Працювати журналісту в Україні простіше не стає. Заважають війна, суспільне протистояння і відсутність саморегулювання.
За короткий проміжок часу під прес правоохоронців потрапило кілька журналістів. Влада стверджувала, що шукає підривників і розпалювачів війни, але критики заговорили про системне переслідування інакодумців, пише Дмитро Москаленко у №20 журналу Корреспондент від 22 травня 2015 року.
Зокрема, був затриманий і заарештований Артем Бузила, головний редактор сайту Насправдi. Йому інкримінують статтю 110 Кримінального кодексу (посягання на територіальну цілісність держави).
Якщо Бузила крім журналістської діяльності вів ще й суспільно-політичну, то у випадку з обшуками і викликом на допит співробітників редакції одеського інтернет-видання Таймер інших приводів, крім діяльності журналістської, не спостерігається. Тим більше видання не приховує свого євроскептицизму й антивоєнних настроїв. Крім того, воно належить екс-депутату Ігорю Маркову, лідеру проросійської партії Родіна.
У підсумку Бузила утримується під вартою, а слідчі СБУ шукають на сайті Таймера публікації, в яких є інформація про розташування в області військових об'єктів.
Ворог держави
До цього часу перебуває під арештом Руслан Коцаба – прикарпатський журналіст, який записав ролик зі зверненням до Президента, в якому виступив проти чергового призову в Збройні сили. Цього вистачило, щоб Коцабу звинуватили у спробі зриву мобілізації і дали загалом чотири місяці арешту – утримання під вартою продовжили до Дня журналіста, 6 червня.
Йому інкримінують злочини, скоєні за статтями 111 (державна зрада) і 114-1 (перешкоджання законній діяльності Збройних сил та інших військових формувань).
Але порівнювати справи Коцаби і Таймера некоректно, вважає одеська журналістка Валерія Івашкіна, яка вивчила обидва випадки.
«Коцаба не заявляв про свої політичні вподобання, в той час як [главред Таймера] Юрій Ткачов висловлював їх однозначно: він прихильник федералізму. Людям, які не розуміються на термінологічних тонкощах, може здатися, що федералісти і сепаратисти зроблені з одного тіста. Але федералізм передбачає самостійність регіонів за збереження держави в її наявних кордонах, водночас як метою сепаратизму є відділення території від країни. На думку Ткачова, федералізм міг би стати компромісним варіантом вирішення українського конфлікту», – каже вона, зазначаючи, що Таймер у патріотичному середовищі давно підозрюють у сепаратизмі.
«Проте важливі не підозри, важливо – чи є склад злочину», – додає Івашкіна.
За словами журналістки, вона ознайомилася з постановою на обшук, в якій одне зі звинувачень полягає в тому, що Таймер «легалізував думку російських пропагандистів, що влада України бореться не за принципи територіальної цілісності держави, а за промисловий потенціал Донбасу, який «годує всю країну».
«Виходить, кожен, хто вважає, що війна ведеться за промисловість Донбасу, може підпасти під підозру в сепаратизмі?» – запитує Івашкіна.
Решта претензій правоохоронців є настільки великими, що під них можуть потрапити не тільки умовні сепаратисти, а й громадяни, які просто ведуть блоги. Зокрема, у клопотанні СБУ йдеться про таке: «На сторінках видання відкрито поширюється інформація про місця дислокації військової техніки оборонного характеру на території Одеського регіону, що сприяє розвіддіяльності іноземних спецслужб».
Але, за словами колег Ткачова, Таймер писав тільки про те, що міститься у відкритому доступі.
«Тобто їдеш по дорозі і бачиш військову техніку. Або стоїш собі на зупинці в центрі Одеси, а повз тебе БТР їде. Про це писав не тільки Таймер, а й багато інших ЗМІ, а також користувачі соцмереж. Говорити про те, що це незаконна публікація відомостей і пособництво іноземним розвідникам нерозумно, бо пособники в такому випадку – військові, які виставили цю техніку на загальний огляд», – зазначає журналіст, який відмовився назвати Корреспонденту своє прізвище.
Проте не зовсім адекватної реакції на роботу преси можна чекати і від приватних осіб, в тому числі й опозиційних політиків, яким сваритися з медіа, здавалося б, невигідно.
Свіжим прикладом того, що в Україні не всі і не завжди розуміють різницю між ЗМІ і знаряддям розправи, став позов екс-депутата і представника колишнього режиму Володимира Олійника до журналіста Юрія Шеляженка і його газети Правдошукач. Олійник вимагав спростувати інформацію про те, що «закони 16 січня» спровокували народне невдоволення і вуличні сутички. Сума позову склала 100 тис. грн.
Причина таких суворих вимог до газети нічим конкретним не мотивувалася. Вона видається невеликим накладом, її не зустрінеш на розкладках і в кіосках, і, щоб ознайомитися з її змістом, потрібно докласти зусиль.
«Газета просто розсилалась депутатам, роздавалася», – розповідає Корреспонденту Шеляженко.
Не заперечуючи права екс-депутата й одного з ініціаторів цих самих законів на судовий захист, варто все-таки зазначити, що в очі кидається неадекватність розміру позову і можливостей самого видання. Правдошукач завжди видавався винятково силами Шеляженка, ним же поширюється і є некомерційним, неприбутковим виданням. Тобто має місце звичайне нерозуміння реальної ситуації на ринку.
У підсумку сам Олійник та його представник просто перестали ходити на засідання, і суд залишив позов без розгляду.
А судді хто
Дуже сильно на сприйняття ролі журналіста в суспільстві вплинули події Євромайдану і конфлікт на сході: медійник вже мало чим відрізняється на війні від людини з автоматом. Це відбилося і на статистиці – у 2014 році в Україні загинуло вісім журналістів. Притому що за всі роки незалежності загинуло 63 представника масмедіа.
«За 2014-й в Україні загинуло вісім журналістів, як українських, так і іноземних. Кілька працівників ЗМІ загинули в цьому році. Більшість з них пішли з життя на території проведення неоголошеної війни на Донбасі. За рік протистояння понад 40 медійників побували в полоні. Кілька журналістів перебувають там і зараз», – ідеться в повідомленні Незалежної медіапрофспілки.
У цьому випадку мова йде про переслідування журналістів у зоні АТО, насамперед, незгодних з порядками, встановленими владою «республік». Але об'єктами переслідування ставали не тільки українські прокиївські журналісти, але й їхні зарубіжні колеги, зокрема росіяни та іноземні громадяни, які працюють на російські ЗМІ. Наприклад, британець Грехем Філіпс, який співпрацює з телеканалом Росси сегодня незважаючи на заборону СБУ у в'їзді на територію України.
Київські події 2004 року активно підтримував 5 Канал. У 2013-2014-му революція відбулася завдяки соціальним мережам. У проміжку ЗМІ ставали учасниками найрізноманітніших політичних розборок. За цей час сформувалося і зміцніло таке явище, як «джинса» – публікації однобокого змісту, розміщені на платній основі з метою дискредитації тієї чи іншої персони.
У професійному середовищі в принципі відсутнє поняття арбітражу, який міг би взяти на себе несудові вирішення питань про етичний бік роботи тих чи інших представників ЗМІ
Оцінку діям журналіста може дати тільки суд, що загрожує матеріальними проблемами для видання, втратою репутації і, як бачимо, кримінальним переслідуванням. У професійному середовищі в принципі відсутнє поняття арбітражу, який міг би взяти на себе несудові вирішення питань про етичний бік роботи тих чи інших представників ЗМІ.
Поки що найбільш успішною спробою самостійного регулювання спорів є Комісія з журналістської етики. Вона був заснована у 2001 році, у річницю зникнення Георгія Гонгадзе, чиє зникнення пов'язують саме з беззаконням щодо журналістів. Офіційно комісія запрацювала через два роки, але останньою інстанцією так і не стала. Лише поодинокі медійники зверталися до неї за допомогою. Найбільш відомий випадок – інцидент між співробітницею СТБ Ольгою Черваковою і екс-спікером Олександром Ткаченком у 2009-му.
В інших випадках діставалося і самим журналістам. Наприклад, комісія засуджувала дії програми Максимум і її ведучого Олександра Ільїних. Перепало свого часу і Корреспонденту. У 2010 році комісія «виявила порушення журналістської етики» у критичній публікації про торгівлю дипломами в Інституті журналістики.
«Не завжди професіонали можуть давати адекватні оцінки професійній діяльності колег. Але справа тут швидше не в професіоналізмі (точніше, не тільки в ньому), а й у заангажованості, – каже журналіст Володимир Богун.
Для наочності він наводить приклад Коцаби.
«Більш ніж упевнений, що якби за його справу взялися журналісти, то не факт, що він отримав би менш суворе покарання, ніж те, яке, вважаю, чекає його за підсумками суду, – вважає Богун. – Хоча вирішення медійних спорів некомерційного характеру шляхом своєрідного позасудового арбітражу особисто мені бачиться найбільш перспективним і необхідним».
Самому Богуну у 2011 році комісія винесла «громадський осуд». Журналіст критикував «феноменальні здібності» Андрія Слюсарчука, який видавав себе за нейрохірурга та стверджував, що він володіє феноменальною пам'яттю. Члени комісії визнали, що автор статей місцями спотворив факти. Але через певний час дії Слюсарчука поставили під сумнів уже й правоохоронці.
Єдиним способом уникнути в майбутньому неправового поводження з журналістами і інакодумцями є законодавче забезпечення. У тому числі і позасудовим шляхом
Єдиним способом уникнути в майбутньому неправового поводження з журналістами і інакодумцями є законодавче забезпечення. У тому числі і позасудовим шляхом. Це цілком могло б лягти в програму тих реформ, які обіцяли для України. Наприклад, саме цими змінами могло б зайнятися новостворене Міністерство інформаційної політики. Але, схоже, через невеликий штат відомство не має такої можливості.
«Навіщо законопроект для такої комісії? Це ж саморегулятивний орган. Не плануємо [займатися цим питанням]», – сказав Корреспонденту заступник міністра інформаційної політики Артем Біденко.
Тому перспективи діяльності ЗМІ в Україні найближчим часом не дають приводів для оптимізму. Вона все ще залишиться непростою. І кожного разу, приймаючи рішення, журналістам доведеться діяти на свій страх і ризик.
***
Цей матеріал опублікований в № 20 журналу Корреспондент від 22 травня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.