4.000 листів, 13 дітей і 40 років палкої пристрасті – такою була історія кохання короля і королеви, що розігралася в Галичині.
Романтичні дівчата люблять романи Олександра Дюма чи Вальтера Скотта – палацові амури в декораціях Франції чи Шотландії не дарма були екранізовані безліч разів. Тим часом Україна теж може похвалитися історією по-справжньому великого королівського кохання, пише Ірина Пустиннікова у №6 журналу Корреспондент від 13 лютого 2015 року.
Місце дії – Львівщина середини XVII століття. Декорації – Олеський, Золочівський та Яворівський замки. Дійові особи – легендарний король Речі Посполитої Ян III Собеський і Марія Казимира Луїза де ла Гранж д'Аркуїн, або просто Марисенька, як ласкаво називають її поляки.
У п'ятницю пополудні, 17 серпня 1629 року, над Олеським замком вирувала гроза, а біля його стін – татарський загін. Під акомпанемент ворожих криків і дощу 22-річна русинська магнатка Софія Теофілія Данилович народила свого другого сина.
Тільки повитуха поклала немовля на чорний мармуровий стіл, як гримнув особливо сильний гуркіт грому. Стіл розколовся, повитуха оглухла на одне вухо – після таких виразних знаків з боку Фатума ніхто не сумнівався, що новонародженому Яну судилося стати великою людиною.
Хлопчикові пощастило народитися в сім'ї краківського каштеляна Якуба Собєського, господаря Золочівського, Поморянського, Яворівського та Олеського замків
Хлопчикові пощастило народитися в сім'ї краківського каштеляна Якуба Собєського, господаря Золочівського, Поморянського, Яворівського та Олеського замків, а також хороброго воїна, який протистояв мусульманам. Дід новонародженого по материнській лінії, Ян Данилович, був львівським каштеляном й одним з найвидніших русинських (читай – українських) шляхтичів початку XVII століття.
Дитинство Ян провів у родовому замку Жолкев (нинішня Жовква). Майбутній король отримав блискучу освіту, цікавився астрономією й архітектурою, знав крім рідних мов латинь, французьку, німецьку і трошки турецьку, татарську і грецьку.
Він ріс, вбираючи культ предків, безстрашних воїнів – у жорстокому XVII столітті по-іншому і бути не могло. Однією з перших фраз на латині, прочитаних майбутнім королем, стала епітафія на надгробку гетьмана Станіслава Жолкевського – гордий прадід Яна на той момент був єдиним європейцем, який узяв російську столицю. Напис свідчив: O, quam dulce et decorum est pro patria mori (О, як солодко й гідно вмирати за батьківщину).
У грудні 1645-го, коли 16-річний Ян навчався у Кракові, з Франції до Польщі потягнувся караван карет і возів. Через засніжені Нідерланди та Німеччину вирушала на край цивілізованого світу 35-річна принцеса мантуанська Людовика Марія Гонзага, везучи за собою майно і свиту.
У свиті була чотирирічна Марія Казимира д'Аркуїн, дочка родовитого, але бідного капітана королівської гвардії та монаршої гувернантки. У Версалі ходили чутки, що великоока дівчинка – позашлюбна дочка майбутньої польської королеви Людовики Марії та її фаворита Конде. Кляузу про це хтось із доброзичливців відправив навіть нареченому, Владиславу IV.
Але хворобливий монарх на плітки не звертав уваги. У нареченої, підібраної для польського короля кардиналом Мазаріні, було кілька гучних романів, але придане у 700 тис. екю дозволяло заплющити очі на її бурхливу молодість. До того ж майбутньому судженому ще й позичили 700 тис. злотих – цей борг польський монарх так ніколи і не повернув.
Владислава заочно повінчали з Людовикою Марією ще до її приїзду – 5 листопада 1645 року. Відсутню наречену біля вівтаря замінив шляхтич Кшиштоф Опалінський. У ті часи монархи нерідко одружувалися заочно: від імені нареченої виступала довірена особа, а після її приїзду церемонію повторювали.
Подорожуючи в кареті засніженими просторами, мантуанська принцеса навряд чи підозрювала, що стане головною героїнею відразу двох королівських весіль. Овдовівши у травні 1648-го, енергійна дама, яка іноді навіть командувала польськими військами, через рік вийшла заміж за нового короля Речі Посполитої, Яна Казимира.
Ну а інша пасажирка каравану, тендітна чотирирічна дівчинка, тим більше не здогадувалася, що минуть роки і польський трон дістанеться їй. А слідом потягнеться шлейф з легенд та бувальщин про найромантичніше кохання монаршої пари в центрі Європи.
Епістолярний адюльтер
Ян вперше побачив французьку красуню в 1655 році в королівському палаці у Варшаві: йому було 26 років, їй – 14. Кохання спалахнуло миттєво і не згасало до старості. Тим часом за іронією долі через два роки Марисенька вийшла заміж за іншого.
Відвідуючи свою матір у маєтку в Пелашковичах поблизу Замостя, Ян неодноразово зустрічав у місті француженку з чоловіком – вкрай непривабливим князем Яном Замойським (Себепаном). П'яниця і гуляка, який страждав на подагру, мав лише дві переваги – сміливість в бою та найбільший статок у країні, який він щедро розбазарював на жінок і бенкети.
Заміж дівчина вийшла поспішно. У той час король Ян Казимир завів інтрижку з фрейліною Шонфельд. Королева певний час дивилася на зраду чоловіка крізь пальці, але пізніше пригрозила, що відправить фрейліну геть. Король вирішив коханку видати заміж за князя Замойського, але Марія Людовика випередила його і запропонувала в дружини князю іншу кандидатуру.
Зачарований 17-річною красунею, Замойський запропонував Марисеньці не тільки руку і серце, але й спадщину в 1 млн талерів плюс 12 тис. талерів щорічно на дрібні витрати
Зачарований 17-річною красунею, Замойський запропонував Марисеньці не тільки руку і серце, але й спадщину в 1 млн талерів плюс 12 тис. талерів щорічно на дрібні витрати. Весілля було розкішним – тільки токайського вина було випито 300 бочок.
За гроші дружині доводилося терпіти цілий гарем княжих одалісок і постійну відсутність чоловіка. Діти у пари помирали в дитинстві. Ставний сусід Собеський іноді скрашував самотність Марії Казиміри, підкидаючи лист за листом в жерло епістолярного роману, називаючи сусідку «прекрасною Астреєю» і «королевою серця».
У 1660-му стосунки перервалися майже на рік: осмілілий Ян дозволив собі зайвого, чого француженка стерпіти не змогла. Спокутував свою провину закоханий за допомогою карлика Мишки, подарованого Марисеньці.
Листування зав'язалося знову, стаючи все інтимнішим. Свої почуття закохані шифрували, називаючи «апельсинами». Запального Яна француженка називала Порохом. Прохання Марії Казиміри спалювати її листи після прочитання він не послухав. У 1661 році, під час чергової зустрічі, пара обмінялася обручками.
Роман сина з іноземною вертихвісткою і модницею (кажуть, саме Марія Казимира ввела в Речі Посполитій моду на великі декольте) дуже не подобався матері Яна Теофілії
Роман сина з іноземною вертихвісткою і модницею (кажуть, саме Марія Казимира ввела в Речі Посполитій моду на великі декольте) дуже не подобався матері Яна Теофілії. Вона була категорично проти союзу сина з іноземкою – русинська магнатка взагалі з недовірою ставилася до всього чужоземного. Чим закінчилися ці стосунки, Теофілія не дізналася – померла в листопаді 1661 року в Жолкеві.
Князя Замойського у квітні 1665-го доконав сифіліс – біда того часу. 24-річна бездітна вдова викликала в сімействі Замойських підозри: чи не «допомогла» вона чоловікові відправитися на той світ? Але розтин отрути не виявив.
Роман популярного серед шляхти Собеського зі своєю протеже був на руку Марії Людовиці. «Випадково» піймавши закоханих на гарячому в палаці, королева зажадала від Яна або одружитися на Марисеньці, або накласти на себе руки. Ян відразу вибрав перший варіант: хтось зі свити розбудив священика, який таємно пару і повінчав у присутності королеви.
Таємне швидко стало явним: про церемонію почули в Замості, і коли свіжоспечена вдова через кілька днів приїхала виконати залишені чоловіком у заповіті побажання, то натрапила на замкнені ворота. Обурена, вона запитала охоронця, чи знає він, з ким має справу. Той відповів: «Так, знаю, - з пані Собеською».
Рідня покійного скористалася ситуацією. Марія Казимира отримала не обіцяні чоловіком 800 тис. злотих спадщини, а лише 450 тис. – теж чималі на ті часи гроші.
Попереду – 30 років разом. Майбутнє принесе війни, походи, коронацію та тріумф під Віднем
П'ятиденне весілля Яна та Марії Казиміри в липні 1665 року вже не було кісткою поперек чийогось горла. Попереду – 30 років разом. Майбутнє принесе війни, походи, коронацію та тріумф під Віднем. Правда, перша спроба Яна стати королем провалиться: в 1668-му на трон зійде ненависний подружжю Михайло Корибут Вишневецький. Гоноровий Собеський, тоді вже великий коронний гетьман, буде не тільки ігнорувати королівські розпорядження, але навіть називати монарха мавпою.
Дружина у той самий час вирушила поправляти здоров'я на історичну батьківщину. Собеський дав їй кілька чистих аркушів паперу зі своїм підписом – укладати від його імені союзи і договори. Привезені з Франції Марисенькою 30 тис. злотих пішли на військову кампанію чоловіка проти турків.
За день до переможної битви під Хотином 11 листопада 1673 року помер король Михайло, що відкрило переможцеві Собеському дорогу до польської корони. Марисенька брала активну участь у «виборчій кампанії» чоловіка: трон Речі Посполитої не переходив у спадок – короля вибирала знать. Рев шляхти Vivat Joannes Rex! (Хай живе король Ян!) рознісся над Варшавою 21 травня 1674-го.
Кам'яні свідки кохання
Він писав їй щемливі, ніжні листи – дуже довгі і дуже часто. Загалом їх було написано близько 4 тис. З 300 опублікованих королівських епістол 80 надіслано з Галичини. Листуванням заповнювали розлуку, але Марисенька часто супроводжувала чоловіка в його поїздках по країні. Подорожувати вельможна пара любила заради самого процесу, не звертаючи уваги на те, скільки клопоту такі поїздки створювали для двору.
Чимало часу подружжя проводило в одній з улюблених резиденцій Яна ІІІ – в Яворові
Чимало часу подружжя проводило в одній з улюблених резиденцій Яна ІІІ – в Яворові. Тут монарх працював у своєму кабінеті з блакитною стелею, тут після віденської перемоги над турками приймав іноземних послів і закотив величезний бенкет 6 червня 1684 року. Стіни палацу прикрашала трофейна зброя, захоплена в пам'ятному віденському бою.
Зараз від колишнього замку залишилася скромна будова на території місцевої військової частини. А в XVII столітті резиденція могла похвалитися не тільки симпатичним парком, прикрашеним мармуровими статуями, вольєрами для тварин і навіть маяком на невеликому острівці посеред ставу, а й окремим приміщенням-купальнею, де ванни нагадували фонтани, – своєрідні джакузі того часу.
Марисенька в Яворові зупинялася в одній з чотирьох «порцелянових» спалень – стіни кімнати були викладені фаянсовими кахлями. В окремому павільйоні резиденції жила старша сестра королеви, маркіза де Бетюн. Стару резиденцію Собєських потім довго використовували як своєрідний готель для королів: у 1703 році тут зупинявся польський король Август ІІ, в 1704-му – шведський монарх Карл ХІІ, а в 1711-му – російський цар Петро І.
Марія Казимира народила королю 13 дітей, з яких до дорослого віку дожило лише четверо – так відгукнувся бідній жінці перший чоловік і його сифіліс
Марія Казимира народила королю 13 дітей, з яких до дорослого віку дожило лише четверо – так відгукнувся бідній жінці перший чоловік і його сифіліс. Смерть кожної дитини вганяла її в депресію. Матір'ю Марисенька була гіпертурботливою, особливо до синів, що вкрай не подобалося її чоловікові.
Правда, тієї ж надмірною турботою вона огортала і коханого, і якщо Ян захворював, втрачала сон і не відходила від його ліжка. А коли чоловік був десь далеко, в поході, не забувала попросити його в листі тепліше одягатися.
Король навіть через десятиліття кохатиме свою улюблену Марисеньку, уникаючи зрад і спокус. А ось двір ... Злі язики шепотіли за спинами монархів: «Марися керує Яном, а вже Ян – Польщею». Королеву відверто не любили: походження недостатньо шляхетне, іноземка, додому в Париж вибирається інкогніто, називаючи себе маркізою де Жовква, казну зрідка спустошує, як сарана ...
Королеву відверто не любили: походження недостатньо шляхетне, іноземка, додому в Париж вибирається інкогніто, називаючи себе маркізою де Жовква, казну зрідка спустошує, як сарана
Навіть той факт, що Марія Казимира була кумою Короля-Сонця, Людовика XIV, який хрестив її сина Якуба, не допоміг. Шляхта знала, що дружина вмовляла Яна переїхати до Франції, де йому обіцяли титул маршала та орден Святого духа. Незадовго до коронації вулиці Варшави були обклеєні плакатами, на яких було зображене фальшиве родовідне дерево мадам д'Аркуїн.
Марія Казимира доводила до божевілля знать Речі Посполитої, лавіруючи між нескінченними пересудами й інтригами. Гордій і розумній королеві потрібно було хоч іноді відчути себе в безпеці і спокої. Для усамітнення вона вибрала одну з резиденцій Собєських – замок у Золочеві, вотчину тестя.
Якуб Собеський, марнославний магнат, залишив пам'ять про себе на кожному розі замку. На п'ятикутні бастіони насаджені сторожові вежі, прикрашені плитами з гербами і буквами JSKKSK (польська абревіатура, що означає Якоб Собеський, коронний кравчий, староста красноставський).
Але француженка перетворила суворий замок на затишне містечко. Вікна її покоїв виходили на зовнішній бік фортеці, де стояла охорона, - саме з цього боку в стіні були потайні сходи у замкову казну. А ключі від скарбниці носила при собі саме пані.
Особлива гордість Золочівського замку – туалети. Нужники в часи Марії Казиміри були великою рідкістю. А золочівські – ще й зроблені так майстерно, що їх вивчали й сучасні фахівці
Особлива гордість Золочівського замку – туалети. Так, саме банальні нужники в часи Марії Казиміри були великою рідкістю. А золочівські – ще й зроблені так майстерно, що їх вивчали й сучасні фахівці.
У 1690-х роках на хвилі моди на все східне з'явився незвичний для Галичини Китайський палац. І нехай мистецтвознавці знизують плечима, не знаходячи у споруді рис східної архітектури, треба визнати, фантазія місцевих зодчих, які жодного разу не були за Китайською стіною, породила своєрідно-вишукану будівлю.
Сьогоднішні екскурсоводи люблять полоскотати нерви туристок, описуючи дух королеви – Білу пані. Привид нібито бачили у Золочеві неодноразово. Легенди навіть голослівно стверджують, що Марія хоробро захищала Золочівський замок під час турецької облоги.
У 1696 році Ян III, переможець турків під Віднем, помер, залишивши свої галицькі замки коханій дружині. Але Марія не стала жити в цих стінах
У 1696 році Ян III, переможець турків під Віднем, помер, залишивши свої галицькі замки коханій дружині. Але Марія не стала жити в цих стінах. Неприязнь до неї серед шляхти нікуди не зникла, тому зникнути вирішила вона сама – спочатку перебралася в Рим, потім оселилася у французькому замку Блуа.
Звідти Марія Казимира цікавилася долею своїх маєтків, щорічно отримуючи звіти і доходи. Коли під час Північної війни в Галичині господарювали російські війська, королева була дуже незадоволена.
А ще говорили, що, побачивши прохолодну реакцію королевича Якуба на смерть батька, Марія наказала зробити детальний опис королівського майна, щоб Якуб не розікрав його. Доходило до трагікомічного: королева просила не надягати на небіжчика корону, щоб син не викрав коштовність з гробу.
Померла Марія Казимира у себе на батьківщині, у Франції, в 1716-му. Наступного року тіло її перенесли з каплиці Святого Євстафія в Блуа у варшавський костел капуцинів – туди ж, де похований її коханий Ян. Любителі подорожей навіть після смерті здійснили спільну поїздку: у 1733 році їх останки перевезли в краківський замок Вавель.
***
Цей матеріал опубліковано в №6 журналу Корреспондент від 13 лютого 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.