерта, Мергелева гряда стала першим відкритим у Східній Європі святилищем солярного культу, тобто місцем поклоніння сонцю або якомусь божеству, що уособлювало сонце.
Воно є унікальним, по-перше, своїм віком. За попередніми даними, пам'ятник датується ІV-ІІ тисячоліттям до нової ери, тобто належить до періодів пізнього енеоліту або епохи бронзи. Вік одного з поховань, знайденого на гряді, судячи з результатів радіовуглецевих аналізів, становить 5.000 років.
Святилище створювалося на природному майданчику. Тисячоліттями йшов природний процес – одна плита зрушувалася, верхня піднімалася і поступово сколювалася. А давні люди, які прийшли на це місце, стали використовувати його у своїх цілях – десь підкладати камені, десь обробляти їх, пояснюють археологи.
«Кургани викладені й облицьовані штучно. Багато плит біля курганів теж обтесані, вага деяких сягає 2,5 т. Використовуючи місцеві матеріали, люди все робили вручну, – пояснює Парамонов. – Щоб побудувати такі споруди, потрібна була організація суспільства».
Багато плит на Мергелевій гряді обтесані давніми людьми
На думку археологів, створити його могли представники так званої донецької катакомбної культури. Якщо це так, знахідки Парамонова і його соратників можуть змінити уявлення про стародавні народи, прийняті в сучасній науці.
Зараз представників донецької катакомбної культури історики вважають дикими племенами, які практично нічого не вміли виробляти. Але розкопки Мергелевої гряди свідчать про набагато вищий рівень розвитку людей того часу.
Друга особливість святилища в тому, що воно використовувалося протягом декількох тисячоліть. Тут знайдені стандартні поховання періоду раннього заліза, могильники зрубного часу, сліди скіфів і навіть ісламський мавзолей. Щоправда, ніяких реліквій в останньому не виявлено: вчені передбачають, що їх вивезли або викинули німецькі солдати, які базувалися тут у період Другої світової війни.
Таке тривале використання святилища пояснюється просто. Мергелева гряда – найвище місце в околицях, саме тут можна зустріти перші промені сонця. А поклоніння сонцю – це основа всіх язичницьких, дохристиянських релігій.
Крім того, ці місця в усі часи були заселені людьми.
«Наприклад, у XIV столітті ця територія була завойована знаменитим Тамерланом – цим пояснюється ісламський мавзолей, – розповідає Парамонов. – Звідси купці відправляли до Європи свої товари, тут була дорога, яка охоронялася».
Справа ентузіастів
Вивчення Мергелевої гряди триває. Останні розкопки на ній проводилися у 2010 році. І хоча дослідили лише невелику ділянку, археологи знайшли 17 могильників, людські останки, посуд і кілька кам'яних стел з людськими зображеннями.
У наукових колах тривають і суперечки про походження гряди, а також про її роль в історії стародавніх цивілізацій. У 2007-му в київському журналі Археологія було відкрито дискусію навколо проголошеного Клочком відкриття певної цивілізації бронзового століття. Його колеги звертали увагу, що жодних явних доказів штучного походження «стін», «доріг» і «платформ» на Мергелевій гряді немає. Мовляв, вона йде за системою закономірного формування Донецького кряжу.
Примирити в суперечці археологів можуть подальші розкопки пам'ятника. А поки вони не розпочаті, Парамонов готує до виходу книгу, яка містить детальний звіт про виконану на гряді роботу.
Також ентузіасти працюють над включенням святилища до Списку об'єктів культурної спадщини національного значення. А в майбутньому до вивчення стародавнього комплексу будуть залучені фахівці ЮНЕСКО. Ще одна перспектива для пам'ятника – стати основою для створення археологічного парку.
Тим часом Клуб любителів археології не обмежується Мергелевою грядою. У 2011 році дослідники зробили ще одне відкриття.
«Ми знайшли 16 курганів під Алчевськом, буквально відразу за межею міста. Датуємо ми їх починаючи з II тисячоліття до нової ери і закінчуючи III -V століттям нової ери», – розповідає Парамонов.
Кургани об'єднані в різні групи: за типом, характером закладання, формою, розмірами, датуванням. Є тут і жертовники.
Подальші дослідження поки що гальмує бюрократія: дозвіл на проведення розвідки повинна дати місцева влада. Матеріали передано чиновникам обласної адміністрації, члени алчевського клубу провели паспортизацію об'єкта і готуються до розкопок. Щоправда, коли вони відбудуться, невідомо.
Але археологи не втрачають надію навіть у нинішні неспокійні часи. Сьогодні клуб – це трикімнатна квартира в старій частині Алчевська, 20 офіційних членів і четверо постійних учня. Щороку до клубу приходить 40-50 ентузіастів, але надовго затримуються лише чотири-п'ять з них.
«Робота археолога, за винятком експедицій, є монотонною і далекою від романтики», – посміхається Парамонов.
І, тим не менш, починаючи з 1996 року, через аматорський клуб пройшло майже 1,5 тис. осіб, і деякі з них вирішили присвятити археології своє життя.
***
Цей матеріал опублікований в № 15 журналу Корреспондент від 18 квітня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.