Події останніх кількох тижнів знаменують кінець надії, що Росія могла б бути частиною єдиного і спокійного європейського континенту.
Амбіції Росії виходять за межі України - вона хоче зруйнувати територіальний статус-кво, створений в Європі після падіння Радянського Союзу, каже Джонатан Еяль з Королівського інституту об'єднаних служб.
Головною темою на засіданні міністрів закордонних справ НАТО у вівторок - першому після анексії Росією українського півострова Крим - стало питання, чи будуть російські війська, які зосереджені біля українського кордону, здійснювати вторгнення вглиб етнічно змішаних східних регіонів України.
Є шанси, що такому вторгненню вдасться запобігти. Але загроза безпеці на європейському континенті з боку Росії залишається істотною і системною, і, ймовірно, триватиме протягом багатьох наступних років.
Є низка дуже конкретних причин, чому президент Росії Володимир Путін навряд чи відправить свої війська до Східної України.
Перша полягає в тому, що хоча в регіоні живе багато етнічних росіян, там також є багато українців, які, ймовірно, чинитимуть опір російській окупації. Так, на відміну від швидкого і безкровного захоплення Криму, окупація Східної України майже напевно поставить російські війська перед загрозою серйозної боротьби.
Східна Україна є також набагато більшою територією, що вимагатиме застосування значно більшої сили. І, на відміну від Криму, немає жодної очевидної географічної межі цієї території: росіяни тому ризикують взяти участь у великій військовій авантюрі, без негайної "стратегії виходу".
Але найважливіша причина, чому пан Путін не посилатиме свої війська в Україну, полягає в тому, що у нього є інші шляхи досягнення своїх цілей.
Він знає, що збереже Крим, і що будь-який західний уряд навряд чи буде оскаржувати цей новопридбаний російський регіон. На недільній зустрічі в Парижі держсекретаря США Джона Керрі з його російським колегою Сергієм Лавровим, Крим навіть не згадувався в комюніке, опублікованому для громадськості.
Українська "федералізація"
Найближчим завданням Росії є завадити вступу України до західних економічних структур і структур безпеки, таких як Європейський Союз або НАТО, щоб тримати країну в стані анабіозу як буферну зону, яка не належить ані Сходу, ані Заходу.
І цього можна досягти шляхом переконання Заходу прийняти те, що Москва любить називати "федералізацією" України.
Вимоги Росії щодо створення федеративної України є дуже широкими. Вони включають в себе пропозицію, що регіони України матимуть право голосу не тільки в питаннях місцевого самоврядування, а й щодо "напрямку зовнішньої політики України" - більш ввічливий російський спосіб сказати, що етнічні росіяни в межах України матимуть можливість блокувати прозахідну орієнтацію країни.
І, якщо ця стратегія не спрацює, Москва може просто заохочувати етнічних росіян в Україні оголосити про своє виокремлення і навіть повне відділення від української держави. Президент Путін переконаний, що тепер має інструменти, щоб розділити Україну, фактично не зробивши жодного пострілу.
Москва також продемонструвала рішучість застосувати такий самий підхід до інших частин Європи, де проживають етнічні росіяни, зокрема Придністров'я в колишній радянській республіці Молдова, країн Балтії.
Більшість росіян там вже отримали російські паспорти або документи, що засвідчують особу, саме для того, щоб зміцнити претензії Москви говорити від їхнього імені.
Мета цієї великої стратегії зрозуміла: зруйнувати територіальний статус-кво, створений в Європі після розпаду Радянського Союзу в 1991 році, статус-кво, який, як неодноразово зазначав президент Путін, Росія вважає несправедливим і нестійким.
Для того, щоб цього досягти, необов'язково окупувати і поглинати колишні радянські республіки. Це так само легко досягається шляхом підриву ключових країн зсередини.
Виклик для НАТО
НАТО, який є військовим союзом для подолання зовнішньої агресії, недостатньо оснащений, щоб мати справу з такими внутрішніми проблемами.
Але найближчим часом альянс повинен буде проявити характер, влаштувавши різні військові навчання, зокрема в малих і уразливих країнах Балтії, для того, щоб запевнити їх та інших членів НАТО, що гарантія безпеки альянсу залишається в силі і є актуальною.
У Росії не має лишитися жодних ілюзій, що в разі спроби втрутитися у справи держави-члена НАТО, відповідь буде швидкою і міститиме також і військову складову.
Україна, в якої відібрали Крим, ще має шанс зберегти свою незалежність.
Однак події останніх кількох тижнів є не просто сплеском у відносинах Схід-Захід. Вони знаменують собою кінець епохи, кінець надії, що Росія могла б бути частиною єдиного і спокійного європейського континенту.
Історики можуть дозволити собі розкіш сперечатися, кого треба звинувачувати в цьому сумному розвитку.
Сьогоднішні західні політики, однак, не мають жодного вибору, окрім як мати справу з новою реальністю, задекларованою Путіним: майбутнє, скоріш за все, визначатиметься протистоянням між Сходом і Заходом.