"Вас як звуть?", - питає мене кремезний молодий міліціонер в екіпірування для припинення заворушень і, не чекаючи відповіді, продовжує: "Мене до вас приставили, я буду вас охороняти".
"Вас як звуть?", - питає мене кремезний молодий міліціонер в екіпіруванні для припинення заворушень і, не чекаючи відповіді, продовжує: "Мене до вас приставили, я буду вас охороняти".
Щоб до журналіста приставляли міліціонера, - таке на моїй пам'яті відбувається вперше.
Але я в центрі Донецька на мітингу прихильників київського Майдану, і охорона тут дуже до речі: на акцію прийшли близько сотні опозиціонерів і у кілька разів більше тих, хто виступає проти Майдану.
Останні налаштовані дуже рішуче: в руках у багатьох палиці, на головах у деяких - каски.
На противагу тому, що зазвичай доводилося бачити в Україні останнім часом, міліція на цій акції протесту захищала "майдан" від "антимайдану".
Владі в Донбасі явно не хочеться, щоб знову пролилася кров.
"Як у бані..."
"У житті - як у лазні: можеш паритися, можеш не паритися", - відповідає незадовго до мітингу губернатор Донецької області Андрій Шишацький на моє запитання про те, як він буде працювати з новою владою.
І поки я роздумую над його алегорією, він пояснює, що працювати буде найперше з місцевою владою, оскільки в ситуації, що склалася, йому потрібно підтримувати порядок в області.
Донецькому керівництву явно досить складно відповідати на це питання, яке їм задають постійно.
Влада в країні змінилася, і виникла незручність - визнати київський уряд у Донецьку не можуть з політичних причин, питання про відділення від України на офіційному рівні не ставиться, а зосередитися на потребах простих людей заважає державний апарат - губернатор і уряд Донбасу таки підпорядковуються центральному.
Глава донецького МВС Роман Романов, відповідаючи на питання ВВС, все-таки визнав, що підпорядковується МВС України. Вимовив він це з очевидним зусиллям.
Роботи у Романова в неділю було багато - опівдні опозиція подала заявку на мітинг біля обласної адміністрації, а мітинг опозиції біля обласної адміністрації на Україні називається "майдан".
Майдан - слово, яке в Донецьку вже тільки вимовлене вголос може спровокувати заворушення - те, чого явно найменше хоче керівництво області.
"Антимайдан" ходить строєм
Серед тих, хто прийшов захищати обласну адміністрацію від майдану, було багато міцних молодих людей з різними відзнаками на одязі - червоними, білими, жовтими пов'язками на рукавах, георгіївськими стрічками - для жителів Донецька вони є символом Росії.
Організація "антимайдану" була зразковою - його учасники швидко вишикувалися в ряд з обох боків площі (оточити її повністю у них не вистачило людей, а звузити кільце заважала міліція), взяли один одного під лікті і стали скандувати гасла.
Багато хто закривали обличчя масками або шарфами, деякі були в армійських касках, з кийками, і якби не їхні лозунги, то вони нагадували б тих, хто виходив на київський Майдан.
Вони прибули на площу в очікуванні зіткнень - один чоловік під'їхав на машині до офісу Партії регіонів, який розташований біля адміністрації, і вивантажив з багажника якісь предмети.
Два з них виявилися рушницями. Він забрав їх у натовп.
Кілька десятків людей привезли на автобусі. Багато груп ходили строєм, відкрито тренувалися осторонь проривати кільце оточення.
За любов до Росії
Донецька влада опинилися у вкрай складній ситуації - з одного боку, вони побоювалися того, що опозиція може захотіти захопити адміністрацію, з іншого - ще менше їм хотілося, щоб противники Майдану накинулися на учасників мітингу.
Небезпека, як показала практика, була реальною - кілька людей намагалися пробитися до мітингувальників, але максимум, чого вони змогли домогтися, це дістатися до журналістів.
Тут-то мені й знадобилася охорона - чоловік, що напав на мене, зміг лише злегка штовхнути мене в спину.
Складно сказати, наскільки ці люди діяли за своєю ініціативою, - серед опозиціонерів також поширена думка про оплату праці "бійців - регіоналів", як на сході країни - про те, що на Майдані воювали найняті на гроші Заходу бойовики.
Насправді до журналістів з великого натовпу "антимайдану" часто виходили люди, які просили розповісти про те, що вони прийшли сюди за ідею, а не за гроші, що люблять Росію і не хочуть, щоб у них в області встановлювали свої порядки люди з Заходу.
При цьому вони журилися, дізнавшись, що говорять з іноземним журналістом: "Так ви нікому про це не розповісте!"
Таких людей було дійсно багато і це недивно - в Донецьку жителі традиційно не розділяють європейські прагнення західних областей України.
Окремо в провулку стояв невеликий загін "Беркута", і для них, напевно, відрядження до Донецька було за відчуттями прямо протилежним київському.
Перехожі влаштували до них справжнє паломництво, кричали їм "ура", підходили і фотографувалися з бійцями, закликали піти і розігнати присутніх біля пам'ятника прихильників опозиції.
Майдан у Тараса Шевченка
На мітинг-майдан прийшли близько 100 людей. І він був настільки ж швидкоплинний, наскільки й невеликий.
Організатори обмежилися буквально парою виступів і урочистою хвилиною мовчання в пам'ять про загиблих в Києві.
Люди тримали в руках портрети загиблих, свічки, державні прапори України.
Через брак пам'ятника жертвам київського протистояння портрети, свічки і траурні вінки поклали до підніжжя пам'ятника Тарасу Шевченку.
Я згадав, як вранці губернатор разом з ветеранами поклав квіти до підніжжя пам'ятника загиблим у Великій Вітчизняній війні, і при цьому теж люди згадували про жертви в Києві.
Сповненим почуттями жителям Донецька очевидно потрібний пам'ятник загиблим в Києві.
Опозиція під охороною
Незабаром після початку організатори майдану попросили учасників мітингу розійтися. Вони пояснили це тим, що людям дуже небезпечно залишатися в оточенні вороже налаштованих осіб.
З натовпу раптом хтось голосно закричав, що треба всім іти штурмувати адміністрацію. Ніхто цього робити не став, але розходитися людям теж не хотілося.
Опозиціонери стояли, спілкувалися з журналістами і один з одним - вони зовні дуже нагадували тих, хто ходить на "білострічкові" мітинги в Москві.
Людям явно хотілося поговорити на центральній площі Донецька відкрито про те, що їх хвилює, і про те, що явно не приймають люди навколо.
Але в Донецьку такі мітинги, очевидно, можливі тільки під охороною міліції.