Ірина Довгалюк та Юрій Булка оцифровують фонографічні записи кобзарських пісень початку XX століття, продовжуючи проект, розпочатий ще Лесею Українкою, пише Діана Єрьоменко у №34 журналу Корреспондент від 29 серпня 2014 року.
З навушників доноситься тремтячий голос і перебирання струн. Народна пісня про дівку-бранку звучить по-особливому: здається, ніби сталося диво і ти потрапив у машину часу, – голос старця-кобзаря немов пробирається крізь товщу часів.
Дійсно, чим ще, крім дива, можна пояснити, що через 100 з гаком років можна слухати записи, зроблені самою Лесею Українкою та її однодумцями. І що тендітні валики з воску, на які записані пісні, пережили дві світові війни та інші катаклізми XX століття.
Унікальна колекція валиків зберігається сьогодні в особистому архіві академіка Філарета Колесси у Львові під опікою його родини, особливо внучки, професора Харитини Колесси. А друге життя цим записам дали дослідники зі Львова – доцент кафедри української фольклористики Львівського національного університету ім. Івана Франка Ірина Довгалюк і член правління Вікімедія Україна Юрій Булка.
Кобзар біля мікрофона
Ця історія почалася в далекому 1902 році в Харкові.
«Там відбувся 12-й Археологічний з'їзд, який пробудив великий інтерес до вивчення культурної спадщини предків, – розповідає Довгалюк. – До того часу справжні кобзарські думи в народному виконанні можна було почути вже не так часто».
Щоб зберегти вікові традиції, історик, бандурист і етнограф Гнат Хоткевич, інженер Олександр Бородай і художник Опанас Сластіон вирішили записувати думи за допомогою досягнення тодішньої техніки – фонографа. Звукозаписувальний пристрій винайшов у 1877 році знаменитий учений Томас Едісон.
Принцип роботи фонографа простий. Через рупор звук передається на мембрану, з якою з'єднана голка. Вона робить канавки на восковому валику. Валик обертається завдяки пружинному механізму, що приводиться в рух за допомогою ручки. Потім записаний звук можна прослухати на тому самому фонографі, тільки помінявши мембрану.
У 1903-му Сластіон зробив перший запис – Думу про Марусю Богуславку у виконанні відомого кобзаря Михайла Кравченка. Але, ледве налагодивши роботу, тріо ентузіастів через розбіжності розійшлося. Справа була відкладена на кілька років, поки за неї не взялась Українка.
Коли в 1907 році вона вийшла заміж за Климента Квітку, 300 руб. зі свого приданого вирішила витратити на організацію етнографічної експедиції для запису дум. При цьому свою причетність до проекту поетеса приховувала.
Подружжя почало шукати, кому доручити збирання пісень. Кандидатур перебрали безліч. У Музично-етнографічній комісії в Москві їм порадили відомого фольклориста Олександра Маслова. Але Українка забракувала його кандидатуру: росіянин називав думи кобзарів «південноросійськими билинами».
Зневірившись знайти фахівця в Російській імперії, Українка і Квітка звернулися за кордон – до фольклориста, етнографа і музикознавця Колесси, який жив в австро-угорському Львові
Зневірившись знайти фахівця в Російській імперії, Українка і Квітка звернулися за кордон – до фольклориста, етнографа і музикознавця Колесси, який жив в австро-угорському Львові.
Спочатку передбачалося, що Колесса подорожуватиме Україною влітку 1908-го, записуючи думи кобзарів і лірників. Але дозволити підданому Австро-Угорської імперії вільне пересування по країні, та ще й з дивним записувальним пристроєм, – таких вольностей царська влада Росії не допускала.
Єдине, що залишалося Колессі, – їхати в Миргород до Сластіона, того самого автора першого валика. Сластіон був особисто знайомий з багатьма кобзарями, тому привіз «останніх з могікан» у свій будинок, де львів'янин і записав їх на фонограф.
Робота була не з легких. Як згадував Сластіон, дуже важко було сліпу людину привчити співати «в мікрофон», не відкашлюючись і не вставляючи репліки між куплетами. Але проект все таки успішно завершили.
Найбільш цікавий для дослідників валик, на якому, ймовірно, записаний голос Українки
Після від'їзду Колесси до Львова запис народних виконавців на фоновалики продовжили Сластіон і навіть Українка. Найбільш цікавий для дослідників валик, на якому, ймовірно, записаний голос Українки. Перебуваючи на лікуванні в Криму, поетеса особисто записала на 19 валиках репертуар відомого кобзаря Гната Гончаренка. На одному з них, з написом Проба валка, жіночий голос виконує народну пісню Ой заїхав козак та з Україноньки.
Можливо, Українка вирішила випробувати фонограф перед записом, але співала вона особисто або попросила заспівати служницю, дослідники точно не знають. Однак точно відомо, що на кількох валиках записані народні пісні у виконанні Колесси.
Шлях до цифри
Сьогодні Довгалюк і Булка роблять щось подібне до того, що робили Українка і Колесса, – рятують від забуття унікальні пісні кобзарів.
«Ми лише намагаємося продовжити їхню справу, щоб вона не зникла даремно», – скромно зазначає Довгалюк.
Звичайно, раніше валики вже намагалися перезаписати на більш сучасні носії. Але до останнього часу це робили банальним відтворенням на фонографі. Довгалюк згадує про те, як вона разом з професором Богданом Луканюком намагалася перенести на магнітофонну плівку частину зібрання Осипа Роздольського. Збережена частина колекції галицького дослідника фольклору налічує 775 валиків – спочатку їх було набагато більше.
«Ми робили це абсолютно кустарним способом: фонограф, мікрофон у трубу, і записували, – розповідає вона. – Але після прослуховування видно, наскільки валики знищуються, тому що з кожним програванням зчищався шар воску. І, звичайно, наступні прослуховування додавали шумів».
Завдяки ученим Інституту проблем реєстрації інформації НАН України, що розробив неруйнівний метод оцифрування таких носіїв, з'явилася можливість дати нове життя фонографічним записам
Справу довелося поставити на довгу паузу. Але завдяки ученим Інституту проблем реєстрації інформації (ІПРІ) НАН України, що розробив неруйнівний метод оцифрування таких носіїв, з'явилася можливість дати нове життя фонографічним записам. Звукову інформацію зчитують на низькій швидкості обертання фоноциліндра, що зменшує навантаження на його поверхню більш ніж у десять разів.
Кілька років минуло в пошуках фінансування. Тут до справи підключився аспірант Львівського університету і за сумісництвом активний учасник української Вікіпедії Булка. У 2013 році у нього виникла ідея не тільки оцифрувати валики Колесси, а й зробити записи загальнодоступними. Для цього Булка подав заявку на грант у фонд Вікімедіа Україна.
«Кошторис склав $ 3.420, – каже він. – Оцифрування одного валика коштувало в ІПРІ $ 50 плюс витрати на дорогу, компакт-диски та інше».
Загалом вдалося оцифрувати 56 циліндрів. Чому так мало?
«Валики зроблені з воску, час їх не зберіг. Деякі з них розбиті, з тріщинами, покриті цвіллю», – пояснює Довгалюк.
Окрему роботу провели з ідентифікації записів – інформація, нанесена на футляр, в якому зберігається валик, не завжди відповідала запису.
Євромайдан і пивні ящики
Реалізація проекту почалася в кінці листопада минулого року і припала саме на час Євромайдану.
«Мені один товариш з докором казав тоді: «Чим ти займаєшся? У нас тут зовсім інші справи, зараз не час!» – розповідає Довгалюк. – Мені дійсно стало совісно».
Але одного ранку вона почула по телевізору, що горить будинок на вул. Грушевського, 4, – полум'я загасили, і воно не поширилося на другий поверх.
«Я з жахом зрозуміла, що саме на другому поверсі цієї будівлі, в архіві Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського НАН України, зберігається ще не оцифрована колекція фонографічних валиків, серед яких і циліндри з тієї експедиції», – згадує Довгалюк.
На щастя, з валиками все виявилося гаразд. А куратори проекту зайвий раз переконалися, наскільки є важливою їхня робота для збереження унікального культурного надбання.
З транспортуванням валиків до Києва для їхнього оцифрування вийшла ціла історія, згадує Булка. В ІПРІ порадили везти їх у ящиках від пива – за розмірами вони ідеально підходять для валиків. Кожен валик обмотували м'яким матеріалом і клали туди. Таких ящиків вийшло три.
«Разом з професором Яремою Колессою, правнуком Філаретта Колесси, ми везли їх на поїзді, – каже Булка. – Коли вже забирали їх назад, боялися, що нас зможуть затримати, мовляв, веземо якусь піротехніку. Валики були дуже на неї схожі».
Сам процес оцифрування виглядає так. На циліндр у спеціальному апараті надівається валик, голка зчитує борозенки з його поверхні і передає сигнал у комп'ютер. Потім цей сигнал обробляється – адже в оригіналі запис далекий від досконалості.
«Чим повільніше крутили валик під час запису, тим більше на нього вміщалося. Але якість знижувалася. Часто бувало, що одна дума була записана на різних валиках з різною швидкістю», – розповідає Булка.
На Вікіпедії кобзарські пісні викладено у вільному доступі, на умовах ліцензії Creative Commons. Записи доступні в різних типах якості
На Вікіпедії кобзарські пісні викладено у вільному доступі, на умовах ліцензії Creative Commons. Записи доступні в різних типах якості.
«Я попросив зробити дві версії – сирий сигнал, як він є, і почищений від шумів файл. В ІПРІ сказали, що чистили не дуже сильно, щоб не прибрати зайвого», – каже Булка.
Відбувається це таким чином: програма знаходить фрагмент запису, де є тільки шум, запам'ятовує його і намагається виділити в інших частинах запису. Але проблема в тому, що шум може накладатися на музику, тому треба дотримуватися золотої середини.
«Можливо, хтось у майбутньому зацікавиться фільтрацією цих записів і розробить свій алгоритм», – сподівається Булка.
В планах Довгалюк – домогтися оцифрування решти валиків, записаних Колессою. Адже більша їхня частина зберігається в інших містах і музеях. Ентузіасти хочуть видати повноцінний диск з кобзарськими піснями; є також ідея поширювати його з англомовною анотацією.
«Українські думи – це унікальне явище, – впевнена Довгалюк. – І те, що сьогодні ці записи можна прослухати, – досягнення не тільки для української, але й для європейської культури».
***
Цей матеріал опубліковано в №34 журналу Корреспондент від 29 серпня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.