Суєта європейських лідерів, які зайняті гасінням загальноєвропейської пожежі, вносить у світовідчуття донеччан безвихідну складову
По Донецьку стріляють кожного дня. Методично і жорстоко. Немов у тирі. По зручній і легкій мішені. Нерухомій і великій, пише журналіст Раміль Замдиханов у колонці, опублікованій у №6 журналу Кореспондент від 13 лютого 2015 року.
Місто вкопане в землю фундаментами своїх будинків. Люди Донецька вросли сюди душею і обставинами. Ніхто не може зрушити з місця, а тому є легкою ціллю і здобиччю. Просто бери і стріляй! Не промахнешся.
Беруть і стріляють. Не промахуються.
Не буває дня, який би не окреслював жирною рискою зловісну цифру Разом, що показує кількість поранених, загиблих і тих, хто втратив дах. А ще – перелік кварталів, що залишилися без світла, води, тепла. Цифра варіюється – вона може бути більше або менше. Але поки що жодного дня без людських жертв. Жодного дня без руйнувань.
Ті, хто передрікав, що грудневе перемир'я закінчиться неймовірною ескалацією збройного насильства щодо мирного населення, виявилися абсолютно правими. Сьогодні в Донецьку ведеться війна на знищення. Побиття беззбройних. Справжнісінький терор. Від класичного відрізняється єдиним – злочинці не висувають вимог. Просто вбивають, і все. З боку може здатися, що навіть із задоволення.
Інформаційна війна в ці дні ведеться чи не більш запекло, ніж війна звичайна. А жителі Донецька та інших міст, де звуки пострілів і гуркіт розривів стали частиною звичного міського шуму, проти своєї волі виступають беззвучними статистами, яким уготовано знятися ще в одному новинному сюжеті, що ятрить душу.
Здається, що обидві аудиторії, які ненавидять і зневажають одна одну, щодня жадібно вимагають нових доказів нелюдської жорстокості своїх супротивників, і вже у вечірньому випуску новин свіжі незаперечні факти, з димком і кров'ю, будуть надані. Немов червоне м'ясо, яке є таким корисним для кровотворної системи організму.
Помічено, що інтенсивність обстрілів мирних кварталів Донецька зростає залежно від того, наскільки близько ті чи інші переговори з врегулювання кризи на Донбасі підходять до точки певного компромісу, який влаштовує сторони.
Минулої неділі по Донецьку прокотилася величезна вибухова хвиля. О 12-й годині ночі, коли люди вже готувалися лягати спати. Бахнуло так, що хитнуло будинки по всьому місту. Підлога в квартирі попливла, немов палуба корабля під час хитавиці.
Чи розуміють це поза зоною конфлікту? Мабуть, розуміють. Але не всі. Більшість – за ще один впевнений удар, який принесе перемогу раз і назавжди.
«Вибух викликав паніку в Донецьку. Слава українським воїнам», – пише на своїй сторінці у соціальній мережі лідер Правого сектора Дмитро Ярош.
«От би ще сьогодні і завтра наші так бахнули! Щоб місиво з гнид путінських тільки залишилося!», – підтримують його в коментарях.
Напевно, таке ставлення можна зрозуміти, коли для того, щоб не чути вибухи, потрібно лише зменшити звук телевізора. У ситуації, коли вибухова хвиля вивертає і вириває з коренем склопакети, ставлення до війни стає трохи іншим.
Покоління, яке сформувало своє ставлення до дійсності через призму комп'ютерних ігор, впивається ситуацією, коли слухняні боти строєм ідуть виконувати завдання, приносячи нові території, бонуси й очки. Абсолютно зрозуміло, що ті, хто всім серцем виступає за силове вирішення конфлікту, для кого загибель мирних людей Донбасу – це справедлива плата за право жити в новому чудовому світі, ніколи не опиняться в окопах або за важелями танка.
Поки ж на настрої жителів Донецька впливають не тільки артилерійська канонада і повідомлення про жертви і руйнування в місті. Неприхована суєта і метушня європейських лідерів, які вже не стурбовані дотриманням норм дипломатичного протоколу, а явно зайняті гасінням загальноєвропейської пожежі, вносять у світовідчуття абсолютно есхатологічну складову.
Уже незрозуміло – як довго ще влаштує справжніх замовників конфлікту його відносно уповільнений характер
Уже незрозуміло – як довго ще влаштує справжніх замовників конфлікту його відносно уповільнений характер? Раптом кілька десятків убитих на день – це вже недостатньо вагомий аргумент для того, щоб виправдати більш глибинні і рішучі заходи?
Вікіпедія пише про хімічні атаки в сирійській Гуті як про подію, про яку поки що немає достовірної інформації, а сторони звинувачують у трагедії одна одну: «Багато спостерігачів зазначає, що навколо подій у Гуті йде повномасштабна інформаційна війна. Міжнародні оцінки подій також відрізняються: США і ще 36 країн звинувачують у застосуванні хімзброї урядові сили Сирії, Росія та Іран звинувачують в атаці збройну опозицію».
Здається, щоб зробити це актуальним для Донбасу, досить змінити лише кілька топонімів.
Змінять?
***
Цей матеріал опубліковано в №6 журналу Корреспондент від 13 лютого 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.