Перемир'я на Донбасі має зворотний бік. З одного боку, не стріляють, але з іншого – погіршується якість життя.
«У вас тихо». Чоловік з одноденною неголеністю їде в донецькому тролейбусі від залізничного вокзалу в центр. Куртка у нього цивільна, а от штани швидше військового крою і забарвлення, пише журналіст Раміль Замдиханов у колонці, опублікованій у №12 журналу Корреспондент від 27 березня 2015 року.
«У вас тихо, – звертається він чи то до себе, чи то до пасажирів, які сидять поруч. – А в Горлівці як з п'ятниці почався обстріл, так досі гримить. Комбат побачив, що я вже не можу це слухати, дав мені вихідний на добу. Ось, до вечора я тут, а вранці вже треба назад повертатися».
Він правий. Незважаючи на те що Донецьк символізує собою центр бойових дій, йому дісталося менше, ніж іншим містам Донбасу – деякі з них або сильно зруйновані, або повністю стерті з лиця землі.
У Донецьку незвично тихо. Після того як мінські угоди набули чинності, безперервна канонада, до якої звикли донеччани за час військового протистояння, зникла і над мегаполісом повисла тиша. Здається, ще трохи, і штамп «життя міста повертається у свою звичну колію», можна буде застосовувати до Донецька абсолютно обѓрунтовано. Але зробити це зараз означає сильно полестити реальності.
Головна причина – обстріли міста. Правда, що тішить – працює все-таки не важка ствольна артилерія. Схоже, що її дійсно відвели за обумовлені рубежі або поки намагаються не світити. Тому з'ясування стосунків між сторонами відбувається за допомогою стрілецької зброї або мінометів.
Іноді міни залітають на територію міста, як це сталося минулої суботи, коли боєприпас влучив в адміністративну будівлю на території залізничного вокзалу і частково її зруйнував. Того разу, на щастя, люди не постраждали. Але повністю уникнути жертв серед мирного населення не вдається.
Це гостра і найтрагічніша грань мирного процесу, але далеко не єдина. Є ще одна. Місто і регіон у блокаді.
Щоб перетнути лінію АТО в будь-якому напрямку, громадянину України або будь-кому іншому із січня потрібно було мати при собі особливий пропуск. Спочатку це був шматок картону з печаткою та підписом. У березні українська влада обіцяє замість паперової запровадити електронну систему.
Така сама ситуація з вантажами, які рухаються з України на територію, яка не контролюється Києвом. Їх не пропускають. Нечисленні перевізники, які зважилися на де-факто контрабандистську операцію з доставлення продовольства або будь-яких інших товарів у Донецьк, скаржаться, що подолати «митний» бар'єр між Донбасом й Україною можна тільки за дуже пристойну винагороду готівкою. А часто не допомагає навіть вона.
Результат такого «розмежування» не може не позначитися на асортименті і цінах у донецьких магазинах або на ринках. Багато товарів, що надходили в регіон з-за його меж, суттєво подорожчали або періодично зникають з місць продажу. На зростанні цін позначається також і падіння гривні, яка, незважаючи на введення мультивалютної корзини владою самопроголошеної ДНР, залишається тут основною грошовою одиницею.
Особливо гостро штучно створений дефіцит найнеобхіднішого відчувається в аптеках. Там зникло багато лікарських засобів і препаратів, а те, що залишилося, як і слід було очікувати, зросло в ціні. Нескладно припустити, що порожні полиці в аптеках вбивають не гірше кулі, але достовірної статистики про те, яку кількість хворих не вдалося врятувати через брак медикаментів, поки що немає.
Порожнеча, що виникає через блокаду, повільно, але вірно заповнюється російською продукцією. Доправлення її в Донецьк теж пов'язане з певними складнощами, головним чином щодо митного оформлення на кордоні з РФ. Але численні посередники, які з'являються в цьому секторі, винаходять на ходу схеми, що дозволяють налагодити надходження товарів з Росії в Донбас. Діяльність таких фірм-прокладок виявляється затребуваною не тільки у малого бізнесу, а й у великих торгових мереж.
Спільні зусилля сучасних маркітантів з обох сторін не дають спорожніти донецьким прилавкам, асортимент яких усе ще в змозі задовольнити не тільки базові потреби городян. Були б гроші. А ось з цим проблема.
У Донецьку тихо навіть порівняно з довоєнним періодом. Ще й тому, що через економічну блокаду практично зупинили свою роботу численні місцеві підприємства, – отримати сировину або вивезти продукцію стало практично неможливо. Це, а ще обмеження на отримання пенсій на Донбасі та інші фінансові санкції, різко послабили платоспроможність населення.
Що станеться далі, береться передбачити небагато хто. Чи отримає вирішення економічне протистояння хоча б в такій само формі «ні миру ні війни», як отримало його військове? Або петля навколо Донбасу буде затягуватися все тугіше? Ось друге питання, яке хвилює тут кожного.
Друге, тому що перше – це роздуми про день, коли скінчиться перепочинок і військові дії почнуться знову. У те, що мир прийшов на Донбас всерйоз і надовго, тут не вірить майже ніхто.
***
Цей матеріал опубліковано в №12 журналу Корреспондент від 27 березня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.