Українські козаки не тільки махали шаблями, а й майстерно вели шпигунські ігри, примушуючи противника достатньо понервувати, пише Роман Клочко у №34 журналу Корреспондент від 29 серпня 2014 року.
У 1557 році князь Дмитро Вишневецький, намагаючись заручитися підтримкою московського царя Івана Грозного, відправив до нього «трьох язиків кримських». Так у московських літописах називали полонених татар, захоплених козаками під час вилазки в тил. Цей запис вважається першою згадкою про козацьких розвідників.
Як свідчать пізніші джерела, цим майстерність запорожців не обмежувалася. Під час повстань 1591-1596 років вони вже не тільки брали «язиків», а й мали свою агентуру в тилу ворога.
У травні 1596-го наявність своїх людей у польському обозі допомогла гетьману Северину Наливайку зірвати напад поляків з тилу. Використовував він і метод троянського коня.
У травні 1594-го війська повстанців підійшли до добре укріпленого міста Гусятин на Поділлі. Наливайко відправив до місцевого урядника Кржидовського колишнього слугу його родичів-шляхтичів. Той повідомив, що його послали вперед господарі, які ось-ось будуть, попросив приготувати для них сніданок і зустріти їх за містом.
Гостинний урядник зробив усе, як просили, а за воротами його зустрів натовп козаків, який відразу ввірвався у фортецю. Крім гарячого сніданку, в розпорядженні Наливайка і його соратників опинилося більше 300 одиниць вогнепальної зброї з порохом і кулями, а також пристойна сума грошей.
І все таки, на думку істориків, тодішні ватажки козаків ще не вміли використовувати можливості розвідки. Керівники повстанських загонів дуже мало знали про задуми противника, не обмінювалися розвідувальною інформацією, а найголовніше – недооцінювали діяльність ворожих агентів. Винятком був хіба що Наливайко, про якого польська розвідка з прикрістю повідомляла, що він «жодному полковнику не говорить, що через годину збирається зробити».
Але у 20-30-ті роки XVII століття по Україні прокотилася хвиля козацьких повстань, в ході яких не обійшлося без використання бійців невидимого фронту. У 1625-му козаки під керівництвом Марка Жмайла зійшлися з 20-тисячною польською армією на Черкащині. Кровопролитний бій тривав увесь день, після чого поляки відступили, зазнавши серйозних втрат.
У 20-30-ті роки XVII століття по Україні прокотилася хвиля козацьких повстань, в ході яких не обійшлося без використання бійців невидимого фронту
На наступний день польське командування планувало перейти в генеральний наступ, про що козакам повідомив гайдук Сівніцький, який перебіг до них. Оцінивши ситуацію, Жмайло непомітно для поляків перекинув свою армію в більш вигідне місце біля Курукового озера. Тут козаки змогли вистояти в боях і змусити противника піти на переговори.
Під час повстань 1630-х років козацькі гетьмани Тарас Трясило, Павло Бут, Яків Остряниця та інші розсилали своїх агентів з універсалами-закликами до населення підніматися проти польської влади. Часто такими розвідниками ставали священики і монахи.
Підсадні качки
Але найактивніше використовував «бійців невидимого фронту» Богдан Хмельницький. Уже взимку 1648 року, відразу після обрання його гетьманом на Січовій Раді, Хмельницький розіслав досвідчених козаків по українських землях із закликами брати в руки зброю і переходити на його бік. Агітація виправдала себе: багаторічна сваволя магнатів і шляхти перетворила Україну на порохову бочку, і гетьману залишилося тільки запалити гніт.
Найактивніше використовував «бійців невидимого фронту» Богдан Хмельницький
Уже в березні в регіонах почалися масові виступи населення, яке до того ж стало активно закуповувати зброю і боєприпаси. Це дозволило гетьману виграти час, який він витратив на формування армії і переговори з Кримським ханством.
Не менш активно працювали агенти Хмельницького і серед реєстрових козаків, які служили в лавах польської армії. Під впливом їхньої агітації реєстровці взяли сторону повстанців, що допомогло гетьману виграти першу битву Національно-визвольної війни під Жовтими Водами.
В іншій вдалій для української армії битві, під Пилявцями, розвідка теж зіграла не останню роль.
У полон до поляків «випадково» потрапив козак, переодягнений священиком, який під тортурами розповів їм про прихід до гетьмана 40-тисячного татарського війська (насправді татар прийшло лише 4 тис.). Щоб інформація виглядала правдивіше, Хмельницький організував прибулим союзникам урочисту зустріч, давши салют з гармат і мушкетів. Серед польської шляхти почалася паніка, яка під час бою переросла в масову втечу.
Підставні «полонені» використовувалися і пізніше, про що побічно свідчать польські джерела
Такі підставні «полонені» використовувалися і пізніше, про що побічно свідчать польські джерела. Як згадував шляхтич Станіслав Освенцим, один з учасників битви під Берестечком у 1651 році, «у нас скупилися на витрати для посилки вивідачів, покладаючись винятково на захоплених язиків, упійманням яких безперестанку втомлювали військо, вони ж ніколи не показували правди».
Як правило, такі розвідники живими до своїх вже не поверталися, але бували випадки, коли їм вдавалося поводити противника за ніс.
Українському історику Валерію Степанкову вдалося знайти інформацію про те, що під час битви під Берестечком до поляків потрапив такий собі сотник Богдан, який добровільно «видав» їм цінну інформацію і переконав короля у своїй вірності Речі Посполитій.
Зраділий польський монарх відправив його на розвідку в козацький табір, наказавши видати йому 100 червінців, коня і пропуск. Але повернення «подвійного агента» він так і не дочекався: повернувшись до своїх, Богдан тут же доповів тезці-гетьману про свої пригоди й обстановку в таборі противника.
В тилу ворога
Ще активніше працювала розвідка в тилу. З польських джерел того часу відомо, що у Хмельницького були довірені люди в кожному населеному пункті. Саме завдяки таким зв'язкам полковнику Максиму Кривоносу вдалося влітку 1648 року взяти добре укріплені міста Немирів, Погребище і Полонне.
З польських джерел того часу відомо, що у Хмельницького були довірені люди в кожному населеному пункті
А в кінці 1650-го і першій половині 1651-го керівникові козацької розвідки полковнику Стасенку вдалося перекинути в Галичину і Польщу близько 2.000 агентів. Їхніми завданнями були збір розвідувальної інформації, підготовка диверсій і повстань.
Як і у колег з інших країн і епох, в українських розвідників теж траплялися провали. Сьогодні свідчення таких агентів є для істориків цінним джерелом.
Так, у липні 1648 року в Галичі польська влада затримала Ярему Концевича, який розповів про методи конспірації своїх колег. Один з них, на прізвище Гжибовський, видавав себе за людину, яка повернулася з турецького полону, і просив грошей для викупу. Інший, такий собі Островський, просив милостиню, подорожуючи на візку в супроводі двох мавп.
Про використання жебраків як агентури повідомляв полякам й інший розвідник, Ворожбилович. За його словами, навесні 1651-го до Польщі було відправлено 150 розвідників «з простягнутою рукою».
Наприкінці 1650 року польські дипломати, які спілкувалися з гетьманом, занепокоїлися: Хмельницький «занадто багато знає», причому його джерела інформації явно перебувають у Варшаві
Наприкінці 1650 року польські дипломати, які спілкувалися з гетьманом, занепокоїлися: Хмельницький «занадто багато знає», причому його джерела інформації явно перебувають у Варшаві. Під підозру польської влади потрапив камергер короля Василь Верещага. Під час обшуку в його квартирі виявили листування із Хмельницьким.
Розвідник виправдовувався: ці грамоти не його, а київських ченців, які побували у Варшаві під час укладення Зборівської угоди. На якийсь час його залишили у спокої. Щоб повернути довіру короля, Верещага навіть надав йому нібито перехоплену грамоту Хмельницького, адресовану трансільванському князю Ракоці.
Але пильні магнати виявили, що грамота була підроблена самим розвідником, а черговий обшук ще раз підтвердив підозри у шпигунстві. Верещагу заарештували й ув’язнили у фортеці Мальборк. Подальша його доля невідома – за однією з версій, розвіднику вдалося втекти, за іншою, його стратили.
Ігри патріотів
Звичайно, Хмельницькому теж доводилося бути насторожі. Причому у відношенні не тільки Польщі, а й «братньої» Московії. Уже влітку 1648 року козацька сторожова служба кілька разів перехоплювала листування між московськими прикордонними воєводами і брацлавським воєводою Адамом Кисілем, який пізніше став представником Речі Посполитої на переговорах із Хмельницьким. В одному з таких листів повідомлялося про можливе вторгнення московських військ в Україну.
Хмельницькому теж доводилося бути насторожі. Причому у відношенні не тільки Польщі, а й «братньої» Московії
Незважаючи на затримання, візити московських «туристів» не припинялися, а у вересні 1649-го гетьман вже відкрито звинуватив у шпигунстві посланців путивльського воєводи, які приїхали до нього для переговорів. Наступної весни Хмельницький наказав обшукувати всіх московських купців, які приїжджають в Україну. До кінця року контроль став ще жорсткішим: прикордонні воєводи повідомляли царю, що на українському кордоні обшукують навіть жебраків і тому з «таємними листами» не проїдеш.
Ще більш запекла боротьба розгорнулася у Хмельницького з польською розвідкою. Його неодноразово намагалися усунути від влади, а то й фізично знищити. Наприклад, прибулий у березні 1649-го на переговори з гетьманом польський посол Смяровський спробував завербувати старшин з оточення Хмельницького, обіцяючи їм землі і привілеї. Четверо погодилися, а п'ятий доповів гетьману про змову. За свої дії посол поплатився життям, а старшин кинули до в'язниці.
В березні 1650 року на гетьмана було скоєно замах. Група завербованих польськими агентами козаків спробувала вбити Хмельницького на пасіці, де він любив відпочивати
А в березні 1650 року на гетьмана було скоєно замах. Група завербованих польськими агентами козаків спробувала вбити Хмельницького на пасіці, де він любив відпочивати. Але один з пасічників зумів непомітно піти і повідомити про небезпеку. Невдалих кілерів заарештували.
Після Переяславської Ради польська агентура спробувала завербувати брацлавського полковника Івана Богуна, який відмовився приймати присягу на вірність царю. Українському полководцеві пообіцяли гетьманську булаву і різні привілеї, а взамін вимагали повести свій полк на допомогу польським військам, щойно вони почнуть наступ.
Богун попросив не поспішати – мовляв, треба домовитися з козаками. А сам доповів про вербування гетьману і почав готувати свій полк до оборони. Замість дружньої зустрічі з хлібом-сіллю польська армія отримала бій під добре укріпленою Уманню, взяти яку так і не змогла.
Про полювання української розвідки на польську еліту відомо менше. Влітку 1648-го Хмельницький намагався організувати вбивство князя Ієремії Вишневецького – одного з провідних політичних діячів Речі Посполитої
Про полювання української розвідки на польську еліту відомо менше. Влітку 1648-го Хмельницький намагався організувати вбивство князя Ієремії Вишневецького – одного з провідних політичних діячів Речі Посполитої, про що згадував сам князь в особистому листуванні.
А в червні 1653-го, дізнавшись із перехопленого листування про план власної ліквідації, гетьман спробував захопити в полон польського короля Яна Казимира. На піймання монарха було кинуто кілька сотень козаків, які спробували перехопити його під час поїздки до польського обозу. Але королю вдалося випередити їх лише на півгодини і вислизнути з пастки.
Смерть українського гетьмана в 1657 році перервала ці шпигунські ігри. Тепер козаки вже воювали не з зовнішніми ворогами, а один з одним, поступово програючи своє найголовніше завоювання – свободу.
***
Цей матеріал опубліковано в №34 журналу Корреспондент від 29 серпня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.