З настанням весни киян охопила веломанія.
Вони купують велосипеди навіть після кризового подорожчання, пересідають з громадського транспорту на свої два колеса і влаштовують карнавали на байках, пише Вероніка Мелкозерова у №20 журналу Корреспондент від 22 травня 2015 року.
У День Європи, 16 травня, у сквері біля Національної опери України не проштовхнутися серед двоколісної техніки. Від Золотих воріт, з боку Хрещатика, а також пл. Льва Толстого до пам'ятника композитору Миколі Лисенку нескінченним потоком з'їжджаються велосипедисти та велосипедистки. Причому другі переважають – панянки в яскравих нарядах паркують велосипеди і поспішають реєструватися для участі у Велопараді дівчат.
Організатори велопробігу з Асоціації велосипедистів Києва підійшли до заходу серйозно. Навіть встановили дрес-код: яскраві сукні та аксесуари в стилі елеганс, етно, хіпі, хард або будь-яка «казкова» тема.
Рівно о 16:00 велосипедисти стартують на всі чотири боки – за маршрутами, кожен з яких відповідає певному стилю вбрання. Для участі в пробігу зареєструвалися понад 500 осіб. І хоча він спочатку призначався для прекрасної статі, серед строкатих спідниць, шарфиків і капелюшків раз у раз миготять усміхнені чоловічі обличчя.
65-річний киянин Сергій Левченко не зміг відмовити собі в задоволенні взяти участь у велопробігу разом з дружиною Ларисою. Із собою пара прихопила й улюбленця родини – дворняжку з промовистою кличкою Байкі (Велосипедик – англ.). Подружжя Левченків стежить за модою – в обох складальні міні-велосипеди Bigfish.
Фото Таїсії Стеценко
Подружжя Левченків (на передньому плані) слідкує за веломодою і має тривалий велостаж
«Найбільш зручна модель для міста: не потрібно залишати ніде. У нас таких чотири. Катаємося всією сім'єю», - розповідає Корреспонденту Левченко, який уже 40 років їздить на роботу на велосипеді.
Втім, велобайк стає в Україні не тільки популярним засобом пересування, а й найкращим способом розважитися у вихідні та у відпустці, констатує Олеся Сторожук, медіакоординатор Асоціації велосипедистів. В організації налічуються 400 осіб, і тільки за останній рік це число зросло вдвічі.
Власники мережі прокатів, продажу та сервісу велосипедів Veliki.Ua Олексій Кушка і Владислав Савицький підтверджують, що, незважаючи на кризу, велосипеди продовжують брати в оренду і купувати.
Фото Таїсії Стеценко
Власники Veliki.Ua Олексій Кушка і Владислав Савицький створили для велопараду яскраві образи
«Скільки велосипедів на тиждень у нас купують, не скажу – комерційна таємниця. Проте ось вам інші дані на підтвердження тенденції: шість років тому у нас був один велопрокат на шість великів. Зараз у нас 20 пунктів у Києві і ще 10 в інших містах», – розповідає Кушка.
Коні педальні
Телеоператор Ігор Судаков придбав велосипед два місяці тому.
«Хотілося, звичайно, щось якісне і добротне. Друзі радили закордонні бренди. Але на них ціни злетіли до небес. Дешевше 13 тис. грн закордонний великий не знайти. А старий не хотілося», –каже він.
Судаков з нареченою знайшли компромісний варіант – придбали два велосипеди виробництва київського заводу.
«Рама наша – деталі японські. Обидва коштували 9,6 тис. Грн. Нас наполегливо відмовляли: мовляв, вони відразу поламаються. Але я вже другий місяць їжджу, і поки що тьфу-тьфу», – задоволений Судаков.
Киянин виїжджає на байку не тільки на роботу, а й просто вечорами покататися по району.
«Якщо довго не катаєшся, то виникає ломка. Це ось такий позитивний і корисний наркотик», – усміхається новоспечений велосипедист.
На відміну від нього Юрій Марченко, головний редактор інтернет-видання Платформа, катається вже десять років. І перший його байк був цілком респектабельним – гірський Bergamont Blades 2.
«Їздив на роботу, з роботи, поза роботою й одного разу навіть дістався з друзями до страусиної ферми за 50 км від Києва», – згадує Марченко, у якого сьогодні вже два педальних коня.
До Bergamont приєднався байк зовсім іншого класу – бірюзовий міський Electra, важкий гігант у стилі ретро, який його власник ласкаво називає Баржею. На ньому Марченко катається тільки в теплу пору року і не частіше разу на тиждень.
«Київ – місто горбисте, і якщо вниз на моїй Баржі можна їхати з задоволенням, то вгору – тільки з прокльонами на адресу Кия, Щека і Хорива за вибір локації, – усміхається головред. – Плюс всерйоз стомлює те, що маршрут потрібно прокладати або серед оскаженілих водіїв, або судорожно лавірувати між пішоходами, які матюкаються».
Однак часом велобаржа незамінна – наприклад, у ретрокруїзі, в якому Марченко бере участь уже четвертий рік поспіль. У квітні на вулиці столиці виїжджають виряджені у вінтажні костюми хлопці і дівчата верхи на ретровелосипедах.
За словами Марченка, завдяки такій реконструкції минулого цей у принципі пересічний у технічному плані захід – проїхатися містом на байку – перетворюється на чари, на театралізоване дійство.
«Ти одночасно й актор, і глядач, і просто хлопець, який мчить з приємними людьми по красивому маршруту. Ну й чудово, що задоволення від усього цього явно отримують і учасники, і оточення», – розповідає Марченко.
Нових шанувальників цей рух набуває не в останню чергу завдяки таким масовим, як кажуть велосипедисти, покатушкам
Нових шанувальників цей рух набуває не в останню чергу завдяки таким масовим, як кажуть велосипедисти, покатушкам.
«Іноді не знаєш, що вибрати, – велопарад, ретрокруїз або суботник з облаштування веломаршрутів у парках», – каже Сторожук.
Активісти Асоціації ведуть моніторинг зростання велоруху у 25 точках Києва, але перш за все вони оцінюють не кількісну, а якісну динаміку.
«Яким чином вони [велосипедисти] рухаються – тротуарами чи по дорогах, кого більше – жінок чи чоловіків, – розповідає експерт. – За результатами минулорічного спостереження, жінок лише 15%. Це показник того, що велосипед досі не сприймається як безпечний транспорт для міста».
І дійсно, всі опитані учасники велопараду стверджують, що байків на вулицях було б у кілька разів більше, якби міста були пристосовані для пересування залізних коней.
«Я живу на ДВРЗ. Катаюся іноді на роботу в центр. Але це буває вкрай рідко. Дуже небезпечно на дорогах. Особливо пекельне місце для мене – це міст Патона», – каже киянка Ганна Трохименко.
Фото Таїсії Стеценко
Ганна Трохименко вважає, що велосипедів у Києві було б більше, якщо б була розвинута інфраструктура
Незважаючи на це, майже щороку хтось із її приятелів купує собі велосипед.
Байкова революція
Сторожук зауважила парадокс: велосипедистів на вулиці столиці стає все більше, хоча Київ для них майже не пристосований. Причому все більше українців обирають велосипед як основний засіб пересування.
«Я думаю, це закономірно, тому що люди усвідомлюють: це зручний, відносно швидкий і раціональний вид транспорту для великого міста, – пояснює експерт. – З одного боку, до нас нарешті докотилася європейська мода. А з іншого, навіть економічні умови нас уже штовхають у сідло, адже громадський транспорт, як і бензин, дуже подорожчав».
За її словами, багато хто розуміє, що нераціонально використовувати автомобіль для кожної поїздки, тим більше на невеликі відстані. Наприклад, якщо від дому до роботи відстань 5-10 км, то найвигідніший варіант – дістатися на велосипеді. Це буде швидше, ніж на громадському транспорті, а в деяких випадках – і ніж на машині.
Почавши їздити на роботу на велосипеді, Судаков підрахував, що на місяць став економити на транспорті понад 200 грн.
«Я живу на Троєщині, а офіс розташований на Московському проспекті. Виходить 11 км туди і 11 назад, – розповідає він. – На ровері мало того що дешевше, так ще й швидше виходить, тому що я їду майже по прямій. А маршрутка об'їжджає коло по району».
Але для того, щоб велосипедний рух став по-справжньому комфортним і, як наслідок, масовим, має бути створена інфраструктура. Адже далеко не всі готові їздити по проїжджій частині, оскільки це небезпечно, або по тротуарах, де заважають пішоходи.
Києву не вистачає не тільки велосипедних доріжок, а й лояльності з боку автомобілістів, які переважно не дотримуються швидкісного режиму у крайній правій смузі, де їздять велосипедисти, і не поспішають звільнити її для «братів менших». Найчастіше ця смуга взагалі зайнята припаркованими машинами.
«Таким шляхом, як ми зараз, йшли всі європейські велосипедні міста. Спочатку з'являються на дорогах відчайдушні одиниці, які не бояться продиратися по міських дорогах. Але масовим це стає, коли пристосованим стає місто», – підсумовує Сторожук.
Найбільш ходовим в Україні класом велобайку є прохідний і маневрений гірський велосипед. А міські прогулянкові велосипеди менш популярні внаслідок відсутності інфраструктури для комфортної їзди
Тому поки що, за словами власників компанії Veliki.Ua, найбільш ходовим в Україні класом велобайку є прохідний і маневрений гірський велосипед. А міські прогулянкові велосипеди, або крузери, менш популярні внаслідок усе тієї ж відсутності інфраструктури для комфортної їзди.
На думку Савицького, велосипед досі в Україні сприймається як засіб розваги, а не пересування. І так залишиться до того часу, поки не будуть обладнані для велосипедного руху міста.
Велодоріжки в Києві існують лише на двох великих трасах в районі Осокорків і Позняків, а також на Оболонській набережній. Й активістам доводиться розширювати велогоризонти за рахунок стежинок лісопарків, прокладаючи там маршрути. Однак українських ентузіастів двох коліс не залякати – кожні вихідні на покатушки вони виїжджають цілими компаніями.
«Якщо десять років тому, коли я вперше почав їздити по місту, велосипедисти були досить рідкісними і навіть віталися один з одним, а кілька років тому, осідлавши ефектний міський байк, я довго звикав до реплік на кшталт «Ого, дивись!», то зараз усім начхати. Звикли», – резюмує Марченко.
***
Цей матеріал опублікований в № 20 журналу Корреспондент від 22 травня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.