Cтоліття тому алкогольна індустрія в Україні сильно відрізнялася від нинішньої.
Піраміда з горілки, пивоварня в ливарному цеху, трамвай-спиртовоз, винороби з берегів Дністра і чайні заклади для непитущих – виробництво алкоголю переживало часи розквіту на початку XXст., пише Дмитро Слинько у №49 журналу Корреспондент від 12 грудня 2014 року.
Трамвай, завантажений горілкою, неквапливо гуркоче по київській вулиці, уповільнює ходу перед невеликим містком і прямує до Львівської площі. Сучасному киянину важко уявити собі таке, але 100 з гаком років тому це була буденна картина для вул. Кудрявської.
У 1896 році на місці двох приватних садиб заснували державний горілчаний завод, який офіційно іменувався Казенний винний склад № 1. А для підвезення спирту спеціально побудували міст над вул. Вознесенський Яр, на якому проклали рейки для вантажних трамваїв-спиртовозів.
«Веселість Русі» завжди була прибутковою справою – у 1913-му доходи від «казенного продажу питва» склали більше чверті надходжень до бюджету
Завод знадобився у зв'язку із введенням у Росії у 1894 році казенної винної монополії – четвертої за рахунком в історії імперії. «Веселість Русі» завжди була прибутковою справою – у 1913-му доходи від «казенного продажу питва» склали більше чверті надходжень до бюджету.
І це притому що держава з ініціативи знаменитого міністра фінансів Сергія Вітте закріпила за собою тільки очищення спирту на казенних складах на кшталт київського, а також торгівлю міцним алкоголем. А сам спирт держава закуповувала в тому числі й у приватників; на легкі спиртні напої монополія теж не поширювалася.
Прибуткова справа приваблювала великих підприємців того часу. Виробництвом спирту, горілки, шампанського та пива займалися шановані в суспільстві, а часом навіть легендарні особистості.
П'яні прізвища
До Жовківської рогатки у Львові дістається не кожен турист – занадто далеко від центру. Але терплячі можуть побачити пам'ятник промислової архітектури – завод Алмазінструмент, арочні ворота в який охороняють два кам'яні леви. До Другої світової війни тут розташовувалася горілчана фабрика Бачевських, чия продукція була відома далеко за межами Львова.
Хмільний бізнес заснував у XVIII столітті галицький єврей Лейба Бачелєс. Прийнявши християнство, його нащадки стали іменувати себе на польський манер – Бачевські. У 1852 році вони купили порожній палац Целецьких у Львові, який після перебудови перетворився на лікеро-горілчаний завод.
На міжнародний рівень бренд вивів Йосип Адам Бачевский – львівський міський депутат і член торгово-промислової палати. Ставку він зробив не тільки на якість, а й на рекламу. Багато уваги підприємець приділяв формі пляшок, дизайну етикеток. Використовувалися і більш креативні методи просування – піраміда з пляшок на виставці, павільйон у вигляді графина у львівському парку.
У російській частині нинішньої України «бізнес під градусом» розвивався в подільському містечку Немирів. Традицію заклав генерал-майор Григорій Строганов, який заснував у 1872-му гуральню. А повноцінний винний завод побудувала його дочка, графиня Марія Щербатова. Іменита особа зробила ставку на дорогий спирт високої якості. З 1906 року він постачався на казенні заводи Москви і Санкт-Петербурга.
Виробництвом пива по обидва боки Збруча традиційно займалися німці
Виробництвом пива по обидва боки Збруча традиційно займалися німці. У Києві пінну справу розвивав Вільгельм Рихерт. У 1860-му він отримав дозвіл на будівництво пивзаводу на своїх землях у передмісті Куренівка.
Рихерт був класичним олігархом, поєднуючи бізнес з державною діяльністю. З початку XX століття він був гласним (депутатом) Київської міської думи, працював на адміністративних посадах. Радянська влада спершу перетворила дітище Рихерта на консервний завод, а зараз це – Київський завод шампанських вин.
В іншому кінці міста, на Деміївці, вів свої справи конкурент Рихерта – Йоганн-Генріх Шульц. Прусський підданий став родоначальником династії пивоварів, яка обірвалася під час Першої світової: німці зі зрозумілих причин потрапили в немилість. А підприємство продовжило роботу за СРСР під назвою Пивзавод № 1.
Але українці краще пам'ятають іншого «пивного» німця – Роберта Домса. Ім'я колишнього власника Львівської пивоварні тепер активно використовують для розкрутки львівського пива.
Хоча сучасникам Домс був більше відомий як нафтовий магнат. Він заснував нафтовидобувні промисли на півдні нинішньої Львівської області, побудував перший нафтопереробний завод у Бориславі, видобував побічні продукти – озокерит, бітум, гази. Був у німця і «свічковий заводик» – адже парафін теж отримують з нафти.
Схильність до новаторства у всіх сферах була у підприємця в крові.
«Домс, знаменитий прусський капіталіст, якому наша Галичина майже в кожній галузі зобов'язана першому поштовху», – так описував його Іван Франко.
Пивоварню бізнесмен придбав у 1863 році, через півтора століття після її заснування. Але саме він вивів завод на якісно новий рівень, модернізувавши виробництво і розширивши рецептуру.
Знаменита львівська легенда свідчить, що Домс закохався в покоївку Зосю, яка щодня приносила йому «гальбу» пива на дегустацію, одружився з нею і поїхав до Швейцарії. Але якщо легенда і правдива, вона, швидше за все, стосується сина Домса, теж Роберта. А сам магнат помер у 1893-му у Львові. Про це писали газети – заступник голови торгово-промислової палати і щедрий меценат був широко відомий у місті.
Гегемонію німців на пивному ринку розбавляв Микола Хряков. Засновника пивзаводу на Подолі сьогодні назвали б self made man
Гегемонію німців на пивному ринку розбавляв Микола Хряков. Засновника пивзаводу на Подолі сьогодні назвали б self made man: син бідного селянина з Курської губернії в молодості виявив підприємницький талант, збивши капітал на торгівлі цукром.
Хряков був ініціатором заснування Київської купецької біржі та Київського товариства взаємного кредиту, обирався гласним міської думи. У 1872 році купець вирішив перетворити на пивзавод занедбане металургійне підприємство на вул. Кирилівській (нинішня Фрунзе).
Товариство київського пивоварного заводу Хряков заснував разом з компаньйонами. Будівництвом цехів займався київський інженер Олексій Термен, чиє ім'я міцно ввійшло в путівники по столиці завдяки кільком чавунним фонтанам.
У колишньому ливарному цеху облаштували варильну, пізніше вирили власну свердловину для отримання води. Солод і хміль спершу імпортували з Чехії та Німеччини, але потім перейшли на вітчизняного виробника. Подільське пиво продавали в кількох губерніях, у тому числі на бортах пароплавів і в дорогих ресторанах, воно завойовувало золоті медалі сільськогосподарських виставок.
Дністровська лоза
Якщо пиво – це німці, то шампанське – це французи. Одним з піонерів ігристої справи був Анрі Редерер, якого часто іменували на німецький манер – Генріхом. Француз асимілювався в Одесі, одружившись на місцевій дівчині. У 1896 році він заснував Південно-Російське товариство виноробства в Одесі. Зараз це Одеський завод шампанських вин, причому ошатні вхідні ворота ще пам'ятають засновника.
А підприємство, що виробляє нинішнє шампанське Французький бульвар, заснували в 1857-му французи Франсуа Нуво і Карл Енно. Спочатку Нуво постачав до Одеси напій французького походження, а Енно вирощував виноград під містом і входив до Комітету виноградарства Імператорського товариства Південної Росії. На Малофонтанській дорозі (зараз – Французький бульвар) компаньйони збудували Винний підвал Нуво, який у 1889 році був куплений державою і перейменований на Центральний склад удільного виноробства в Одесі.
Найвідомішим виробником шампанського нефранцузького походження був Лев Голіцин, один з родоначальників кримського виноробства
Найвідомішим виробником шампанського нефранцузького походження був Лев Голіцин, один з родоначальників кримського виноробства. У 1878-му він заснував випуск шампанських вин у селищі Новий Світ.
Крім відомих і донині виноробних районів України, у першій половині XX століття існував ще один – Поділля, частина нинішніх Тернопільської, Хмельницької та Вінницької областей. Вирощування лози було популярним заняттям серед знатних осіб. Приміром, у своєму маєтку під Вінницею виноградарством захоплювався відомий хірург, «головлікар Кримської війни» Микола Пирогов.
У промислових обсягах лозу вирощували в Теплому Поділлі – на пагорбах нинішньої Тернопільської області біля річок Дністер і Збруч. Особливого розквіту виноградарство досягло тут у 1920-1930-ті роки. До Теплого Поділля запрошували путівники Польщі, називаючи його «краєм сонця і виноробства».
Тільки в околицях Заліщиків у 1937-му зібрали майже 130 т винограду. Щорічно у вересні в цьому придністровському місті проводили масштабний фестиваль урожаю. Святкували з розмахом: в програмі були карнавали і виставки, автогонки і човнові регати, пісні і танці.
Чай проти горілки
Алкогольна реклама того часу не знала ні написів МОЗ попереджає, ні заборони на неправдиву інформацію. Бачевські на плакаті з грайливим амуром стверджували, що без лікеру і кохання не кохання. А їхні земляки-пивовари запевняли, що «той сто років живе, хто львівське пиво п'є».
Однозначно відповідали на запитання, пити чи не пити, і пивовари російської частини України. Свою рекламу вони часто супроводжували закликом Вимагайте всюди!.
У милому двоповерховому будиночку на київській Лук'янівці, схожому на казковий терем, теж звучали заклики пити – але винятково чай або квас. Зараз тут будинок культури трамвайників, а на початку XX століття Лук'янівський народний дім надавав киянам масу видів дозвілля, альтернативних питву. Крім чаювання тут можна було побачити театральну виставу, взяти додому бібліотечну книгу, послухати лекцію (не тільки на алкогольну тематику).
Боротьбою з пияцтвом держава почала турбуватися одночасно з введенням четвертої казенної монополії. Для цього в губерніях заснували мережу спеціальних органів
Боротьбою з пияцтвом держава почала турбуватися одночасно з введенням четвертої казенної монополії. Для цього в губерніях заснували мережу спеціальних органів – Опікувань народною тверезістю. Головною їхньою метою було «поширювати серед населення здорові поняття про шкоду надмірного вживання міцних напоїв, а також знаходити кошти для надання йому можливості проводити вільний час поза питними закладами».
Фінансувалися опікування з трьох джерел – асигнувань скарбниці, власних коштів (від продажу чаю, агітаційної літератури, квитків на вистави), а також за рахунок штрафів, зібраних з несвідомих торговців хмільним товаром. Виявлення порушників винної монополії теж входило в обов'язки організацій.
Проблемою опікувань був їхній «казенний дух» – за них відповідали губернські чиновники, які в царській Росії були не менш халатними і корумпованими, ніж нинішні
Проблемою опікувань був їхній «казенний дух» – за них відповідали губернські чиновники, які в царській Росії були не менш халатними і корумпованими, ніж нинішні. Без ентузіазму окремо взятої людини настільки складна справа не зрушила б з місця.
І в Києві такий ентузіаст знайшовся. Ним став Іван Сікорський, психолог і громадський активіст, батько винахідника вертольота Ігоря Сікорського. Спеціаліст з психічних хвороб у віці 30 років отримав ступінь доктора медицини, пізніше викладав у Київському університеті Святого Володимира.
Заїкання і наркоманія, гігієна і характеристика рас – чому тільки не присвячував професор свої наукові публікації. Але алкоголю діставалося особливо. Назви наукових робіт говорили самі за себе – Про вплив спиртних напоїв на здоров'я і моральність населення Росії або Насування великої кризи від вина.
Сікорський виступив засновником Південно-Західного товариства тверезості, яке крім іншого займалося і Лук'янівським народним домом. Вчений брав найактивнішу участь у боротьбі із зеленим змієм, зокрема постійно читав лекції про його шкоду.
Київ Сікорський вважав найбільш прийнятним для великих звершень містом імперії. Він був переконаним монархістом і затятим російським націоналістом, входячи у відповідні організації.
«На Київ дивиться вся Росія. Петербург ніколи не мав значення керівника національного життя Росії. Москва після 1905 року також втратила моральний авторитет в очах національно-російського суспільства. Значення центру російського національного життя починає переходити до Києва», – казав професор.
Хмільна архітектура
Сікорський дожив до 1919 року, коли споживання алкоголю в Росії знизилося у десять разів, а кількість психічних хворих на ѓрунті алкоголізму впала до поодиноких випадків. Втім, навряд чи російського монархіста порадувала причина таких змін.
З 1914-го до кінця Першої світової війни в імперії діяв сухий закон, який поклав кінець не тільки нестримному пияцтву, а й алкогольній індустрії в її колишньому вигляді. У Західній Україні хмільний бізнес зазнав краху під час Другої світової – серед жертв опинилася і фабрика Бачевських, і виноградники Теплого Поділля.
Напоїв тих часів тепер не скуштуєш навіть на збережених до наших днів підприємствах. Зате «алкогольна» архітектура становить не менший інтерес для туристів, ніж замки і палаци
Напоїв тих часів тепер не скуштуєш навіть на збережених до наших днів підприємствах. Незважаючи на рекламні обіцянки «того самого смаку» або «рецепта XVIII століття», технології з того часу сильно змінилися.
Зате «алкогольна» архітектура становить не менший інтерес для туристів, ніж замки і палаци. У Львові крім фабрики Бачевських збереглися старовинні корпуси Львівської пивоварні. Подільський пивзавод у Києві припинив роботу в цьому році, але його споруди часів Хрякова можна побачити на вул. Фрунзе.
Пам'ятки «пивної» архітектури трапляються у багатьох містах України. Шестиповерховий будинок височіє в Березані Київської області – це пивоварня Канських. Свого часу продукцію чеських пивоварів високо цінували в Києві. А в каньйоні Смотрича в Кам'янці-Подільському стоїть масивна споруда пивоварні баронеси Евеліни Юней.
Збереглися і корпуси казенних винних складів на вул. Кудрявській у Києві, і «спиртовозний» міст. Правда, по ньому більше не їздять трамваї – через аварійний стан він відкритий тільки для пішоходів. Незважаючи на непривабливий вигляд, пам'ятник все одно показують туристам – він відомий як найстаріший збережений міст столиці.
***
Цей матеріал опубліковано в №49 журналу Корреспондент від 12 грудня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.