Корреспондент з'ясував, чи готові бомбосховища Києва захистити городян у разі обстрілу.
Чиновники мерії малюють оптимістичну картину зовні, а столичні дігери – реальну, з-під землі, пише Вероніка Мелкозерова у №6 журналу Корреспондент від 13 лютого 2015 року.
Київський школяр Федір Іванов разом зі своїм однокласником В'ячеславом, який не назвав свого прізвища, і Корреспондент швидким кроком віддаляються від станції київського метро Дорогожичі вглиб прилеглої промзони – до відкритого сховища на території колишнього мотозаводу.
«Воно не охороняється, тому пройдемо без проблем – переліземо через паркан, і все», – планує маршрут Іванов.
Юні дигери свою справу знають – більше року вони досліджують підземну столицю і встигли потрапити і в багато бомбосховищ Києва. Серед знахідок і бункер на глибині 120 м під станцією метро Хрещатик – як вони передбачають, на випадок ядерної війни.
Дигери стверджують, що в столиці збереглося понад два десятки таких бомбосховищ, побудованих за часів холодної війни. Тепер, з огляду на небезпеку розростання військового конфлікту на Донбасі, вони можуть отримати друге життя.
У київських підземеллях можна знайти багато речей з минулих епох
«Відсотків 20 готове до використання, – впевнено констатує Іванов. – Залишилося тільки зайти і зачинити за собою двері. Там є рації, потрібний набір засобів індивідуального захисту, протигази, дозиметри і навіть їжа».
Решта, за його словами, або розорені, або переобладнані, але в будь-якому випадку непридатні для повноцінного захисту.
«Якось ми групою спустилися під землю, по колектору пройшли до гермодверей бомбаря [на жаргоні дигерів – бомбосховище], – згадує В'ячеслав. – Страшно всім. Зважилися, відчиняємо гермодвері, а там – холодильник. Опиняємося на кухні кафе».
Тим часом міська влада нещодавно відрапортувала, що бомбосховища Києва перебувають у задовільному стані.
«Чисто, все працює, – зазначив мер столиці Віталій Кличко, оглянувши кілька укриттів у центрі міста. – Будемо сподіватися, що жодному мешканцю не доведеться ними скористатися, але нам потрібно бути підготовленими до всього».
Згідно з офіційною статистикою, в мегаполісі існує 526 спеціально обладнаних великих цивільних сховищ, здатних захистити від бомбардування 1,5 млн осіб
Згідно з офіційною статистикою, в мегаполісі існує 526 спеціально обладнаних великих цивільних сховищ, здатних захистити від бомбардування 1,5 млн осіб.
Ще понад 4 тис. приміщень, придатних для цього, – підвали житлових будинків, підземні переходи, паркінги та метро – можуть врятувати близько 2,7 млн життів.
Крім стану сховищ міські чиновники інспектують ступінь інформованості про них киян. Ще в листопаді в низці районів столиці місцеві ЖЕКи розклеїли листівки, що оповіщають мешканців будинків про алгоритм дій у разі надзвичайних ситуацій. Крім того, інтерактивна карта укриттів розміщена на сайті КМДА.
Корреспондент вирішив розібратися, наскільки звіти градоначальників відповідають реальній ситуації.
Київські сталкери
Перемахнувши через паркан, дигери показують на споруду з табличкою Вхід до сховища. Заіржавілі двері відчинені навстіж. В іншому разі молоді люди застосували б розвідний ключ або фомку. Ще в їхньому спорядженні є ліхтарик і дві міні-камери GoPro, які використовуються для зйомок в екстремальних умовах.
«Бачите будиночок? – запитує Іванов, махнувши рукою на невелику будову заввишки близько 1 м, що нагадує житло Карлсона. – Це вентиляційна шахта. Якщо помітите таку де-небудь в Києві, знайте: під нею є сховище або підвал, придатний для укриття від бомбардування і не тільки».
Сховище розташоване на території заводу, що колись виготовляв мотоцикли. Про те, що життя тут ще жевріє, свідчить відремонтована частина величезного цеху, проданого приватній компанії під склад.
Саме сховище перебуває під занедбаним адміністративним корпусом. Поруч, через дорогу, – чотири п'ятиповерхівки, жителі яких цілком можуть врятуватися тут.
Напівзруйновані сходи, що ведуть під землю, усипані сміттям, але добротні залізні гермодвері в робочому стані. За ними відкривається просторе приміщення – сотні метрів непроглядної темряви.
«Обережно. Тут на вході пастка. У цих зелених патронах від протигаза кислота [яка, за словами дигерів, у разі сполучення з повітрям викликає займання]! Це раніше було встановлено [охороною заводу], щоб сюди не лазили», – попереджає Іванов.
Втім, за найближчого розгляду пастка не працює – ниточки-розтяжки розірвані, а фляги порожні.
У мерехтливому світлі ліхтарика зловісно виблискують очниці протигазів – їх тут тисячі, в тому числі старого зразка, виробництва 1960-х. У величезних ящиках лежать майже нові фільтри для них. Однак невідомі демонтували і винесли з бункера більш важливі компоненти підземелля – мотор і дизельний генератор, що призначалися для освітлення й очищення повітря.
«Більша частина київських бомбарів виглядає саме так, – резюмує Іванов. – Дозиметри всі вже вкрали, металеві частини на металобрухт продали».
Правда, його друг зазначає, що зрідка зустрічаються і цілком добротні сховища.
«Під заводом Електронмаш [поблизу Великої Окружної дороги] наприклад, – каже В'ячеслав, – і недалеко від Лук'янівки сховище, побудоване у 2011 році».
На територію Електронмашу, що закрився, Корреспондент не пустила охорона нового власника його корпусів. Але дигери ще раніше встигли оглянути підземелля, пробравшись у вентиляційні шахти.
Багато заводських бомбосховищ після розпаду СРСР були продані і переобладнані під склади, громадські туалети, кафе
Багато заводських бомбосховищ після розпаду СРСР були продані і переобладнані під склади, громадські туалети, кафе, розповідають експерти. Приміром, в укритті поки ще діючого підприємства Радіовимірювач його керівництво організувало сауну і тренажерний зал, а в бункері заводу Київхімволокно, розрахованому на 4,5 тис. осіб, влаштувалася станція техобслуговування автомобілів, розповідає столичний дигер Іван Мацарський, який примудрився потрапити туди.
Корреспондент не зміг додзвонитися до керівництва Київхімволокна, щоб отримати коментар. А головний інженер Радіовимірювача Іван Потиха відповів, що на території заводу є кілька сховищ, жодне не переобладнано і всі готові до прийому людей.
«Сховища, звичайно, не в ідеальному стані, але не захаращені, – додав Потиха. – Максимум, чого вимагають, це прибирання».
Фото УНІАН
Мер Києва Віталій Кличко проінспектував кілька придатних для використання бомбосховищ
Досліджуючи одне з приміщень під мотозаводом, доверху завалене старими радянськими інформаційними щитами на випадок ядерного удару, В'ячеслав згадує, як вони потрапили у сховище під КПІ, назвавшись студентами.
«У той час як у більшості сховищ не ловить мобільний зв'язок, в капеішному бомбарі є навіть мобільний інтернет», – розповідає школяр.
Дигери заводять Корреспондент у приміщення, де колись була ванна кімната. А тепер залишилися тільки розбиті раковини й унітази. Закінчуючи екскурсію, показують додаткові виходи.
«Є різні типи сховищ – під будинками, заводами, лікарнями, – проводить невеликий лікнеп Іванов. – Відрізняються сховища за розмірами і місткістю. У підвалах будинків укриття найменші – від 50 до 200 осіб можуть вмістити. У бомбарі під заводами можуть влізти до 5 тис.»
Однак підвалів у Києві багато, і вони – найбільш доступний і поширений тип укриття від бомбардування. Вирішивши випробувати шанси пересічного киянина евакуюватися в найближчий підвал будинку по вул. Радунській на Троєщині, Корреспондент наштовхнувся на заварені двері.
«Ще минулого тижня заварили, щоб врятувати наш підвал від бомжів», – повідомила місцева мешканка Лідія Вітальєва.
Яні Пономаренко, яка живе в багатоквартирному будинку по Харківському шосе, в разі обстрілу пощастить більше. Вона зауважила, що працівники її ЖЕКу вже готують їхній підвал під тимчасове укриття.
«Налагодили там світло, трохи розгребли сміття і поставили кілька великих крамниць. Виявилося, що під нашим будинком підвал величезний», – розповідає киянка.
Попросити притулку
На сайті КМДА розміщена не тільки карта, а й посилання на мобільний додаток з адресами всіх укриттів, де можна сховатися від бомбардування. Вони здатні вмістити 3,9 млн осіб, тобто з лишком забезпечать "офіційну кількість" мешканців міста, яких статистика у 2014 році нарахувала 2,8 млн. Для реальної кількості людей, які проживають сьогодні в столиці, – за різними підрахунками, від 4 до 5 млн – місця все одно не вистачить.
Найбільш місткими – 1,5 млн осіб – сьогодні теоретично є сховища цивільного захисту на кшталт того, що під мотозаводом. Але й туди потраплять далеко не всі. У першу чергу вони візьмуть співробітників стратегічно важливих підприємств, лікарень і держустанов, які продовжують працювати в умовах війни, підтримуючи життєдіяльність міста, а також хворих, які не підлягають евакуації.
Підвали – їх у столиці понад 3 тис. – можуть вмістити 1,1 млн осіб. Ще 1,3 млн городян врятують споруди подвійного призначення – підземні гаражі, паркінги та підземні переходи, а також метро
Для решти передбачені тимчасові укриття. Підвали – їх у столиці понад 3 тис. – можуть вмістити 1,1 млн осіб. Ще 1,3 млн городян врятують споруди подвійного призначення – підземні гаражі, паркінги та підземні переходи, а також метро. З цього числа на станціях підземки можуть розміститися близько 300 тис.
На метрополітен градоначальники покладають особливу надію – на кожній станції є потужні гермодвері, і в разі бомбардування саме метро стане найбезпечнішим укриттям.
«У багатьох тунельних переходах є приміщення, придатні для життя, – з ліжками та санвузлами», – додає Іванов.
Що стосується укриттів цивільного захисту, то, за спостереженнями експертів, чудово укомплектовані лише ті з них, що розташовані в урядовому кварталі – під Кабміном, Верховною Радою та КМДА. Вони добре охороняються, тому дослідники підземного Києва туди носа не сунуть. Однак дещо розглянути їм все таки вдалося.
«У сховище під ВР є вісім входів. Воно тунелями з'єднується з метрополітеном. По деяких тунелях можна проїхати навіть автомобілем», – розповідає Мацарський.
Департамент міського благоустрою КМДА, який відає всіма бомбосховищами столиці, на запитання Корреспондента про стан цих приміщень відповів коротко: ця інформація закрита.
Добре, що відомості про укриття для звичайних громадян можна без зусиль отримати, як стверджує влада, в будь-якому ЖЕКу.
Залежно від ситуації у сховищах столиці можна буде протриматися від 6 до 48 год. Хоча влада визнає, що їхній стан неідеальний: багато з них потребують капітального ремонту.
За спостереженнями дигерів, градоначальники все таки взялися за приведення сховищ до ладу.
"Вже місяць пересуватися під землею стало проблематично, – розповідає В'ячеслав, – якщо раніше охорона відпускала дигерів, яких ловила, то тепер здає їх у міліцію".
***
Цей матеріал опубліковано в №6 журналу Корреспондент від 13 лютого 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.