"Це повна махновщина" - репортаж очевидця з Донецька

До 11 травня вони мають намір провести референдум про незалежність ДНР від України і заздалегідь вимагають світове співтовариство визнати як його результат, так і їхню майбутню суверенну державу. У Києві загрожують жорстко розібратися з сепаратистами, і від штурму територію ДНР поки рятував тільки неформальний господар Донецької області олігарх Рінат Ахметов.

Донецький майдан

Площа перед захопленою ще в неділю адміністрацією Донецької області (ОДА) до середини тижня виглядала як маленька копія київського майдану, змальована зі зразка (і одночасно об'єкта ненависті) в поспіху і без особливих фінансових вливань.

Найактивніша частина протестувальників (близько 200 осіб) ходили по майданчику перед входом і по самій адміністрації з обрізками труб і палицями в руках, на головах у них були будівельні каски (обличчя у більшості закриті масками), руки і ноги укріплені саморобними щитками. Основну масу народу на площі становили літні жінки, безробітні чоловіки та молодь, які в можливих боях зі спецназом брати участі явно не збиралися. Міліції, до речі, на площі не було, що й зрозуміло: донецькі силовики в масі своїй, як мінімум симпатизують протестувальникам і жодного разу не заважали їм прориватися в будівлю ОДА.

Тут же чоловіки ломиками виламували плитку, дівчата передавали камені по ланцюжку до барикади. Вона не дуже висока (і витримати повноцінний штурм спецназу змогла б не довше хвилини), зате з модних нині автомобільних покришок і колючого дроту. Кожен день на площі виростали нові і все більш укріплені редути. Як і на майдані, хоча і в значно меншому масштабі, тут роздавали безкоштовну їжу, до послуг всіх охочих встановили імпровізовану трибуну з вільним мікрофоном.

Втім, були й істотні відмінності донецького майдану від його старшого брата. Тут, звичайно ж, не було жовто-синіх прапорів України або тим більше чорно-червоних полотнищ Української повстанської армії (УПА або, простіше кажучи, бандерівців). Навпаки на дах адміністрації поставили російський триколор, а на балконі, що нависає над входом в будівлю - звідти «дозорці» стежили за підступами до площі повісили чорно-червоно-сині прапори Донецької республіки і радянський стяг. Замість українського гімну, що на три місяці майдану перетворився з державного в революційний, тут часто включали «Інтернаціонал» і «Священну війну», трохи рідше - популярну композицію ВІА «Белый орел» з рефреном «А в чистом поле - система „Град“, за нами Путин і Сталинград».

Зовсім не такими, як у Києві, були тут і плакати: «Ми слов'яни - великий народ», «Фашизму - ні» і «Краще бути в Росії середнім класом, ніж у Європі - рабами» (останнє гасло перегукується з київським: «Ми з росіянами брати по крові, але не по рабству»). Періодично присутні на площі голосно скандували «Ро-сі-я!».

Донецьких протестувальників взагалі часто називають проросійськими (іноді люди на площі спеціально під камери махають своїми українськими паспортами), хоча якщо поговорити з ними про те, чому вони вийшли на площу і чого хочуть, то майже всі відповідають приблизно однаково неконкретно: «Ми хочемо жити на своїй землі добре і за нашими законами». Майже всі додають, що не для того їх діди тут проливали кров, щоб ними управляли «київські фашисти», і що готові жити в Україні, але як вийде - невідомо.

Бунтувати в Донецьку почали ще в кінці лютого, коли президент Віктор Янукович втік з країни, і стало зрозуміло, що революція в Києві перемогла. На початку березня протест очолив «народний губернатор» (в миру директор рекламного агентства) Павло Губарєв. Він разом зі своїми прихильниками двічі захоплював ОДА, але так і не звів навколо будівлі серйозних барикад (не кажучи вже про проголошення суверенної республіки), а незабаром був арештований за заклики до сепаратизму.

Його квітневі послідовники - до цього часу багатьом в Україні вже здавалося, що «російський» протест на сході задихнувся - виявилися куди більш рішучими і, захопивши ОДА, не стали відкладати справу в довгий ящик, нашвидку проголосивши Донецьку народну республіку (ДНР). «Державний суверенітет Донецької Народної Республіки забезпечує верховенство, самостійність, єдність і неподільність державної влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність, у зовнішніх відносинах», - говорилося в прийнятій на засіданні народної ради ДНР декларації.

Депутати також ухвалили провести в Донецькій області референдум з питанням про створення ДНР і звернулися до президента Росії Володимиру Путіну з проханням про введення військ. «Тільки в Росії ми бачимо єдиного захисника нашої культури "русского мира". Тільки миротворчі контингенти російської армії зможуть дати переконливий сигнал київській хунті, яка прийшла до влади через зброю і кров», - вирішили в раді ДНР.

Як розповідали потім учасники зустрічі з боку протестувальників, Ахметов у їхній присутності особисто зателефонував прем'єру України Арсенію Яценюку і переконав того скасувати штурм. Але Ахметова у будівлі ОДА бачили далеко не всі присутні, а про те, що група протестувальників поїхала до Яреми не знав майже ніхто. Швидко з'ясувалося, що особливою повагою серед прихильників Донецької народної республіки Ахметов не користується.

- Ахметов - ворог народу! А ну-ка давай-ка у**ывай отсюда, - почали скандувати на площі протестувальники, коли інформацію про його посередництво озвучили в мегафон. На площі тут же почалося бурхливе обговорення олігарха, який взагалі вважається неформальним господарем Донецької області:

- Як він заробив свої гроші?

- Важко!

- А по-моєму, наркотиками, торгівлею людьми і вбивствами, - трохи істерично заявила немолода жінка.

- Він поїхав [на переговори] свою жопу захищати, тому що знає, що йому баста тут.

Один з молодих протестувальників переконував товаришів: «Ми могли взяти його в заручники, адже він не цар і бог, а в підсумку в заручники візьмуть наших». Втім, досі всі помітні в Донецькій народній республіці фігури залишаються на волі.

Ночами атмосфера на площі через постійне очікування штурму знервована, тому протестувальники розшукували провокаторів. У мене ввічливо поцікавилися, чи не є я представником кримсько-татарського народу, а потім за наводкою журналіста Дмитра Ольшанського і зовсім «оголосили в розшук» «як агента Києва і шпигуна». У понеділок ввечері англійського журналіста (російських журналістів у Донецьку практично не було, оскільки українська влада стала багатьох, зокрема, кореспондентів Forbes і спецкора «Комерсанта» Андрія Колесникова, завертати на кордоні), який виділявся у натовпі не тільки лисим черепом і зеленим піджаком, але і тим, що намагався записати стендап на тлі будівлі ОДА, обступив недружелюбно налаштований натовп.

- Вони всі брешуть, жодного слова правди! - кричали люди, журналіст намагався порозумітися російською мовою.

- Хлопці, відійдіть ви від нього! Це ж босяцька поведінка, - нарешті спробував хтось вгамувати натовп.

- Гаразд-гаразд, братан, знімай, - змінили гнів на милість протестувальники, але залишилися уважно слухати англійську мову. Один з них знав англійську мову і час від часу всіх заспокоював: «нормально говорить, лояльно».

- Чого це він весь час говорить «прорашн» (pro-russian, проросійські)?

- «Прорашн» - це б***ь проросійські!

- Але ми ж українці! - несподівано заявив один з тих, хто слухав англійця, протестувальників.
Періодично присутніх просили перед можливим штурмом «зберігати максимальну тверезість». П'яних на площі, дійсно, було чимало. Хтось запропонував запалити на площі покришки «для залякування міліції», але натовп звинуватив його в провокації та зробити цього не дав. На площі гріються біля бочок з дровами люди, вони намагалися заряджати один одного оптимізмом і підтримувати бойовий дух. «Ламаємо, крутимо і роззброюємо. Вони ж теж зі шкіри і кісток, як і ми. 20 автобусів зі спецназом - це для нас тьху! Вони ще дізнаються, що таке Донецьк», - налаштовував всіх битися один з активістів.

Об 11 ранку в ОДА за планом мало відбутися чергове засідання ради Донецької народної республіки. Однак виникла проблема: вночі в будинку відключили електрику, і в сесійній залі Донецької облради було абсолютно темно. Делегати, які прийшли на засідання, сумно ходили колами і чекали.

- Ось начебто адміністрація-то в наших руках, але чи так це, якщо навіть світла немає? - питав активіст Євген, який за хвилину до цього назвався соціалістом і висловився за відновлення СРСР у межах Донецької народної республіки. Його колега, з георгіївською стрічкою на лацкані піджака, згідно покивав і додав: «Нам потрібен єдиний російський культурний простір».

Всередині захоплена адміністрація найбільше нагадувала Будинок профспілок (головний штаб революції на майдані), тільки зі значно більш високим рівнем хаосу. Протестувальники в масках і з кийками патрулювали поверхи. На першому поверсі біля входу висіла карта Донецької області, на якій червоним олівцем вивели «Росія», поряд на стовпі фломастером хтось написав: «Лена + Паша = Любов. Росія!!!». У холі під портретом колишнього президента Януковича відпочивали бійці «донецької самооборони».

Нарешті, делегати зборів не витримали і вирушили шукати інший зал для засідань, в якому були б хоча б вікна. Де він знаходиться, ніхто точно не знав, але начебто він був на четвертому поверсі. По дорозі з'ясовувалися, що відповідний зал є на восьмому поверсі. Діставшись до нього (ліфти в будівлі не працювали), делегати почали уважно вивчати карту пожежної безпеки поверху, з якої швидко стало ясно, що підходящої зали засідань немає і на цьому поверсі. Всі вилаялися, але стали слухняно чекати, коли хтось внизу повідомить, де ж знаходиться заповітна зала.

Події невловимо нагадували березневий похід колишнього «народного губернатора» Губарєва до казначейства.

Виявляється, потрібна для зборів ради зала була на останньому, губернаторському поверсі. Двері туди виявилиася закрита, і їх довелося розкривати, причому зробити це активістам вдалося лише хвилин за десять. На поверсі губернатора звертали на себе увагу сліди нічної гулянки: у кімнаті на столах лежали порожні коробки з-під цукерок Roshen (компанія належить одному з діячів революції Петру Порошенку), консервні банки з недоїдками пристосували під попільнички, по кутках лежали пляшки із шампанським.

В кабінетах співробітників і співробітниць апарату перевернули все догори дригом, мабуть, у пошуках трофеїв. Комп'ютери та оргтехніку, втім, ніхто не чіпав. На своїх місцях стояли вази та інші губернаторські подарунки - втім, речей поменше, наприклад, медалей в коробках не вистачало. На полиці лежала палиця з гострими шипами - це єдина по-справжньому серйозна зброя, яку я бачив всередині, хоча в міліції стверджували, що в будинку є як мінімум 8 автоматів і 93 пістолета.

- Розкішно жили як - охали делегати, хоча особливої розкоші на поверсі не спостерігалося. У кабінеті губернатора Донецької області Сергія Тарути зберігся відносний порядок - хіба що був розкритий порожній сейф («очікував гіршого», відреагував пізніше Тарута, коли я показав йому фотографію його кабінету).

- Мама, я в кабінеті Тарути! Тут все нормально, - кричав у трубку молодий активіст в масці і з палицею. Інший чоловік, старший, по-хазяйськи сів у губернаторське крісло.

- Ви тепер Тарута, - щоб якось виправдати свою присутність в кабінеті сказав йому я.

- Я? Ні, я його особисто знаю... Дарую, - раптом стрепенувся він і простягнув мені футляр з окулярами - Це Gucci. Окуляри, судячи з неслабкого мінуса, дійсно, належали губернатору (Тарута носить круглі окуляри з великими діоптріями і дуже нагадує режисера Вуді Аллена, в тому числі і манерою поведінки).

- Моя сотня півночі займалася тим, що виловлювала мародерів. Але на даний момент - це повна махновщина. Хтось ліворуч, хто праворуч, а комусь все по барабану - адже він з Маріуполя. Коменданта ніхто не слухає! - скаржився один з активістів.

Тимчасовий уряд

Нові господарі адміністрації відчували себе на губернаторському поверсі досить привільно: один з делегатів навіть запалив цигарку прямо в залі. В очікуванні документів, які «повинні були принести знизу», про себе заявив літній чоловік у спортивному костюмі і з довгою сивою бородою. Звати його Володимир Макович, пізніше він представився мені кінологом і любителем спорту, а також став одним з членів Тимчасового уряду. Саме він напередодні зачитував декларацію про незалежність Донецької народної республіки і тому мав хоч якусь владу над різношерстною компанією в залі.

- Ми біля зруйнованого мосту і повинні йти далі. Нас готували до економічного краху, але почуття самозбереження вивело людей на вулиці, - нагадав присутнім Макович. Він також трохи невпопад нагадав, що протестувальникам не можна ходити по газонах, адже «вся зелень, яка є на території Донбасу створена своїми руками, саме тут нічого не росте». Треба сказати, що по газонах перед адміністрацією дійсно ніхто всі ці дні не ходив.

Несподівано гостру дискусію викликали переговори протестувальників за участю Ахметова. Делегати звинуватили своїх ватажків у співпраці з олігархом. Один з лідерів протесту Денис Пушилин (формально саме він вів засідання, але називати себе одноосібним лідером він побоюється, щоб не опинитися під арештом, як попередні «народні губернатори» Донецька) почав виправдовуватися.

- Вчора ніхто не їздив до Рината домовлятися! Яремі начхати, скільки буде смертей, стоять серед нас жінки, йому треба звітувати перед начальником. Я хочу, щоб все було без кровопролиття, але ми від наших кроків не відходимо. При Ринаті, який влаштував нашу зустріч в МВС, загальний тон бесіди змінився, - розповідав Пушилин про час двогодинних переговорів.

- Я припускаю, що це був спектакль, - додав він.

- Звичайно, це був спектакль, - тихо погодилися учасники з'їзду.

Коли учасники ради вирішили перейти до затвердження тимчасового уряду, в залі почався і зовсім абсолютний балаган.

- Є інформація, що протягом години буде штурм, - почала кричати жінок.

- Робіть внизу барикади, а потім будемо ділити посади. Ходімо захищати незалежний Донбас, - кричала друга. Частина делегатів повскакувала з місць, але лідери залишалися на своїх місцях, безуспішно намагаючись заспокоїти людей.

- Ідіоти, тільки мелють язиком, - злобно сказала жінка, яка розпочала весь сир-бор, проштовхуючись до виходу. Всі кричали, хто-то кому-то кричав: «Продажні тварюки, с*ки!»

Минав час, а одна з жінок все продовжувала голосити: «Через годину буде штурм!»

- Скільки тобі заплатили? - десять разів на підвищених тонах запитав її високий щільний чоловік у червоному береті і саморобній формі «Східний фронт», після чого вдарив її по обличчю навідліг.

- Документ нормальний, але в ньому багато нестиковок, його треба доопрацювати - солідно заявив один з делегатів

- Давайте приймемо його за основу, а потім формулювання поміняємо!

- Нам не можна зволікати - треба приймати як є! - сперечалися депутати.

Далі почалися виступи з місць: люди, не представляючись, висловлювали свої скарги та пропозиції.

- Я створив п'ять агітаційних груп по три чоловік, на що ми зібрали гроші, вони будуть їздити по околицях Донецька, щоб надихати людей! - запропонував хтось. Ухвалили.

- У нас немає свого сайту, а це дуже важливе питання, потрібно його вирішити. Ще потрібно, щоб поточні питання переговорів вирішувала президія, а інші питання виносилися на загальні збори. Також потрібно призначити відповідальних на кожен напрямок.

Делегати обговорювали питання облаштування Донецької народної республіки з такою серйозністю, що легко можна було забути, що знаходишся в будівлі ОДА, обнесеної колючим дротом, за якою є тільки губернатор Донецької області Тарута, віце-прем'єр Ярема, спецназ з Києва і сотні тисяч байдужих мешканців Донецька, які може і не проти стати незалежними від України, але вже точно не готові для цього виходити на вулиці.

Нарешті, присутні приступили до оголошення складу Тимчасового уряду. Ніхто кандидатури не заперечував, зате пропонували свої.

- А Губарєв? А Роберт Доня? - запитав хтось з місця про двох заарештованих «народних губернаторів» Донецька.

- Вони зараз не можуть увійти до складу, як я розумію, - сказав член тимчасового уряду Черняков. Тут нарешті, хтось запропонував «всіх, хто починає базар, виганяти», що підтримали всі присутні.

- Ми в протесті з першого дня! Ми хотіли б увійти в уряд, - заявила раптом людина в пілотці.

- А ми проти! - сказав хтось за столом.

- Ви будете призначені главою Національного визвольного фронту, - погодився з чоловіком в пілотці Пушилин.

Тут хтось встав з місця і почав говорити про українську пропаганду і необхідність роботи зі ЗМІ.

- Так просто очоль комітет зі ЗМІ, - заткнула його людина в масці, поплескавши по плечу.

На цьому засідання тимчасового уряду в цей день закінчилося, делегати пішли ділити комітети, а Пушилин на ходу пояснював: «Навіщо я цим займаюся? Я патріот свого народу, я проти поділу слов'янських держав, і може, це перший крок до їхнього об'єднання».

- Все, мужики! Ми підкоряємо собі силові структури і встановлюємо блокпости на кордоні! - обрадував друзів, що блокують вхід на верхні поверхи, один з протестувальників. На наступний день, в середу, силові структури Тимчасовому уряду Донецької народної республіки так і не підкорилися, а його лідери почали переговори з владою про можливий вихід з будівлі. Втім, зберігалася і загроза штурму.