Незвичайним нагромадженням каміння посеред приазовському степу цікавилися кочівники, археологи і нацисти. З ним пов'язували вибухи в Новобогданівці і дивні випадки смерті дослідників. Але таємниця Кам'яної могили досі повністю не розкрита, пише Діана Єрьоменко у №22 журналу Корреспондент від 6 травня 2014 року.
У 1778 році, в період між російсько-турецькими війнами, Олександр Суворов наказав виставити в степу на підступах до Криму пости для охорони поштового шляху. Один з них з'явився поблизу химерної піраміди з жовтуватих каменів, яка височіла на 12 м і явно вибивалася зі степового пейзажу.
Місцезнаходження поста зафіксували у військових документах – це і стало першою письмовою згадкою про унікальну пам'ятку природи, в наші дні відомому як Кам'яна могила. Але тоді, в кінці XVIII століття, піраміду іменували по-іншому: на карті Мелітопольського повіту Таврійської губернії її позначили як Камінь Ююнь-Таш, що в перекладі з тюркської означало «збірний камінь».
Про те, що Кам'яна могила цікава не тільки як пам'ятник природи, вперше згадав у своїх записах член Російської академії наук Петро Кеппен, який побував тут у 1837 році.
«В одному місці між скель, порослих мохом, є проміжок на кшталт вулиці шириною у два або три аршини, і тут колись був вхід до печери, в якій один з моїх провідників, який був у дитинстві пастухом і нерідко з товаришами тут відпочивав, бачив на стінах написи, з яких одна була завдовжки в аршин або більше, складаючи один рядок; в інших місцях були висічені окремі слова. Вхід до цієї печери занесений піском близько 1822 року», – писав учений.
Земля аріїв
Пісок тоді не зміг уберегти Кам'яну могилу від вандалів. Наприкінці ХІХ століття житель села Терпіння, на околиці якого розташована піраміда, знайшов у ній п'ять срібних монет. Вирішивши, що в печерах сховані незліченні скарби, селяни кинулися виривати пісок з-під брил і навіть підривали їх за допомогою пороху, поки один з шукачів скарбів ледь не загинув «на виробництві». Пізніше місцеві жителі розтягували унікальні тутешні камені для будівництва.
Наприкінці XIX століття чутки про незвичайний курган вийшли далеко за межі Мелітопольського повіту. Перевірити їх у 1889-му приїхав археолог і сходознавець Микола Веселовський. Йому вдалося розчистити вхід в найбільшу печеру Кам'яної могили – грот Бика.
Там перед дослідником постали давні малюнки биків, коней, собак, прямі, що перетиналися, і вигнуті лінії. Незважаючи на унікальність знахідки, в Російській імперії «записки» стародавніх людей нікого не зацікавили, і вчені мужі забули про Кам'яну могилу ще на півстоліття.
Але не забули жителі Приазов'я, особливо 21-річний студент-історик Мелітопольського університету Валентин Даниленко. У 1934 році він закидав листами Інститут археології Академії наук, домагаючись проведення археологічних робіт на Кам'яній могилі.
І домігся: у 1938-му під керівництвом професора Отто Бадера вдалося відкрити й описати 30 плит з петрогліфами. Але потім почалася Друга світова війна, і Бадера, німця за походженням, вислали в Нижній Тагіл.
Нацисти склали докладну топографічну карту окупованого ними Мелітопольського району, але про існування кам'яної піраміди між селами Terpenje і Nowo-Filippowka на ній не згадувалося. Втім, це зовсім не означало, що німці не звернули уваги на нагромадження каменів.
З чуток, у 1942-1943 роках дослідженнями Кам'яної могили займався особисто Герман Вірт – творець Аненербе, окультної німецької організації з вивчення спадщини предків. Сучасні любителі Аненербе навіть стверджують, що німці змогли прочитати письмена в печерах і гротах, а курган під Мелітополем вважали частиною Аррате – легендарної землі аріїв. Щоправда, документальних свідчень цьому немає.
А через десятиліття після Другої світової війни могло не стати і самої Кам'яної могили. У 1950-ті радянські влада задумала побудувати Молочанське водосховище. Затопити належало багато археологічних пам'ятників, в тому числі і Кам'яну могилу, розташовану на самому березі річки Молочної.
Врятувати пам'ятник допомогла експедиція 1951-1957 років. Археологи під керівництвом Миколи Рудинського детально вивчали артефакти й оцінювали їхню історичну значимість. У розкопках брав участь і колишній студент-ентузіаст Даниленко разом зі своїм учнем Борисом Михайловим.
Борис Михайлов у своїй книзі систематизував зображення з Кам'яної могили
Михайлов так закохався в це місце, що присвятив йому все своє життя. Він став засновником і першим директором заповідника Кам'яна могила і надалі домігся для нього статусу національного. Вчений випустив величезну кількість книг і статей, відкрив 15 нових гротів і печер.
Аллах та інопланетяни
Звичайно ж, Михайлов вивчав і питання, що не давало людям спокою багато століть: звідки посеред степу взялося нагромадження каменів? Зокрема, він записав легенду, що дійшла від ногайців – тюркського народу, який жив у цих краях.
«Завинив чимось богатир Богур перед Аллахом. І той покарав богатиря: звелів йому вирвати руками з ближнього гірського кряжа камені і скласти з них на березі річки Молочної такої висоти гору, з якої в усі сторони було б видно степ.
Для якнайшвидшого виконання роботи богатир вдався до хитрощів: нещільно складав камені. Коли більш ніж наполовину гора була вже складена, Богур, втаскуючи брилу, оступився і провалився в щілину, застряг там і помер від голоду. Таке покарання спіткало його за бажання обдурити Аллаха.
Після цього Аллах повелів вітру засипати піском всі щілини між каменями і вкрити тіло Богура. Кажуть, це саме його кістки понині знаходять затиснутими між каменів. Місце ж стало називатися Камінь-гора».
Не тільки давні, а й сучасні люди приписують Кам'яній могилі надприродне походження – аж до створення її прибульцями. Прихильники такої теорії наводять як аргументи зображення на плитах, які нагадують літальні тарілки. Офіційна наука більш прозаїчна.
«Кам'яна могила – це утворення Сарматського моря, що існувало тут 14 млн років тому. Море пішло, піщаникова мілина, яка утворилася на дні цього моря, скам'яніла», – розповідає Ольга Заматаєва, заступник гендиректора Національного заповідника Кам'яна могила.
Масив піщанику опинився на шляху річки Молочної і довгий час був острівцем в її повноводному річищі. З часом річка обміліла, а піщаник розколовся на шматки.
Що стосується кісток – вони, швидше за все, належать мамонтам. Є докази, що під час льодовикового періоду вони жили на всіх навколишніх землях: їхні кістки знаходять у всьому Мелітопольському районі.
Але стародавні люди ставилися до цього місця не так прагматично – для них воно було священним. Кожен грот був своєрідним вівтарем, де проводилися обряди. Численні зображення свідчать, що на Кам'яній могилі існував культ Бика. А в одному з гротів було знайдено зображення дракона Віртри – божества з Рігведи.
Всім туристам обов'язково показують жертовний камінь на самій вершині Могили з поглибленням в центрі. На цей момент досліджено 65 гротів і печер, усього ж комплекс складається з 3 тис. плит, на яких зображено понад 1 тис. петрогліфів.
Малюнки і письмена в м'якому піщанику видовбували кварцом, кремнієм або іншими твердими породами – це «письмове приладдя» іноді знаходять тут таки. На окремих зображеннях залишилися сліди червоної фарби – охри.
Кам'яна могила зберегла на своїх стінах знаки різних періодів і цивілізацій – від палеоліту до Середньовіччя. Багато петрогліфів є унікальними, і тому розшифровувати і визначати їхній вік було дуже важко.
У 1994 році в заповідник приїхав відомий знавець шумерської писемності Анатолій Кифішин. Вивчивши 62 печери з написами, він зробив сенсаційну заяву: писемність Кам'яної могили ще давніша за шумерську. Вчений стверджує, що протошумерські піктограми Зерно, Ячмінь, Плуг, Колесо і Пиво вперше з'явилися саме тут.
На його думку, Кам'яна могила була подобою найдавнішої бібліотеки. Сюди, в головне святилище, приходили жерці з різних держав і приносили таблички з канонічними текстами або копіювали написи у гротах. Кифішин вважав, що на них навіть є начерки до епосу про Гільгамеша – найдавнішої писемної пам'ятки в історії людства.
Кам'яна містика
Хоча до теорій Кифішина вчені ставляться неоднозначно, із середини 1990-х Кам'яна могила почала набувати слави «місця сили» – такого собі «пупа Землі». У 1995 році її відвідав верховний лама Непалу і підтвердив, що з каменів виходить стовп позитивної енергії.
Цілком можливо, що зараз під час відвідування заповідника ви зустрінете людей, які приїхали туди «підзарядитися». Адже люди здавна черпали сили біля цих валунів – за однією з легенд, саме тут збиралися кочівники перед походами на українські землі.
З кожним роком таємничих історій, пов'язаних з Кам'яною могилою, стає все більше. Розповідають про те, що в її печерах і гротах можна потрапити у тимчасову воронку. А деякі навіть пов'язують нагромадження каменів з вибухами боєприпасів на складах у Новобогданівці в травні 2004-го. До речі, тоді жоден снаряд у піраміду не влучив – або не долітали, або перелітали далі.
Можна зустріти й історії про раптові смерті. У 2007 році спільноту астрологів вразила смерть їхньої колеги Людмили Трунової з Києва, яка саме займалася феноменом Кам'яної могили і збиралася туди в експедицію. Трунова з чоловіком розбилася в автокатастрофі.
Говорячи про Кам'яну могилу, згадують і так звану зону Супперта. Інженер з Мелітополя Валентин Супперт на початку 1990-х шукав підземне місто Геродота. Він нібито навіть знайшов на глибині 4 м надзвичайно тверду плиту штучного походження. А ехолокація показала, що на глибині 9-12 м розташована анфілада з 18 залів.
Але дістатися до неї Супперт не зміг: у нього раптово виявили пухлину, й інженер помер перед операцією. Порушує теорію про містичний вплив Кам'яної могили хіба що той факт, що дослідник проводив свої розкопки не поруч з нею, а в південній частині Мелітополя.
Історики в містику не вірять, адже вони щодня проводять по багато годин поряд з пам'ятником природи. А за останніх кілька років Кам'яна могила стала швидше туристичною визначною пам'яткою, ніж загадкою історії. Тут проводиться фестиваль античної культури Великий степ та інші масові заходи.
Але нещодавно загадкові камені знову опинилися в центрі напруженості. Мелітополь – останнє велике місто перед блокпостом Чонгар на кордоні Херсонської області та Криму.
***
Цей матеріал опубліковано в №22 журналу Корреспондент від 6 червня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.