Прифронтові міста і села Донбасу залишають жителі, які трималися там до останнього.
Але втекти з пекла часом складніше, ніж жити в ньому, пише Яна Сєдова у №3-4 журналу Корреспондент від 30 січня 2015 року.
Заради розмови з Корреспондентом мешканка Мар'їнки Наталія на кілька хвилин виходить з підвалу. Це ризиковано – по місту постійно стріляють, а тому вона більше тижня живе в підвалі разом з мамою-пенсіонеркою та 18-річним сином.
«Години дві бахають, потім десять хвилин тиші, і все заново, – розповідає Наталя. – Вчора і магазини були зачинені. У нас остання буханка хліба залишилася, а тут, у підвалі, вісім осіб, і щойно прийшла ще одна сім'я з дитиною».
Решта жителів її будинку вже залишили Мар'їнку. Інфраструктура містечка знищена, води і електрики немає. Готувати їжу доводиться на багатті у дворі, а освітлювати підвал – саморобним каганцем з ґнотом з вати.
Краще не стане: військові оголосили, що у зв'язку з бойовими діями відновлювати комунікації у місті не має сенсу. Виїхати Наталії та її родині нікуди, всі родичі живуть тут таки, в Мар'їнці.
Та й грошей немає – з липня минулого року вона сидить без роботи. Проте місцева мешканка, що трималася до останнього, зізнається, що готова евакуюватися з рідного міста куди завгодно, аби подалі від війни.
Люди, у яких був свій транспорт, гроші і можливість виїхати, вже рушили в безпечні місця. Ті, хто самоорганізуватися не зумів, виявилися заручниками ситуації
Люди, у яких був свій транспорт, гроші і можливість виїхати, вже рушили в безпечні місця. Ті, хто самоорганізуватися не зумів, виявилися заручниками ситуації.
«Багато хто влітку і восени вже виїжджав з міста, відправляв дітей до таборів – сподівалися, що військові дії скоро закінчаться», – розповідає житель Мар'їнки Дмитро.
Але закінчилася не війна, а заощадження, ось мар'їнчани і стали повертатися.
«Нехай без роботи і грошей, але хоча б у рідних стінах», – пояснює Дмитро.
Холодна лінія
Вибратися з мар'їнського підвалу, як і з будь-якого іншого в зоні АТО, дуже непросто. Люди, з якими спілкувався Корреспондент, кажуть, що місцева влада в місті практично відсутня. До того ж днями снаряд влучив у міськраду.
Спроба видання зв'язатися із заступником мера Мар'їнки Андрієм Низовцем надто вдалою не була. На телефонний дзвінок він роздратовано відповів, що весь день був під бомбардуваннями і в такому стресовому стані спілкуватися не стане.
Звернення на гарячу лінію (0-800-507-309) та в Держслужбу з надзвичайних ситуацій (101) теж навряд чи допоможе, навіть якщо припустити, що в умовах відсутності електрики тому, хто потребує евакуації, вдалося зарядити телефон.
За бюрократичною традицією завдання просто «спускається на місця», тобто тим чиновникам, які або не в змозі його вирішити, або взагалі відсутні в місті, що обстрілюється
Проблему того, хто дзвонить, зафіксують, проаналізують і відправлять органам, компетентним у цьому питанні. За бюрократичною традицією завдання просто «спускається на місця», тобто тим чиновникам, які або не в змозі його вирішити, або взагалі відсутні в місті, що обстрілюється.
Телефони головних управлінь консультаційних служб у Луганській та Донецькій областях або не відповідають, або пропонують залишити голосове повідомлення. Те саме стосується контактів регіональних штабів ДСНС. Відповіли Корреспонденту хіба що в сєвєродонецькому штабі: мовляв, масових звернень за допомогою до них не надходило.
Влітку 2014 року, коли багато хто залишав зону АТО, схема працювала таким чином: переселенець звертався до штабу ДСНС, де йому допомагали безкоштовно оформити залізничний квиток, якщо у нього самого грошей на поїздку не було. Зі штабу інформацію подавали в адміністрацію Укрзалізниці, адміністрація зв'язувалася зі станцією, яка оформляла квиток. До кінця минулого року Укрзалізниця безкоштовно перевезла 14,5 тис. вимушених переселенців.
Але тепер такої можливості немає. По-перше, зменшилася кількість тих, хто потребує проїзду, оскільки залізничникам не надходять масові запити від ДСНС. Друга причина в грошах.
«Передбачалося, що перевізники отримають компенсацію, але, на жаль, жодної копійки за весь період перевезень ми не отримали, – каже Корреспонденту начальник департаменту пасажирських перевезень Укрзалізниці Ігор Бреус. – До вирішення цього питання ми не можемо продовжувати такі перевезення».
Послуги платні
Добре знаючи, як працює неповоротка державна машина, більшість переселенців воліє звертатися за допомогою до волонтерів. У сall-центрі волонтерської організації Донбас SOS кажуть, що після початку інтенсивних обстрілів населених пунктів у зоні АТО вони стали отримувати чимало дзвінків від тих, хто хоче виїхати в безпечне місце.
Проте все, чим поки що можуть допомогти волонтери, – це в телефонному режимі знайти тих, хто готовий прийняти гостей. А ось вибиратися їм доведеться самостійно.
«Ми зараз у скрутному становищі, – каже Олена Бабій, співробітниця Донбас SOS. – У нас немає коштів, щоб вивезти людей, немає транспорту».
Найскладніше тим волонтерам, які возили гуманітарку на окуповану територію і за можливості заразом евакуювали людей. Тепер для того, щоб потрапити на територію, підконтрольну «ЛНР» і «ДНР», потрібно оформити перепустку, подавши заявку в одному з чотирьох міст – Старобільську, Дебальцевому, Великій Новосілці та Маріуполі. Багато волонтерських груп зараз перебувають у процесі отримання таких дозволів, і поки що допомогти з евакуацією з того боку не можуть.
У Донбас SOS кажуть, що громадяни, які проживають на окупованій території, намагаються вирішити питання самостійно. Вони добираються до найближчого блокпоста на українській стороні і там подають документи. А іноді проходять і просто так: запитують українських військових, невже вони стануть по них стріляти, і йдуть.
«Бувало таке, що і гроші давали, щоб їх пропустили на цей бік, – розповідають у Донбас SOS. – Спочатку розцінка була 20 грн, тепер – 800 грн з людини».
В обстрілюваних Мар'їнці та Красногорівці надія на евакуацію все таки з'являється. За словами Костянтина Ткачука, заступника начальника проекту CIMIC (civil military cooperation, цивільно-військове співробітництво), який працює в зоні АТО, ще тиждень тому умовити місцевих виїхати було дуже важко.
«Люди сиділи в підвалах і навідріз відмовлялися виїжджати, – розповідає Ткачук. – В Авдіївці 100 вагітних жінок, я особисто говорив з багатьма, але вони теж навідріз відмовлялися евакуюватися. Але тепер всі налякані, вони опинилися в ситуації, коли залишатися під обстрілами вже не можуть».
Військові із CIMIC – своєрідні посередники між місцевою владою, цивільним населенням і волонтерами. Ще місяць тому група вирішувала поточні проблеми – ремонт зруйнованих внаслідок обстрілів газопроводу та лінії електропередач, супровід волонтерів з гуманітарною допомогою.
Сьогодні групі доводиться терміново вивозити людей. Ткачук по телефону спілкується з одним із заступників мера Мар'їнки, Тетяною Зубицькою. Обіцяє дати хоча б на півдня групу військових, які допоможуть пройти по підвалах і знайти тих, хто готовий виїхати.
«Дізнавайтеся адресу, складайте списки, ставте хрестики», – інструктує він.
Ткачук обіцяє за добу знайти два автобуси, які вивезуть жителів у сусіднє Курахове або Велику Новосілку. Там зараз спокійно і є можливість тимчасово розмістити людей, щоб потім зайнятися їхнім розселенням по областях України.
З представників місцевої влади сьогодні працює не більше 15%. Решта або в Росії, або в бігах, або просто хоче попіаритися на проблемах населення
З представників місцевої влади сьогодні працює не більше 15%, каже Ткачук. Решта або в Росії, або в бігах, або просто хоче попіаритися на проблемах населення. Є й такі, кого військові підозрюють у роботі «на той бік».
«Але сказати, що влада не працює, не можна, – зазначає Ткачук. – Ці 10-15% реально допомагають».
Він упевнений, що зараз переселенців буде дуже багато, і нарікає, що його ресурси обмежені – людей і техніки не вистачає. Все доводиться вирішувати буквально на бігу, використовувати особисті контакти, щоб знайти транспорт, бази для розміщення.
Приміром, 27 січня військовим, незважаючи на обстріли, вдалося вивезти з Мар'їнки два десятки людей. Їх тимчасово поселили в Кураховому.
По цей бік
Крім евакуації, ще одна велика проблема – стикування переселенців з тими, хто готовий їх прийняти. Єдиної бази, де можна було б збирати таку інформацію, немає. Знайти житло і допомогу вдається найчастіше тільки через волонтерів. Для цього треба як мінімум дістатися до цивілізації, де є Інтернет або телефон. Тут зазвичай працює принцип сарафанного радіо.
Наталія з Харкова разом з друзями – одні з тих, хто допомагає переселенцям обжитися на новому місці перші два-три місяці.
«У нас була початкова мета допомогти саме працездатним й охочим знайти роботу людям, – розповідає волонтер. – У період, коли робота є, але грошей ще немає, а в чергах за допомогою вже стояти не будеш, найважче».
Зараз під опікою Наталії та її друзів п'ять сімей, в кожній від чотирьох до дев'яти осіб. Квартири, які вони оплачують гостям на початку, коштують у середньому 2.000 грн на місяць.
У двох сім'ях дорослим вдалося досить швидко знайти роботу, і тепер вони платять за житло самі. Ще одній сім'ї компенсують половину вартості оренди. Наталія зізнається, що один час уся її зарплата (вона працює в сфері IT) йшла на оплату няні для дитини і волонтерську діяльність, але коли підключилися знайомі, їй стало легше.
Няня теж переселенка, не так давно вибралася з Дебальцевого. На старенькій машині поїхала вся сім'я – дочка з чоловіком, двоє їхніх дітей і ще одна бабуся, лежача. Не кинули навіть собаку. Чоловік дочки вже влаштувався на роботу.
«Наша няня – це величезне щастя», – зізнається Наталя.
Харків'янка зазначає, що для її волонтерського оточення вкрай важливо бачити у переселенців бажання адаптуватися і жити далі. За її словами, найскладніше з цим у людей на соціальній допомозі
Харків'янка зазначає, що для її волонтерського оточення вкрай важливо бачити у переселенців бажання адаптуватися і жити далі. За її словами, найскладніше з цим у людей на соціальній допомозі, але загалом люди, яким «все не так», їй зустрічаються рідко.
Наталя згадує історію про двох хлопців років 19, які пішки пішли з «ДНР». Їх хотіли відправити на передову, але вони втекли і манівцями дісталися на територію, підконтрольну українській владі. Коли волонтери поселили хлопців, з ранку, виспавшись, ті найперше поцікавилися, де можна знайти роботу.
Втім, навіть зараз не всі жителі міст і сіл під обстрілом готові залишити свої напівзруйновані будинки. 28 січня військовим удалося пригнати в Мар’їнку автобус для переселенців, але до Курахового він вивіз лише трьох.
Залишилася у своєму підвалі й Наталія з родиною. Вона побоялася, що сина мобілізують і відправлять воювати.
***
Цей матеріал опубліковано в №3-4 журналу Корреспондент від 30 січня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.