У червні 2015-го відбудеться перший випуск поліцейської академії в Києві.
З цієї нагоди Корреспондент згадує про схожий заклад на Львівщині, який 80 років тому готував першокласних «копів» для Речі Посполитої, пише Ірина Пустиннікова у №24 видання від 19 червня 2015 року.
Великі Мости у Сокальському районі Львівщини – місто, мало схоже на інші містечка Галичини. Традиційний для цих місць європейський затишок, нехай і неабияк вицвілий у радянські роки, у Великих Мостах вивітрився безповоротно. Містечко витягнулося по струнці вздовж траси.
Офіцерська виправка містечка не ілюзія: ще в 1846 році господар Мостів Юзеф Удрицький вибудував тут великий корпус військових казарм. Вони дожили до наших днів – зараз там квартирують українські прикордонники, працює кінологічний центр Державної прикордонної служби. А на початку ХХ століття в них розміщувалася Центральна школа державної поліції.
Єдину і монолітну державну поліцію Друга Річ Посполита заснувала 24 липня 1919 року, спираючись на передові стандарти правоохоронної діяльності того часу. Для щойно створеного інституту потрібні були підготовлені кадри – от і почали відкриватися школи поліції.
У міжвоєнний період школа у Великих Мостах вважалася найбільшою в Польщі і виразно найсучаснішою. За десять років роботи школи, з 1929 по 1939 рік, освіту отримали понад 10 тис. поліцейських
Найбільша офіцерська школа розташовувалася у Варшаві, там же був заклад, який готував слідчих, а для рядових діяли школи в Жирардові, Сосновцях і тут, у Великих Мостах. У міжвоєнний період саме остання вважалася найбільшою в Польщі і виразно найсучаснішою.
До 1935-го дві інші школи закрилися і всіх рядових поліцейських навчали тільки тут, неподалік від Львова. У закладі одночасно вчилося близько 1 тис. курсантів. За десять років роботи школи, з 1929 по 1939 рік, освіту отримали понад 10 тис. поліцейських.
Академія-годувальниця
Зразковий заклад було непоганим роботодавцем для кількох сотень жителів Великих Мостів та навколишніх сіл. Навряд чи місцеві мешканці відчували особливу пристрасть до поліцейських, але вигода від школи для містечка була очевидною.
За територією треба було стежити, курсанти потребували форми, їжі й «англійських», як їх тоді називали, черевиків, які шили міські шевці. Іноді цивільні називали заклад «школою темно-синіх» (szkola granatowych) – за кольором форми курсантів.
Розваги? Ні, з цим було складно: майбутні поліцейські не мали права без дозволу залишати територію навчального закладу.
Викладацький склад школи у 1931 році
У місцевих жителів з'явилися гроші, і містечко почало якщо не процвітати, то розвиватися у більш веселому темпі. Поки заклад не відкрили, містечко могло похвалитися початковою школою, ярмарком по середах, млином та кількома єврейськими крамничками. А тепер навіть культурне життя змінилося.
Спеціально для Центральної школи був створений парк відпочинку, куди на всілякі вечори і «фестини» приходили не тільки майбутні охоронці порядку, а й міщани. Однією з популярних забав було вилізти на височенний гладкий стовп за призом. Часто таким призом були кілька монет або пара нового взуття – вельми привабливий товар для передвоєнної Галичини.
Для офіцерів-викладачів працювало «казино» – заклад, більше схожий на закритий клуб, де чоловіки могли поговорити за чашкою кави або чаю. Чужих там не було: вхід на територію Центральної школи був суворо за перепустками.
У 1933 році біля головного корпусу урочисто встановили бюст маршала Юзефа Пілсудського.
Навіть недільні походи курсантів – строєм, звичайно – в костел на месу перетворювалися для Великих Мостів на подію. Подивитися на поліцейських, які марширують під духовий оркестр і голосно співають пісні, о дев'ятій ранку збігалося півмістечка. Особливо такі паради любили діти незалежно від національності (у містечку проживали українці, євреї та поляки).
Курсанти школи жили фактично на казарменному положенні
Прибігали подивитися на курсантів навіть малюки із сусідніх сіл і весело марширували разом з колоною босоніж по бруківці. Мар'ян Кладний, старожил Великих Мостів, згадував: коли курсантів школи державної поліції зустрічав у костелі хор вірян, у нього, маленького хлопчика, складалося враження, що від гучних хоралів ось-ось впаде храм.
А ще запам'яталося, як чітко і злагоджено поліцейські входили в костел і виходили з нього. І якими були вихованими – дисципліна! У великі релігійні свята курсанти влаштовували салют, стріляючи холостими з гвинтівок.
Володимир Газдецький, який колись марширував разом з курсантами по дорозі до храму, згадував, що його мати, яка працювала прачкою при Центральній школі державної поліції, отримувала 130 злотих на місяць, але на руки їй видавали лише 50 злотих. Залишок суми йшов на проживання та харчування робітниці. Сам же хлопчисько іноді підробляв тим, що копав черв'яків, яких купували сини офіцерів зі школи для риболовлі.
Теорія і практика
Курсантів ділили не на класи, а на так звані компанії, у кожній було від 40 до 60 осіб. Три або чотири компанії становили шкільний батальйон. Навчання тривало близько п'яти місяців, у які вміщувалося 700 академічних годин.
У програму входили також водійські курси. Вчилися водити Fiat, для чого в сусідньому лісі була створена кругова траса приблизно 1 км завдовжки. Десь на її середині була немаленька яма, на якій машини пробуксовували, від чого двигуни сильно нагрівалися.
Дітвора із сусіднього села Волиця була тут як тут, напоготові з відрами холодної води. Воду – в двигун, хлопців-помічників – у кабіну, прокотитися кілька сотень метрів. Ціла пригода!
Крім водіння курсанти вивчали ще чортову дюжину предметів – кримінальне, адміністративне та цивільне право, кримінальну медицину, топографію, діловодство, особливості жандармської служби і навіть історію Польщі. Були лекції про політичний устрій і партії – щось на зразок сучасної політології. Були інструктажі, як поводитися під час вуличних бійок, як рятувати тих, хто тоне, як працювати слідчим і як – розвідником.
Для розваг курсантам виділялося дуже мало часу
Чим ближчою була Друга світова війна, тим більше уваги приділяли саме розвідці. У програму входили також обов'язкова муштра, фізкультура, вивчення рукопашного бою і заняття в тирі. З екзотики – основи джиу-джитсу. Вивчався курс Авіація, протиповітряна і противогазова оборона.
Майбутніх поліцейських вчили будувати польові укріплення і прокладати зв'язок, розповідали, як діяти під час мобілізації і як конвоювати злочинців. На тир виділялося 20 навчальних годин, стільки ж давалося на топографію. На вивчення кожного з прав – по 130, а от про жандармську службу розповідали лише три години.
Як і в більшості сучасних навчальних закладів, в Центральній школі поліції у Великих Мостах була практика – два-три дні на місяць курсанти проводили в поліцейських дільницях і комісаріатах. Деякі потрапляли на практику в тюрми – скажімо, в концтабір для політв'язнів у Березі Картусській (зараз це територія Білорусі).
Не всі починали вчитися з нуля: в найкращу в Речі Посполитій школу багато повітів відправляли своїх поліцейських для підвищення кваліфікації. Скажімо, 3 січня 1935 року у Великі Мости прибули 15 поліцейських із Сілезії, регіону на південному заході Польщі. Сім з них закінчили курси з відзнакою. Ще шість були з добрими оцінками, і тільки два курсанти отримали позначки задовільно. У 1938-му пройшли спеціальні п'ятимісячні курси для жінок-поліцейських.
Вивчене на заняттях застосовували на практиці тут-таки, у Мостах. Кільком містечковим злодюжкам від Центральної школи не було ніякої радості – одна ганьба. Поліцейські ловили їх на гарячому і вичитували перед всім чесним народом на ярмарку або на вулиці. Містечку це було в плюс.
А ось прибуття каравану поліцейських машин з Великих Мостів в інші села часто не обіцяло нічого доброго. Досить часто курсантів відправляли розганяти мітинги робітників або гасити вогонь сільських бунтів. Гасили кийками, причому жорстоко. Багато разів їх перекидали до Львова, політичне життя в якому кипіло і часто вихлюпувалося окропом на вулиці міста.
Фінальний постріл
Коли почалася Друга світова війна, поліцейські з Центральної школи за тривогою були перекинуті до Станіславова (нинішній Івано-Франківськ), Коломиї і на кордон з Румунією (теперішньою Чернівецькою областю) стежити за порядком. На той момент курсантів у закладі було небагато, переважно тут проходили перепідготовку вже діючі поліцейські із Сілезії.
Корупція існувала й тоді. Ходили чутки, що один з офіцерів, на прізвище Новак, на самому початку Другої світової займався контрабандою польського золота через Румунію до Великобританії. Можливо, його і покарали б, та тільки школі темно-синіх залишалося жити лічені дні.
Про останній день Центральної школи поліції відомості збереглися суперечливі. 17 вересня на північ Львівщини ввійшли нацисти, хоча втриматися там не змогли. Навколо йшли запеклі бої. А 23-24 вересня 1939 року Великі Мости та школу зайняли радянські війська. За однією з версій, комплекс у той момент був зовсім порожнім, не було ні курсантів, ні викладачів: навчальний рік 1939-1940 років навіть не починали, розуміючи, що можлива війна.
За іншою, трагічно-легендарною версією, комендант закладу, інспектор Вітольд Дунін-Вонсович, вирішив, що до поліцейських більшовики ставитимуться як до військовополонених згідно з міжнародними конвенціями. Тому на шкільному плацу був зібраний весь особовий склад школи, а сам комендант віддав честь офіцерові НКВС. А той у відповідь нібито скомандував розстріляти беззбройних поліцейських з кулеметів. Загинули всі.
Останній випуск школи у 1939 році
Третя версія стверджує, що про наближення і совєтів, і нацистів знали заздалегідь і розуміли, що обидва вороги вкрай погано ставляться до поліцейських. Ще 7 вересня надійшов наказ про повну евакуацію закладу разом з викладацьким складом. Але комендант (у цій версії його звуть Ян Схух) вирішив рятувати курсантів вкрай своєрідним способом – самовільно перейменував школу з поліцейської у військову, сподіваючись, що таким чином її учні отримають статус військовополонених. Коменданта червоноармійці заарештували під Тернополем, а пізніше відправили у в'язницю в Дніпропетровську.
Казарми Центральної школи грабували близько тижня, вивозячи майно на підводах. Забирали все – мундири, ковдри, постільну білизну. Костел, який колись здригався від голосів хористів, незабаром перетворили на пекарню. Після війни навчальний заклад перебрався в місто Слупськ на півночі Польщі, де діє і понині.
***
Цей матеріал опубліковано в №24 журналу Корреспондент від 19 червня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.